Питання для самоконтролю

1. Правові системи яких країн належать до латиноамериканської групи правових систем.

2. Охарактеризуйте фактори які вплинули на формування права латиноамериканських країн.

3. Розкрийте риси, які поєднують латиноамериканське право з романо-германським.

4. Дайте загальну характеристику ЦК Чілі 1855р. і його впливу на розвиток законодавства латиноамериканських країн.

5. Розкрийте роль делегованого законодавства в правових системах країн Латинської Америки.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник.-Харьков:Консум;Ин-т внутр.дел,2000.

2. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности).Учебник. М.: Юристъ, 2000.

3. Бехруз Хашматулла Вступ до порівняльного правознавства: навчальний посібник.-Одеса: Юридична література, 2002.-328с.

4. Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник/Отв.ред.-д.ю.н., проф. А.Я.Сухарев.-М.:Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА.М), 2000.-840с.

5. Орлов А.Г.Высшие органы государственной власти стран Латинской Америки.- М.: Издательства “Анкил”, 2001.- 152 с.

Глава 6 Правова система Японії

1. Поняття японського права і особливості його формування.

2. Сучасний стан японського права. Вплив американського права.

1. Поняття японського права і особливості його формування

Право Янонії – сукупність моральних, релігійних і правових норм, основу яких склали давньокитайські релігійно-філософські концепції, власні звичаї, а також рецепції зарубіжного права; спочатку французького й німецького, а після Другої світової війни – американського права.

До 1853 року Японія не мала ніяких контактів із Заходом, в той час як відносини з Китаєм займали важливе місце в її історії. Традиційний образ мислення в Японії, досить далекий від європейського, в різні епохи зазнавав китайського впливу. Однак цей образ мислення відрізняється від китайського: він зберіг свою яскраво виражену оригінальність, пов”язану з національним характером японців; певний вплив в цьому відношенні мала також ізоляція, в якій японські правителі тримали країну протягом 250 років, до 1853 року [1.с.366].

Починаючи з V ст. Японія відчувала сильний вплив китайських ідей та теорій. В цей час в Японію приходить китайська писемність, а згодом і буддизм. Основою японського, як і китайського права, була філософська концепція конфуціанства. Під її впливом розвивалось японське право, законодавство, правова філософія. Перші пам”ятки японського права з”явились на початку VІІ ст. і являли собою юридичні збірники, складені на зразок тодішнього китайського законодавства.

В цей час під китайським впливом було введене своєрідне політико-етичне правило, яке передбачало, зокрема, порядок періодичного розподілу рисових полів, які належали державі, в залежності від кількості їдоків, а також поділ суспільства на “ранги”. Кожний “ранг” повинен був виконувати в державі чітко визначену функцію. Обов”язки кожного уточнювались в юридичних збірниках, які називалися ріцу-рьо. Ці збірники включали головним чином репресивні норми (ріцу) і адміністративні норми (рьо). Вони коментувалися в школах права і управління з виховною метою. З ХІІІ ст. їм на зміну приходять акти правлячих феодальних кланів.

Протягом тривалого часу (ХVІІ – середини ХІХ ст.) Японія фактично була ізольована від зовнішнього світу. Правляча військово-феодальна верхівка проводила крайнє консервативну політику, яка орієнтувалась на традиційну національну психологію, засновану на конфуціанстві, і перешкоджала проникненню в свідомість населення іншої ідеології, яка б могла зашкодити “національній цілісності” (“кокутай”) [2.с.679].

Найважливіший нормативний акт цього часу “Кодекс із ста статей”, або “Сто законів” (1742 р.) упорядкував попередні закони і норми звичаєвого права, встановлені феодалами.

До нього ввійшла порівняно незначна кількість норм цивільного права, а тому торгові і багато інших цивільно-правових відносин як і раніше регулювалися нормами звичаєвого права. Він в основному містив норми матеріального і процесуального кримінального права. Конкретний його зміст був відомий лише суддям та феодальним чиновникам. В країні офіційно діяв принцип у відповідності з яким “народ не повинен знати закони, він лише повинен підкорятися їм”. Цей принцип базувався на давньокитайській концепції права, згідно якій невідомість майбутнього покарання значно сильніше утримує від здійснення злочинних дій, ніж точне знання негативних наслідків. Кодекс закріпляв систему станової нерівності, передбачаючи різні покарання за посягання на інтереси феодалів або селян і різну відповідальність феодалів та селян за скоєні злочини. Система покарань кодексу відрізнялась крайньою жорстокістю, вона включала кваліфіковані види смертної кари, а також тілесні і ганебні покарання. Широко застосовувалися тортури, за допомогою яких намагались будь-що отримати зізнання обвинуваченого, без якого неможливо було винести звинувачувальний вирок. До того ж, один і той же адміністративний чиновник (бугьо) виконував службові обов”язки як прокурора, так і судді.

Визначальним етапом для формування основних рис сучасної правової системи Японії стали 60-80 рр. ХІХ ст. Це так звана епоха Мейдзи, яка розпочалася з буржуазної революції 1867-1868 рр. Революція надала поштовх суттєвим реформам в усіх сферах суспільного життя Японії, в тому числі і в юриспруденції. Інтерес до культури Китаю почав поступово згасати, хоча ще деякий час збегівався вплив китайського права, зокрема воно викладалось в Токійському університеті до 1880 р.

В епоху Мейдзи була ліквідована феодальна власність на землю, а також формальні відмінності між станами, проголошена свобода вибору професії і місця проживання, проведена адміністративна реформа. Суттєвих змін зазнала вся система японського законодавства, по суті заново була створена єдина для всієї країни система судових органів, почали втілюватися в життя нові принципи попереднього розслідування та судочинства, хоча і в цій сфері, як і в багатьох інших, ще надовго збереглися феодальні пережитки.

Перелом в правосвідомості і правовій культурі японського суспільства розпочався з кінця 60-х рр. ХІХ ст. В цей час відбувається так звана “вестернізація” японського законодавства, тобто було поставлене і поступово виконувалось завдання по створенню системи законодавства на зразок розвинутих країн Заходу.

До вестернізації права в Японії змушені були вдатися для того, щоб покінчити з нерівноправними торговими угодами, нав”язаними Японії в 1858 р. де-якими західними державами (Великобританія, Франція, США, Голандія та інші) і які принижували її національну гідність.

З 1869 р. розпочався переклад французьких кодексів, який тривав п”ять років. Починаючи з 1872 р. була підготовлена ціла серія кодексів, розроблених за допомогою багатьох іноземних юристів – німецьких, французьких і навіть англійських. В 1873 р. на посаду юридичного радника японського уряду і для підготовки проектів сучасних кодексів з найважливіших галузей законодавства було запрошено французького юриста, професора Г.Буассонада.

Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси створені за французькими зразками, були прийняті в 1882 р. Закон про судоустрій і Цивільно-процесуальний кодекс створені під впливом німецького права і прийняті у 1890 р. Самим складним виявилось прийняття Цивільного кдексу. Проект підготовлений Буассонадом був прийнятий у 1891 р., але вступ його в дію було відкладено. Він визвав різного роду заперечення з приводу того, що він порушує національні традиції. В результаті три японських юристи підготували новий проект, зорієнтований вже на зразок німецького цивільного законодавства, хоча він і містив в собі значну кількість положень кодексу Буассонада. В 1898 р. цей проект видали в якості Цивільного кодексу Японії.

Було відкинуто і початковий проект Торгового кодексу, також складеного на зразок французького законодавства в 1890 р. Його замінив інший законопроект, розроблений на зразок німецького законодавства. Він був виданий в 1899 р. в якості Торгового кодексу Японії.

В сфері публічного права паралельно з цією серією кодексів також з”явились акти, які мали важливе значення для оновлення структури влади. В 1899 р. була прийнята перша конституція. Вона мала консервативний характер, утвердила верховну владу імператора і обмежила права парламенту. Була модернізована також організація управління, був встановлений новий адміністративний поділ країни на префектури (кени), а також прийняті Закони про комуни (1888 р.) і про префектури (1890 р.).

Створення нової правової системи відбувалося в умовах гострої боротьби між прихильниками реакційних, бюрократичних і прогресивних, демократичних методів управління суспільством.

Право, яке сформувалось в Японії після революції Мейдзи являло собою варіант романо-германського права.