5.3. Хвороби, що передаються від тварин людям

Сибірка. Збудником сибірки є паличка з характерними обрубленими кінцями довжиною 5-8 мкм. Існують дві форми збудника: вегетативна і спорова. Вегетативні клітини потребують аеробних умов, при попаданні в навколишнє середовище вони перетворюються на спори. Для спороутворення потрібні кисень, сприятлива температура (від 15 до 42°С), рН 6,4-8. Вірулентність збудника пов'язана з утворенням капсули і продукцією екзотоксину. Стійкість збудника в навколишньому середовищі залежить від його форми. Вегетативні форми збудника характеризується незначною стійкістю, вони гинуть при температурі 60°С протягом 15 хв., при 70°С – протягом 1 хв., а при кип'ятінні – протягом кількох секунд. До низької температури вони більш стійкі. На відміну від вегетативних форм спори сибірки дуже стійкі, у ґрунті вони зберігаються десятки років. При кип'ятінні вони гинуть за 2 години.

Дублення шкір не вбиває спор збудника, в таких шкурах вони можуть зберігатися роками.

Відповідно до сучасних уявлень про патогенез сибірки виділяють два клінічні варіанти хвороби: локалізований і генералізований. До локалізованої сибірки відносять шкірну форму. Генералізована сибірка є наслідником проникнення збудника з лімфатичної системи у кров.

Вхідними ворітьми збудника інфекції є шкіра, слизові оболонки дихальних шляхів і рідко – слизова оболонка травного каналу.

У природних умовах на сибірку хворіє багато видів диких та сільськогосподарських тварин. Головним джерелом збудника для людини є хворі сільськогосподарські тварини. Найчастіше джерелом збудника є велика рогата худоба і коні, можливе зараження від оленів.

Зараження людини сибіркою відбувається через ушкоджену шкіру, подряпини, слизові оболонки. Найчастіше люди заражаються при вимушеному забої тварин, обробці м'яса. Реальною є небезпека зараження під час уживання м'ясних продуктів або молока від хворих тварин.

Нерідко люди заражаються сибіркою через землю і предмети, забруднені нею, під час земляних робіт. У деяких випадках збудники потрапляють до організму через кровососних комах, які є механічними переносниками збудників сибірки.

При легеневій формі сибірки перебіг хвороби дуже тяжкий. Карбункул, що утворюється в трахеї, уражає бронхіальні лімфатичні залози, викликає запалення легень.

Шлунково-кишкова форма сибірки виникає, коли збудник потрапляє у травний канал і заглиблюється в його слизову оболонку. На початку хвороби підвищується температура тіла, з'являється ріжучий біль у животі, потім внаслідок сильного отруєння організму з'являються блювання і кров'янистий пронос.

Бруцельоз – це захворювання, яким хворіють не тільки люди, а й практично всі тварини і птиці

Збудником бруцельозу є бруцели, нерухомі поліморфні бактерії, які мають форму коків та паличок, вони не утворюють спор, лише іноді формують капсулу. Розрізняють бруцели дрібної рогатої худоби, великої рогатої худоби, свиней, верблюдів.

Серед тварин бруцельоз поширюється як аліментарна інфекція. Збудники виділяються з молоком, сечею, випорожненнями, навколоплідною рідиною.

Бруцели можуть тривалий час зберігатися у навколишньому середовищі, вони живуть до 90 днів у воді, 10-16 у молоці, 45-60 у бринзі, у вологому грунті – до 72 днів, у шерсті – 3-4 місяці. Бруцели добре переносять низькі температури і висушування, при температурі 60°С гинуть через 30 хв., при кип'яченні – миттєво, бактерицидну дію мають 2 % розчин фенолу та 0,2-1 % – хлораміну.

У 80-90% хворих уражаються суглоби, інфекційний процес поширюється на печінку, селезінку, нервову і серцево-судинну системи, уражається статева сфера.

Завдяки впровадженню профілактичних щеплень і ефективному лікуванню, перебіг хвороби значно полегшується. Смертність від бруцельозу становить 1-6%.

Боротьба з бруцельозом передбачає такі основні запобіжні заходи: охорону тваринницьких господарств від занесення в них збудників хвороби, виявлення хворих на бруцельоз тварин, вакцинацію груп населення з підвищеним ризиком для зараження (пастухів, доярок, тваринників, робітників м'ясопереробних підприємств тощо).

Туберкульоз. Збудником туберкульозу є мікобактерії, існують людський і бичачий види збудника.

Безумовне епідеміологічне значення має здатність МБТ до тривалого виживання у зовнішньому середовищі та стійкість до різних фізичних і хімічних агентів. У воді мікобактерії зберігаються до 5 міс., у вуличному пилу – 10 днів, у приміщеннях при розсіяному світлі – до 1,5 міс. Ультрафіолетові промені вбивають МБТ через 2-3 хв. Дуже стійкі мікобактерії до низьких температур: при – 20°С вони зберігають життєздатність протягом 7 років, у ґрунті збудники туберкульозу виживають протягом 1 року.

Джерелом збудника туберкульозу є заражена людина і тварини, це дає змогу вважати цю хворобу антропозоонозом. Для людини небезпечні всі види мікобактерій, які можуть передаватися від хворої істоти, починаючи від корови чи свині і закінчуючи собаками та кішками. Туберкульоз описано у понад 80 видів свійських та диких птахів, роль яких особливо велика для працівників птахофабрик, зоопарків та ін.

Механізм передачі збудника туберкульозу здійснюється переважно крапельним (аерогенним) шляхом. Дрібні крапельки (до 100 мкм у діаметрі) можуть деякий час (до 60 хв.) перебувати у повітрі і їх безпосередньо вдихають люди, що оточують хворого, котрий виділяє бактерії. Більші крапельки осідають на різних поверхнях, висихають, а МБТ змішуються з пилом. Другий за значенням шлях зараження через харчові продукти, переважно з молоком від хворих корів. Не виключена можливість проникнення збудника через пошкодження на шкірі або слизових оболонках.

Фактично немає жодного органа, який би не міг заразитися МБТ, тому поряд із враженням легенів, можуть бути вражені шкіра, нирки, сечовий міхур, кістки, суглоби, кишечник та інші органи та тканини.

Основний шлях виявлення туберкульозу – періодичні масові профілактичні обстеження всього населення й окремих його груп.

Відповідно до ветеринарно-санітарних правил, м'ясо та кров хворих тварин з ознаками виснаження, до використання в їжу не допускають і піддають технічній утилізації.

М'ясо інфікованих тварин вважають умовно-придатним: вживають у їжу тільки після 3-годинного варіння невеликими шматками.

Молоко від хворих тварин забороняється використовувати на харчові цілі чи для відгодівлі тварин.

Молоко від інфікованих тварин кип'ятять або переробляють на топлене масло. Кип'ячене молоко дозволяють використовувати, але поставка його в дитячі і лікувально-профілактичні заклади не допускаються. Яйця від хворої птиці мають використовуватися тільки для випікання дрібних хлібобулочних виробів.