- •Рецензенти:
- •1.1. Педагогіка як наука 11
- •2.1. Дидактичні основи процесу навчання...........71
- •5.2. Виховання в Давньому Римі 247
- •Загальні основи педагогіки
- •1.1. Педагогіка як наука
- •1.1.1. Предмет та завдання педагогіки
- •1.1.2. Основні категорії педагогіки
- •1.1.3. Педагогічні закони і закономірності
- •1.1.4. Виникнення та розвиток педагогіки
- •1.2. Методи педагогічного дослідження
- •1.3.1. Біологізаторські та соціологізаторські концепції розвитку людини. Педологія
- •1.3.2. Фактори розвитку людини
- •1.4. Вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини
- •1.4.1. Закономірності розвитку в різні
- •1.4.2. Особливості розвитку і виховання дітей різного віку
- •1.5. Особистість учителя сучасної школи
- •1.6. Педагогічна техніка вчителя
- •1.7. Педагогічний процес як система
- •1.7.1. Цілісний педагогічний процес
- •1.7.2. Діалектика педагогічного процесу
- •1.7.3. Загальні закономірності педагогічного процесу
- •1.7.4. Етапи педагогічного процесу
- •1.8. Педагогічна технологія як
- •1.9. Система освіти в Україні
- •1.9.1. Державна національна програма «Освіта» (Україна у XXI ст.)
- •1.9.2. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти (18.06.96 р.)
- •1.9.3. Закон України «Про освіту» (23.03.1996 р.)
- •1.9.4. Закон України «Про загальну середню освіту» (13.05.1999 р.)
- •1.9.5. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес
- •2.1. Дидактичні основи процесу навчання
- •2.1.1. Історичний екскурс (різноманітні системи навчання)
- •2.1.2. Сутність навчання, його структура та функції
- •2.1.3. Зміст загальної середньої освіти. Функції навчальних дисциплін
- •2.1.4. Закономірності навчання
- •2.1.5. Принципи навчання
- •2.2.1 Активні методи навчання
- •2.3. Види навчання
- •2.3.1. Проблемне навчання
- •2.3.2. Програмоване навчання
- •2.3.3. Індивідуалізоване навчання
- •2.3.4. Модульне навчання
- •2.3.5. Комп'ютерне навчання
- •2.3.6. Дистанційне навчання
- •2.4. Стилі навчання
- •2.5. Технології навчання
- •2.6. Форми організації процесу навчання
- •2.6.1. Загальна характеристика організаційних форм навчання
- •2.6.2. Урок — основна форма організації навчання
- •2.6.3. Інші форми організації навчання
- •2.7. Перевірка й оцінка результатів навчання
- •3.1. Сутність процесу виховання. Принципи виховання
- •3.2. Методи виховання
- •3.3. Виховання особистості в колективі
- •3.4. Моральне виховання
- •3.5. Моральне самовиховання учнів
- •3.6. Естетичне виховання
- •3.7. Розумове виховання
- •3.8. Патріотичне виховання учнів. Формування культури міжнаціональних відносин
- •3.9. Трудове виховання і профорієнтація
- •3.10. Робота з важковиховуваними дітьми
- •3.12. Класне керівництво й учнівський колектив
- •3.14. Сутність гуманістичних відносин у педагогічній діяльності
- •Основні ознаки співробітництва
- •Управління освітніми системами
- •4.1. Теоретичні засадиуправління загальною середньою освітою в україні
- •4.1.1. Рівні загальної середньої освіти
- •4.1.2. Стратегічні завдання та пріоритетні напрями розвитку загальної середньої освіти
- •4.1.3. Система державного управління загальною середньою освітою
- •4.1.4. Заклади системи загальної освіти
- •4.1.5. Шляхи та засоби оновлення функцій управління сучасними закладами загальної середньої освіти
- •4.2. Педагогічний менеджмент як сучасна концепція внутрішкільного управління
- •4.2.1. Основні поняття традиційної теорії внутрішкільного керівництва
- •4.2.2. Основні підходи до визначення сутності поняття «педагогічний менеджмент»
- •4.2.3. Що таке педагогічний менеджмент?
- •4.2.4. Характеристика функцій і принципів педагогічного менеджменту
- •4.2.5. Сутність професійної діяльності керівника сучасного навчально-виховного закладу як менеджера освіти
- •4.2.6. Сутність самоменеджменту в професійній діяльності керівника сучасного закладу
- •Нариси з історії педагогіки
- •5.1. Виховання у Давній Греції
- •5.2. Виховання в Давньому Римі
- •5.3. Значення християнства для виховання
- •5.4. Освіта, школи, університет в середні віки
- •5.5. Педагогічна культура епохи Відродження
- •5.6. Педагогічні погляди я.А. Коменського
- •5.7. Педагогічні погляди:
- •Д. Локка, ж-ж. Руссо,
- •Й.Г. Песталоцці, а. Дістервега,
- •Й.Ф.Гербарта
- •5.8. Основні віхи розвитку освіти і педагогічної думки в Україні (х-хіх століття)
- •5.8.1. Освіта і педагогічна думка в Київській Русі до середини XIII століття
- •5.8.2. Становлення педагогічної теорії і практики в Україні в другій половині хіп-хуш століття
- •5.8.3. Вплив соціально-політичних та економічних зрушень на освіту і педагогічну думку України в XIX столітті
- •5.9. Педагогічна система к.Д. Ушинського
- •5.10. Софія Русова
- •5.11. Освіта в Україні у XX сторіччі (1900-1933 рр.)
- •5.12. Педагогічні погляди а.С. Макаренка
- •5.13. Педагогічна творчість в.О. Сухомлинського
- •5.14. Педагоги-новатори сьогодення
- •Педагогіка
- •61022, Харків-22, пр. Правди, 7, кв. 31.
3.2. Методи виховання
Методи виховання — це способи організації цілеспрямованої діяльності з формування особистості, засоби впливу вихователя на вихованців з метою формування у них суспільно-корисних якостей.
Існує декілька класифікацій методів виховання. Найбільш поширена така:
I група — методи впливу на свідомість і почуття вихованців; до неї належать такі методи, як переконання, розповідь, роз'яснення, навіювання, бесіда, дискусія, особистий приклад, вирішення дилем Кольберга;
II група — методи організації діяльності, формування досвіду суспільної поведінки — приучення, вправи, Доручення, вимоги, переключення, рольові ігри, створення виховуючих ситуацій (ситуація морального вибору), колективні творчі справи;
Ш група — методи стимулювання поведінки, а саме: змагання, заохочення, покарання.
IV група — методи контролю за ефективністю виховання, До неї належать такі методи, як спостереження, анкетування, інтерв'ю, опитування, тестування тощо. Методи першої групи спрямовані на формування моральних поглядів, ідеалів, переконань, відносин. Більшість методів цієї групи (переконання, індивідуальна і фронтальна бесіди, дискусія) використовують слово для впливу на вихованців. Використання цих методів повинно відповідати таким вимогам: урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, логічність, послідовність, аргументованість, емоційна виразність, переконаність самого вихователя в істинності своїх слів. Не слід плутати переконання з монотонним, байдужим моралізуванням, довгим «читанням нотацій». Корисно також пам'ятати, що за допомогою слова неможливо передати іншому свої погляди, а можливо тільки пробудити в ньому його особисті думки. Тому слово повинно підкріплюватись особистим прикладом вихователя, його вчинками та діями.
Особливо складним є використання навіювання. Навіювання — це вплив на підсвідомість, емоційно-вольову сферу, неусвідомлені мотиви, потреби, почуття. Воно розраховане на некритичне сприйняття, формування установок, а не поглядів. Навіювання не потребує докладної аргументації, але обов'язково має бути лаконічним, стверджувальним (тобто не розпочинатися з частки «НЕ»), вимовлятися владним тоном і супроводжуватися пантомімікою впевненості. Зміст навіювання не повинен порушувати почуття безпеки людини, емоційні почуття самоповаги) та моральні бар'єри. Не має сенсу використовувати навіювання до учнів з високою швидкістю та критичністю мислення, а також у ситуації, коли не з'ясовані мотиви вчинку вихованця.
Дуже корисно для формування переконань вирішення дилем Кольберга. Дилеми представляють собою реальні життєві ситуації, які не мають однозначно правильного рішення (наприклад, вкрасти ліки, якщо немає грошей, чи дати людині вмерти; вимагати справедливості чи підкоритися батькам). Переживання і розмірковування під час детального обговорювання дилем створюють необхідний кожній людині досвід вирішення складних життєвих проблем та прийняття відповідальності за свої рішення.
Треба пам'ятати, що кожна класифікація умовна; методи, що впливають на свідомість, опосередковано впливають і на поведінку, і навпаки; але класифікація виділяє головне і дозволяє розглянути кожний метод детальніше, пам'ятаючи, що кожний з них — лише частина системи і всі вони взаємопов'язані.
Методи другої групи можна вважати основними, тому що людина формується тільки у процесі діяльності та спілкування. Різноманітна (навчальна, виробнича, соціальна, естетична, ігрова) діяльність включає дитину в систему взаємовідносин, в якій формуються реальні цінності, що мають особистісний сенс для особи і керують її поведінкою.
Один з методів організації поведінки — це привчання. Він полягає в організації планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх у звички. Привчання потребує чітких вимог, вправ, контролю, доброзичливості та терпіння. Для привчання важливий також усталений режим життя.
Вправа — це багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення способу дій, суспільної поведінки. Виконання вправ часто розпочинається з вимоги.
Вимоги повинні бути лаконічними, доступними для виконання, зрозумілими, не порушувати повагу до особистості вихованця. Вимога виконує стимулюючі, організуючі і гальмуючі функції. Вона може бути прямою і непрямою (побічною, опосередкованою). Пряма вимога — наказ, вказівка, розпорядження — має бути діловою, інструктивною, вимовленою спокійним, рішучим тоном. Дуже корисні непрямі вимоги — прохання, порада, натяк, заохочення, Довіра, доручення, умова тощо. Вони створюють атмосферу співробітництва і гуманних взаємовідносин.
Ефективним є метод переключення. Інколи замість того, щоб робити зауваження вихованцю і відволікати учнів від роботи, досить включити його в іншу діяльність. Дуже ефективним є метод рольової гри. Гра — це діяльність, в якій імітуються реальні умови та дії, але метою її є процес, а не результат. Як писав А. С. Макаренко, «яка Дитина в грі, так багато в чому, вона буде і в роботі...». Гра ставить кожного вихованця в активну позицію, непомітно примушує діяти, приймати рішення, спілкуватися, додержуватися правил, унаслідок чого засвоюються моральні норми, розвивається здатність краще розуміти інших людей, співробітничати з ними. Ролі у грі мають діставатися всім, ураховуючи виховну мету та умови гри.
Метод створення виховуючих ситуацій полягає в тому що дитина опиняється в ситуації, коли необхідно прийнята рішення та здійснити вчинок (наприклад, включення ворогів в одну команду, вибір між власними інтересами і зневагою товаришів).
Колективна творча справа — це, по-перше, справа, корисна для когось, а не просто виховний захід; по-друге, творче, тобто самостійне створення чогось нового, незвичного, принаймі, для певної школи; по-третє, колективна, тобто в ній беруть участь всі вихованці, кожний член колективу. КТС включає 5 загальних зборів (стартова бесіда, обговорення пропозицій та вибір справи, планування, проведення справи. «Вогник» — обговорення в неформальній обстановці результатів та процесу справи, її оцінка, оцінка діяльності кожного). Між загальними зборами створюються і працюють мікрогрупи («Розвідка справи», «Ради справи», творчі групи планування та виконання). У мікрогрупах працює кожен член колективу, причому, на кожному етапі мікрогрупи мають різний склад, це дозволяє кожному вихованцю виявити різні здібності, навчитися спілкуватися з різними особистостями, реалізувати свої інтереси, побувати і в ролі підлеглого, і в ролі керівника.
До третьої групи відносять методи, які призначені стимулювати суспільно корисну поведінку, або гальмувати неприйнятну. Цій меті може служити будь-який метод, але частіше це різноманітні змагання, заохочення та покарання. Змагання завжди є могутнім стимулом діяльності, тому що враховує прагнення більшості людей до самоствердження, активності. Змагання може бути колективним, або індивідуальним. Воно завжди має бути гласним, конкретним, а результати та критерії оцінки треба піддавати порівнянню. Невід'ємною часткою виховного процесу є заохочення, схвалення, нагорода. Вони викликають задоволення, позитивні емоції, впевненість у своїх силах, що закріплює моральну поведінку. Оцінюватись і схвалюватися повинні не тільки результати, а і мотиви, старанність, способи діяльності, поведінки. Треба привчати дитину цінувати сам факт схвалення, а не вагомістьнагороди. Схвалення діє ефективніше, ніж заборона, тому до базується на позитивних емоціях, які є необхідними і бажаними кожному. Але інколи необхідно загальмувати негативну поведінку, яка може нанести шкоду вихованцям, іншим людям. Для цього використовується покарання. Воно може мати вигляд засудження, або природних наслідків від вчинку, але ніколи не повинно приносити фізичні та моральні страждання. Покарання може принести користь, якщо усвідомлюється його справедливість, якщо воно викликає співчуття. Не слід карати весь колектив і об'єднувати дітей у негативних емоціях, а також використовувати засудження досить часто, тому що дитина звикає до одноманітних впливів і не реагує на них. Часто корисніше схвалити так звану нормальну поведінку і тим самим відокремити, не підкріплювати негативні дії.
Оцінка, стимулювання, коригування поведінки можуть здійснюватися вихователем або колективом за допомогою громадської думки.
Стимулювання можна здійснювати також за допомогою різноманітних прийомів. Прийом — це сукупність окремих дій в структурі методу, частіше більш специфічних, менш загальних. Методи і прийоми тісно пов'язані між собою, можуть замінювати один одного в конкретних обставинах. В одній педагогічній ситуації метод виступає як самостійний спосіб розв'язання проблеми, а в іншій — як прийом, частина методу, що має необмежений вплив і для розв'язання проблеми потребує низки інших прийомів. Наприклад, бесіда — один з методів формування переконань, може бути прийомом на одному з етапів привчання.
Прийоми поділяють на стимулюючі та гальмуючі. До перших відносять моральну підтримку, вияв доброти, уваги, авансування позитивних якостей, укріплення віри вихованця в свої сили, активізацію заповітних почуттів, фланговий підхід, прояв гуманних почуттів, включення в цікаву Діяльність, організація успіху в діяльності або спілкуванні. До гальмуючих — вияв засмучення, натяк, лагідний докір, попередження, іронію, прояв обурення, виклик тривоги перед можливим покаранням, паралельну дію, уявну байдужість, наказ, уявну недовіру тощо.
Механізм дії методів та прийомів полягає в тому, що вони Діють ефективно тоді, коли використовуються нечасто і несподівано. Це викликає здивування, яке, в свою чергу, гальмує негативні умовні рефлекси і виникає орієнтовний рефлекс (рефлекс «Що таке?», за І. Павловим). У цей момент підвищується підпадання впливу, навіюванню.
Не буває хороших і поганих, педагогічних і непедагогічних методів і прийомів, а буває цілевідповідне до мети і обставин використання методів, або навпаки. Для ефективного використання методів необхідні витримка, рішучість, кмітливість, оперативність у прийнятті рішень, знання психологічних особливостей вихованців.