- •Рецензенти:
- •1.1. Педагогіка як наука 11
- •2.1. Дидактичні основи процесу навчання...........71
- •5.2. Виховання в Давньому Римі 247
- •Загальні основи педагогіки
- •1.1. Педагогіка як наука
- •1.1.1. Предмет та завдання педагогіки
- •1.1.2. Основні категорії педагогіки
- •1.1.3. Педагогічні закони і закономірності
- •1.1.4. Виникнення та розвиток педагогіки
- •1.2. Методи педагогічного дослідження
- •1.3.1. Біологізаторські та соціологізаторські концепції розвитку людини. Педологія
- •1.3.2. Фактори розвитку людини
- •1.4. Вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини
- •1.4.1. Закономірності розвитку в різні
- •1.4.2. Особливості розвитку і виховання дітей різного віку
- •1.5. Особистість учителя сучасної школи
- •1.6. Педагогічна техніка вчителя
- •1.7. Педагогічний процес як система
- •1.7.1. Цілісний педагогічний процес
- •1.7.2. Діалектика педагогічного процесу
- •1.7.3. Загальні закономірності педагогічного процесу
- •1.7.4. Етапи педагогічного процесу
- •1.8. Педагогічна технологія як
- •1.9. Система освіти в Україні
- •1.9.1. Державна національна програма «Освіта» (Україна у XXI ст.)
- •1.9.2. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти (18.06.96 р.)
- •1.9.3. Закон України «Про освіту» (23.03.1996 р.)
- •1.9.4. Закон України «Про загальну середню освіту» (13.05.1999 р.)
- •1.9.5. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес
- •2.1. Дидактичні основи процесу навчання
- •2.1.1. Історичний екскурс (різноманітні системи навчання)
- •2.1.2. Сутність навчання, його структура та функції
- •2.1.3. Зміст загальної середньої освіти. Функції навчальних дисциплін
- •2.1.4. Закономірності навчання
- •2.1.5. Принципи навчання
- •2.2.1 Активні методи навчання
- •2.3. Види навчання
- •2.3.1. Проблемне навчання
- •2.3.2. Програмоване навчання
- •2.3.3. Індивідуалізоване навчання
- •2.3.4. Модульне навчання
- •2.3.5. Комп'ютерне навчання
- •2.3.6. Дистанційне навчання
- •2.4. Стилі навчання
- •2.5. Технології навчання
- •2.6. Форми організації процесу навчання
- •2.6.1. Загальна характеристика організаційних форм навчання
- •2.6.2. Урок — основна форма організації навчання
- •2.6.3. Інші форми організації навчання
- •2.7. Перевірка й оцінка результатів навчання
- •3.1. Сутність процесу виховання. Принципи виховання
- •3.2. Методи виховання
- •3.3. Виховання особистості в колективі
- •3.4. Моральне виховання
- •3.5. Моральне самовиховання учнів
- •3.6. Естетичне виховання
- •3.7. Розумове виховання
- •3.8. Патріотичне виховання учнів. Формування культури міжнаціональних відносин
- •3.9. Трудове виховання і профорієнтація
- •3.10. Робота з важковиховуваними дітьми
- •3.12. Класне керівництво й учнівський колектив
- •3.14. Сутність гуманістичних відносин у педагогічній діяльності
- •Основні ознаки співробітництва
- •Управління освітніми системами
- •4.1. Теоретичні засадиуправління загальною середньою освітою в україні
- •4.1.1. Рівні загальної середньої освіти
- •4.1.2. Стратегічні завдання та пріоритетні напрями розвитку загальної середньої освіти
- •4.1.3. Система державного управління загальною середньою освітою
- •4.1.4. Заклади системи загальної освіти
- •4.1.5. Шляхи та засоби оновлення функцій управління сучасними закладами загальної середньої освіти
- •4.2. Педагогічний менеджмент як сучасна концепція внутрішкільного управління
- •4.2.1. Основні поняття традиційної теорії внутрішкільного керівництва
- •4.2.2. Основні підходи до визначення сутності поняття «педагогічний менеджмент»
- •4.2.3. Що таке педагогічний менеджмент?
- •4.2.4. Характеристика функцій і принципів педагогічного менеджменту
- •4.2.5. Сутність професійної діяльності керівника сучасного навчально-виховного закладу як менеджера освіти
- •4.2.6. Сутність самоменеджменту в професійній діяльності керівника сучасного закладу
- •Нариси з історії педагогіки
- •5.1. Виховання у Давній Греції
- •5.2. Виховання в Давньому Римі
- •5.3. Значення християнства для виховання
- •5.4. Освіта, школи, університет в середні віки
- •5.5. Педагогічна культура епохи Відродження
- •5.6. Педагогічні погляди я.А. Коменського
- •5.7. Педагогічні погляди:
- •Д. Локка, ж-ж. Руссо,
- •Й.Г. Песталоцці, а. Дістервега,
- •Й.Ф.Гербарта
- •5.8. Основні віхи розвитку освіти і педагогічної думки в Україні (х-хіх століття)
- •5.8.1. Освіта і педагогічна думка в Київській Русі до середини XIII століття
- •5.8.2. Становлення педагогічної теорії і практики в Україні в другій половині хіп-хуш століття
- •5.8.3. Вплив соціально-політичних та економічних зрушень на освіту і педагогічну думку України в XIX столітті
- •5.9. Педагогічна система к.Д. Ушинського
- •5.10. Софія Русова
- •5.11. Освіта в Україні у XX сторіччі (1900-1933 рр.)
- •5.12. Педагогічні погляди а.С. Макаренка
- •5.13. Педагогічна творчість в.О. Сухомлинського
- •5.14. Педагоги-новатори сьогодення
- •Педагогіка
- •61022, Харків-22, пр. Правди, 7, кв. 31.
1.1.3. Педагогічні закони і закономірності
Педагогічні закони — це об'єктивно існуючі внутрішні і необхідні зв'язки між двома педагогічними явищами. До педагогічних законів можна віднести:
Закон об'єктивного характеру виконання — виховання завжди відповідає характеру тих суспільних відносин, в рамках яких воно функціонує.
Закон виховного характеру навчання — у процесі навчання засвоюються певні знання, вміння, навички, внаслідок чого формується світогляд, що визначає вчинки та дії людини (Н-»В), отже, навчання носить виховний характер; у процесі виховання людина здобуває певні знання, розвиває свої пізнавальні здібності тощо, тобто (В—»Н), отже (В<->Н).
3. Закон виховання особистості в діяльності — цей закон зумовлений тим, що особистісний розвиток людини відбувається тільки завдяки тому, що вона привласнює суспільний досвід шляхом включення у різноманітні види діяльності. Ця діяльність повинна бути цікавою та особистісно значущою для людини, пробуджувати її творчі сили.
4. Закон природовідповідності виховання і навчання,
тобто виховання і навчання повинні відповідати фізіологічним, психічним, віковим та статевим особливостям розвитку людини.
5. Закон залежності ефективності виховання від особистості вихователя, його авторитету, майстерності і т. ін., який відображає особливість педагогіки як науки та як мистецтва.
6. Закон потреби великої промисловості у всебічному гармонійному розвитку особистості. Розвиток сучасної промисловості епохи НТР потребує постійного зростання загальноосвітнього та технічного рівня працівників, що пов'язане з необхідністю впровадження нової техніки та передових технологій і, отже, вимагає постійної готовності до змін характеру праці і самих професій, а це об'єктивно викликає потребу всебічного гармонійного розвитку всіх людей, які беруть участь у виробництві.
1.1.4. Виникнення та розвиток педагогіки
Педагогіка як окрема наука вперше заявила про себе у XVI сторіччі. До цього періоду вона була складовою частиною філософії.
Виховання виникає на ранньому етапі первісно-общинного ладу у зв'язку з появою розподілу праці, з необхідністю передачі набутих знань та вмінь молодшому поколінню для підготовки їх до життя. Отже, праця стала головним фактором появи виховання. В той час діти засвоювали здобутий досвід під час сумісної праці та спілкування, виховання було однаковим для всіх дітей роду чи племені, воно ще не здійснювалося спеціальними людьми у спеціальних навчально-виховних закладах.
Розвиток суспільства, поява рабовласницького ладу, подальша диференціація праці призвели до виникнення спеціальних навчально-виховних закладів та появи людей, професією яких було навчання та виховання дітей.
Перші історичні відомості про школи для хлопчиків маємо з Давнього Єгипту, країн Близького Сходу та античної Греції. Поява приватної власності, класів та держави надає вихованню класового характеру: діти різних класів отримують різне виховання та навчання.
Стародавня Греція дала нам приклади залежності виховання й від соціально-економічних умов. Дві протилежні школи — спартанська та афінська — свідчать про це.
Спарта, яка не мала природних ресурсів і розвинених ремесел та торгівлі, повинна була отримувати під своєю владою велику кількість ілотів — корінного населення Лаконії, яких у свій час було підкорено невеликим прийшлим плем'ям спартіадів. Зрозуміло, що такий лад міг триматися лише на насильстві, отже, головною метою спартанського виховання було виховання мужнього, фізично розвиненого воїна, спроможного виживати у скрутних обставинах. Саме на це була спрямована система спартанського виховання, яка була всебічно підкорена інтересам Спарти і носила громадський характер. Афіни, які були центром торгівлі, ремесел, науки та мистецтва, за мету виховання брали виховання гармонійно розвиненої людини, що поєднує розвиток розуму та естетичного смаку з фізичною досконалістю.
Єдине, що об'єднувало ці школи — зневага до праці, як справи, якою повинні займатися лише раби.
Епоха феодалізму в Західній Європі характеризується повновладдям церкви у філософії та будь-якому прояві людської думки. Тут спостерігається не тільки класовий розподіл виховання, але й його становий характер. Середньовіччя дає нам два види виховання: лицарське та духовне, які відрізняються одне від одного. У програмі лицарського виховання було «сім лицарських чеснот», які мали, кажучи сучасною мовою, військово-спортивний напрямок. Духовне, чи церковне виховання головною метою ставило вивчення Святого Писання та різноманітних наукових праць, що його тлумачили, звідси його догматичний характер і зубріння, як єдина методика викладання. Щодо феодальних селян, то вони здобували трудову підготовку в сім'ях. Обмежений рівень економічного та духовного розвитку не вимагав високої писемності населення.
Епоха Відродження виступає за визволення особистості від феодального гноблення та релігійного аскетизму. Головним принципом цієї епохи був гуманізм, тобто любов і повага до людини, яка розглядається як центр Всесвіту. Видатні філософи пропонують гуманне ставлення до дітей, всебічний розвиток особистості. З'являються перші школи (Вітторино да Фельтре), де діти отримують різноманітні знання, вивчають музику, співи, вчаться танцювати тощо.
Розвиток суспільства, поява на історичній арені нового класу — буржуазії, необхідність розвитку виробництва призвели до необхідності виникнення достатньо великої кількості освічених, письменних людей. Саме в цей час (XVII ст.) педагогіка виходить із складу філософії і починає формуватися як окрема наука. Цей процес пов'язаний з ім'ям Яна Амоса Коменського, видатного чеського педагога, який у своїй книзі «Велика дидактика» теоретично обґрунтував принципи, методи і форми навчання, що стали основою класно-урочної системи, яка діє і сьогодні.
У XVIII ст. з'являється ціла плеяда вчених-енциклопедистів, просвітян, завдяки кому ця епоха ввійшла до історії, як епоха Просвіти. Серед них особливу увагу проблемам виховання приділяли Франсуа Вольтер (1694-1778), Дені Дідро (1713-1784), Жан-Жак Руссо (1712-1778).
В Англії систему виховання доброчесного та діяльного джентльмена запропонував Джон Локк (1632-1704).
Подальша історія педагогіки пов'язана з іменами Йоганна Генріха Песталоцці (1746-1827) — засновника теорії і практики початкового виховання і навчання, а також фундатора спеціальної педагогічної освіти; Йоганна Фрідріха Гербарта (1776-1841), який зробив спробу теоретично обґрунтувати педагогіку за допомогою філософії та психології; Адольфа Фрідріха Вільгельма Дістервега (1790-1866), який висунув ідею загальнолюдського виховання, а також приділяв велику увагу освіти майбутніх педагогів та ін.
Всесвітню славу вітчизняній педагогічній науці приніс К.Д. Ушинський (1824-1870), який відстоював принцип народності навчання і виховання дітей.
У другій половині XIX — на початку XX ст. в Україні велику увагу проблемам освіти і виховання приділяють відомі письменники, діячі культури і мистецтва, просвітяни — Т.Г.Шевченко (1814-1861) — «Букварь южнорус-ский» (1861), П. А. Грабовський (1864-1902), Леся Українка (1871-1913), О.В. Духнович (1803-1865), Х.Д. Алчевська(1841-1902)та ін.
Заслуговує уваги радянський період розвитку педагогіки, пов'язаний з іменами СТ. Шацького (1878-1934), П.П. Блонського (1884-1942), А.С. Макаренка (1888-1939), В.О. Сухомлинського (1918-1970), а також педагогіка співробітництва, запропонована Ш.О. Амонашві-лі, В.Ф. Шаталовим та ін.
Вивчення історії педагогіки, досвіду видатних педагогів та вихователів дозволяє стверджувати, що виховання — категорія вічна, яка постійно змінюється.
1.1.5. Система педагогічних наук і зв'язок педагогіки з іншими науками
Педагогіка, або загальна педагогіка, складається із: загальних основ педагогіки, дидактики (теорії навчання і освіти), теорії виховання, теорії управління освітою (зокрема, школознавство), історії педагогіки, народної та етнопедагогіки.
Народна педагогіка — сукупність ідей, прислів'їв, приказок, казок, в яких відображається ставлення народу до сутності та характеру виховання.
Етнопедагогіка — вивчає народні та національні особливості виховання.
Загальнопедагогічні науки (за характером освітньо-виховних закладів): дошкільна педагогіка, шкільна педагогіка, професійна педагогіка (авіаційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня, тощо), педагогіка про-
фесійно-технічної освіти, педагогіка вищої школи; соціальна педагогіка, сімейна педагогіка.
Окремо стоїть порівняльна педагогіка — наука про порівняння систем народної освіти в різних країнах.
Спеціальна педагогіка — наука про навчання і виховання дітей з вадами психофізичного розвитку: сурдопедагогіка — про навчання людей з порушенням слуху; ти-флопедагогіка — вивчає виховання та навчання сліпих; тифлосурдопедагогіка — про навчання і виховання людей з порушенням зору і слуху; олігофренопедагогіка — про навчання і виховання розумово відсталих людей; логопе-" дія — вивчає різні порушення мови, а також методи подолання їх та запобігання їм. До педагогічних наук також відносять приватні або предметні методики навчання.
Зв'язок педагогіки з іншими науками.
Педагогіка тісно пов'язана з філософією, яка є фундаментом педагогіки. Особливе значення має філософія виховання, яка розглядає використання у процесі виховання ідей різноманітних філософських систем. Окрім того, філософія допомагає педагогіці визначати зміст і мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей розуміння та буття людини. Філософія відіграє роль історіологічної основи педагогіки, задає висхідні позиції при дослідженні педагогічних явищ.
Педагогіка тісно пов'язана з усією системою наук про людину.
Анатомія і фізіологія є основою для розуміння біологічної сутності людини, розвитку вищої нервової діяльності і типологічних особливостей нервової системи, першої тд другої сигнальних систем, розвитку і функціонування органів почуттів, тощо. Особливо тісно педагогіка пов'язана з психологією, яка вивчає закономірності розвитку психіки людини. Педагогіка вивчає ефективність тих виховних дій, які можуть призвести до змін у внутрішньому світі і поведінці людини, а психологія дає педагогам своєрідний інструмент впливу на людину. Кожний розділ педагогіки має свою опору у відповідному розділі психології (дидактика — теорію пізнавальних процесів, теорія виховання — психологію особистості і т. ін.).
Педагогіка також пов'язана з соціологією, історією, літературою, антропологією, географією, медициною, екологією, економікою, археологією, тому що вивчення людини, її життя і умов розвитку допомагає досконало досліджувати закономірності виховання. Про це у свій час писав К.Д. Ушинський: «Если педагогика хочет воспи-тать человека во всех отношениях, то она должна прежде узнать его тоже во всех отношениях».