- •Рецензенти:
- •1.1. Педагогіка як наука 11
- •2.1. Дидактичні основи процесу навчання...........71
- •5.2. Виховання в Давньому Римі 247
- •Загальні основи педагогіки
- •1.1. Педагогіка як наука
- •1.1.1. Предмет та завдання педагогіки
- •1.1.2. Основні категорії педагогіки
- •1.1.3. Педагогічні закони і закономірності
- •1.1.4. Виникнення та розвиток педагогіки
- •1.2. Методи педагогічного дослідження
- •1.3.1. Біологізаторські та соціологізаторські концепції розвитку людини. Педологія
- •1.3.2. Фактори розвитку людини
- •1.4. Вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини
- •1.4.1. Закономірності розвитку в різні
- •1.4.2. Особливості розвитку і виховання дітей різного віку
- •1.5. Особистість учителя сучасної школи
- •1.6. Педагогічна техніка вчителя
- •1.7. Педагогічний процес як система
- •1.7.1. Цілісний педагогічний процес
- •1.7.2. Діалектика педагогічного процесу
- •1.7.3. Загальні закономірності педагогічного процесу
- •1.7.4. Етапи педагогічного процесу
- •1.8. Педагогічна технологія як
- •1.9. Система освіти в Україні
- •1.9.1. Державна національна програма «Освіта» (Україна у XXI ст.)
- •1.9.2. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти (18.06.96 р.)
- •1.9.3. Закон України «Про освіту» (23.03.1996 р.)
- •1.9.4. Закон України «Про загальну середню освіту» (13.05.1999 р.)
- •1.9.5. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес
- •2.1. Дидактичні основи процесу навчання
- •2.1.1. Історичний екскурс (різноманітні системи навчання)
- •2.1.2. Сутність навчання, його структура та функції
- •2.1.3. Зміст загальної середньої освіти. Функції навчальних дисциплін
- •2.1.4. Закономірності навчання
- •2.1.5. Принципи навчання
- •2.2.1 Активні методи навчання
- •2.3. Види навчання
- •2.3.1. Проблемне навчання
- •2.3.2. Програмоване навчання
- •2.3.3. Індивідуалізоване навчання
- •2.3.4. Модульне навчання
- •2.3.5. Комп'ютерне навчання
- •2.3.6. Дистанційне навчання
- •2.4. Стилі навчання
- •2.5. Технології навчання
- •2.6. Форми організації процесу навчання
- •2.6.1. Загальна характеристика організаційних форм навчання
- •2.6.2. Урок — основна форма організації навчання
- •2.6.3. Інші форми організації навчання
- •2.7. Перевірка й оцінка результатів навчання
- •3.1. Сутність процесу виховання. Принципи виховання
- •3.2. Методи виховання
- •3.3. Виховання особистості в колективі
- •3.4. Моральне виховання
- •3.5. Моральне самовиховання учнів
- •3.6. Естетичне виховання
- •3.7. Розумове виховання
- •3.8. Патріотичне виховання учнів. Формування культури міжнаціональних відносин
- •3.9. Трудове виховання і профорієнтація
- •3.10. Робота з важковиховуваними дітьми
- •3.12. Класне керівництво й учнівський колектив
- •3.14. Сутність гуманістичних відносин у педагогічній діяльності
- •Основні ознаки співробітництва
- •Управління освітніми системами
- •4.1. Теоретичні засадиуправління загальною середньою освітою в україні
- •4.1.1. Рівні загальної середньої освіти
- •4.1.2. Стратегічні завдання та пріоритетні напрями розвитку загальної середньої освіти
- •4.1.3. Система державного управління загальною середньою освітою
- •4.1.4. Заклади системи загальної освіти
- •4.1.5. Шляхи та засоби оновлення функцій управління сучасними закладами загальної середньої освіти
- •4.2. Педагогічний менеджмент як сучасна концепція внутрішкільного управління
- •4.2.1. Основні поняття традиційної теорії внутрішкільного керівництва
- •4.2.2. Основні підходи до визначення сутності поняття «педагогічний менеджмент»
- •4.2.3. Що таке педагогічний менеджмент?
- •4.2.4. Характеристика функцій і принципів педагогічного менеджменту
- •4.2.5. Сутність професійної діяльності керівника сучасного навчально-виховного закладу як менеджера освіти
- •4.2.6. Сутність самоменеджменту в професійній діяльності керівника сучасного закладу
- •Нариси з історії педагогіки
- •5.1. Виховання у Давній Греції
- •5.2. Виховання в Давньому Римі
- •5.3. Значення християнства для виховання
- •5.4. Освіта, школи, університет в середні віки
- •5.5. Педагогічна культура епохи Відродження
- •5.6. Педагогічні погляди я.А. Коменського
- •5.7. Педагогічні погляди:
- •Д. Локка, ж-ж. Руссо,
- •Й.Г. Песталоцці, а. Дістервега,
- •Й.Ф.Гербарта
- •5.8. Основні віхи розвитку освіти і педагогічної думки в Україні (х-хіх століття)
- •5.8.1. Освіта і педагогічна думка в Київській Русі до середини XIII століття
- •5.8.2. Становлення педагогічної теорії і практики в Україні в другій половині хіп-хуш століття
- •5.8.3. Вплив соціально-політичних та економічних зрушень на освіту і педагогічну думку України в XIX столітті
- •5.9. Педагогічна система к.Д. Ушинського
- •5.10. Софія Русова
- •5.11. Освіта в Україні у XX сторіччі (1900-1933 рр.)
- •5.12. Педагогічні погляди а.С. Макаренка
- •5.13. Педагогічна творчість в.О. Сухомлинського
- •5.14. Педагоги-новатори сьогодення
- •Педагогіка
- •61022, Харків-22, пр. Правди, 7, кв. 31.
5.5. Педагогічна культура епохи Відродження
Епоха Відродження пов'язана із значними змінами у соціально-економічній та духовній сферах життя. Формується нова ідеологія, новий світогляд і світосприйняття. Найбільш яскраво ці тенденції можна прослідкувати в Італії. у Західній і Центральній Європі утворюються буржуазні нації» посилюються економічні взаємозв'язки між державами, інтенсифікується процес первинного накопичення капіталу, виникають національні мови.
У філософії та педагогіці висувається ідеал життєрадісної, сильної духом і тілом людини. Зразки античної культури стають еталонами поведінки. У педагогічній культурі, поряд з традиційними християнськими цінностями, значна частина європейських мислителів пропагує достатньо суперечні та небезпечні ідеї. У радянський період у вітчизняній філософській і педагогічній літературі перехід із Середніх віків у Новий час був представлений однозначно світлим (розсіявся «морок середньовіччя»). Однак це дуже небезпечний стереотип сприйняття культури. Людина, опинившись у центрі світу, сприймала його як полігон для своїх глобальних експериментів. Мільйони людей були виховані на педагогічній парадигмі «Ми — Боги, Ми — Титани». Ці ідеали стали основою для перетворень у сфері природи та суспільства.
«Усі покоління, що живуть тепер, у тому числі й ті, що мають жити завтра, виховуються в дусі людиноцентризму епохи Відродження й перетворювального титанізму, «в ДУсі, вже зараз явно несучасному й здатному викликати серйозні лиха, просто небезпечному» (Рубцов А. Стереотипи восприятия культури // Народное образование. — 1999. - № 2).
Епоха є суперечною: висовуючи ідеал вільної, всебічно Розвинутої особистості, стверджуючи пошану до людини, віру в його сили, вона деформувала цілу низку основоположних християнських духовних і моральних цінностей, звільнивши людину від цілої низки обмежень і моральних табу вироблених світовою людською культурою протягом тисячоліть. Середньовічна освіта і виховання носили яскраво виявлений релігійно-догматичний характер. Головною її пер вагою було формування християнського світогляду й християнської моралі. Однак вони мали й великі недоліки У школах панував формалізм, схоластика, сувора дисципліна, вживалися покарання, вчителі часто не мали професійної підготовки.
Епоха Відродження на зміну ідеалу споглядання внесла ідеал дії, творчості.
Найбільш яскраво головні педагогічні ідеї представлено у працях П. Верджеріо (1350-1444); М. Веджо (1406-56) Е. Пікколоміні (1405-64), Л. Бруні (1369-1444) — в Іта.' лії; Х.Л. Мвеса (1492-1540) — в Іспанії; Т. Мора (1478-1535), Р. Ашама (1515-68) — в Англії, Ф. Рабле (1483-1553), М. Монтеня (1535-1592) — у Франції, Р. Агріколи (1443-85), І. Рейхліна (1455-1522) — у Німеччині; Еразма Роттердамського (1439-1536) — у Нідерландах.
Гуманісти по-новому відкрили, як багато для європейської культури зробили Афіни й Рим. Вивчення греко-римської культури — це найкращий шлях виховання. По-новому гуманісти підходили до методів навчання й виховання. Як зразок, вони розглядали ідеї Квінтіліана. Ідеал всебічно розвинутої особистості, висунутий ще в Афінах, був наповнений новим змістом. Самі гуманісти були живим втіленням своїх ідей. Багато з них були одночасно і поетами, і філософами, і воїнами, і політиками, і композиторами. Велику увагу вони приділяли фізичному вихованню, загартовуванню, гігієні.
Особливу увагу гуманісти приділяли трудовому вихованню. Т. Мор підкреслював обов'язкову участь усіх громадян у виробничій праці, обов'язково з'єднаної з освітою. У своєму творі «Утопія» Томас Мор описав ідеальне суспільство, виклав свої погляди на виховання. Мета суспільства — дати кожному можливість розвивати свої духовні сили, займатися вивченням наук і мистецтв. Головні людські якості: скромність, доброчинність, працелюбність, доброта.
Основа морального виховання — релігійна. Священики повинні «наставляти у моралі». Томас Мор був католиком, однак він був далеким від релігійного фанатизму. Виховання моральної культури є найпершою виховною проблемою. Паралельно з цим людині треба дати освіту. Тільки освічена людина здатна досягти щастя.
Діти й дорослі повинні працювати, відвідувати навчальні зняття, слухати музику, займатися філософією, наукою. Особливу увагу Мор приділяв жіночій освіті. Він цінував у жсінці вченість у сполученні з притаманною їй доброчинністю.
Головні педагогічні ідеї Відродження втілити було дуже складно. Між ідеалами гуманістів та реальними умовами виховання й освіти існував великий дисбаланс. Ідеї природовідповідності виховання, демократизації системи навчання, збагачення методів і змісту виховання й освіти благотворно вплинули на розвиток європейської системи освіти. Ці ідеї втілювались у практику протягом століть.
Одним з головних центрів нової гуманістичної культури стала Платонівська академія у Флоренції. Крім неї майже в усіх країнах Європи виникали гуртки інтелектуалів. Прищеплення своїм сучасникам нових ідей — це стало одним з головних напрямків діяльності гуманістів. Значне місце в їхній творчості займали переклади й коментарі античних авторів. Цей напрям у культурі одержав назву «філологічного» гуманізму. Вивчення латинської граматики, наслідування античних класиків стало домінуючим у середній освіті.
Християнські ідеали, як і колись, панували у європейській культурі, але вони піддалися значній трансформації. Е. Роттердамський намагався поєднати античну й християнську культуру у процесі формування та виховання особистості. Люди, на його думку, є рівними, незалежно від їхнього походження. Для всіх характерними є прагнення До самовдосконалення, але шляхетність і знатність визначається не походженням, а особистою активністю, діяльністю, способом життя. Ці дві ідеї є типовими для значної частини гуманістів. Освіта повинна зайняти головну роль У Формуванні людини. Усі провідні педагогічні питання гуманісти починають розглядати у безпосередньому зв'язку з ідеєю вдосконалення суспільства.
У 20-ті роки XV ст. два італійських педагога створюсь «експериментальні» школи. Вітторіно да Фельтре (1378-1446) створив школу, що ввійшла в історію розвиток освіти, як «Будинок радості». Це була придворна школа якій, поряд з дітьми мантуанського герцога вчилося ще більш, ніж сорок, незаможних учнів і сорок дітей : них. У школі навчалися хлопчики й дівчатка. У розвивалися творчі здібності, самостійність. Головними предметами у школі Вітторіно да Фельтре були класичні мови й література. Методика викладання нагадувала ораторську школу Квінтіліана. На початкових етапах навчання було багато творчих завдань, ігор. Давалися також знання із сфери точних наук. Поряд з моральним та естетичним вихованням приділялася увага фізичному вихованню (прогулянки, танці, ігри та ін).
У Феррарі іншу школу очолив Гуаріно Гуаріні (1374-1460). Крім дітей маркіза, тут навчалися сини бідняків. Гуаріно намагався підготувати своїх вихованців до трудової діяльності, дати професійні знання. У його школі були представлені предмети природничо-наукового циклу. Як і Вітторіно да Фельтре, Гуаріно Гуаріні надавав великого значення формуванню громадянських якостей. Викладачі школи приділяли велику увагу аналізу сучасних проблем, порівнюючи їх з прецедентами, що були взяті з античної історії. Школа Гуаріні при його сині переросте в університет.
Ціла низка нових навчальних закладів виникає у Франції, Німеччині, Нідерландах, Іспанії та Англії.
У Франції багато коледжів відкриває Гійом Бюде (1468-1540). Він, поряд з викладанням мов, вводить нові курси, наповнені фактами із сфери економіки, політики. Буде складає найбільш фундаментальний на той час підручник і словник давньогрецької мови.
Образ людини нового часу створює Мішель Монтеяь (1533-1592) у своєму тритомному творі «Досліди». Дослідження, за М. Монтенем, це основа людського знання. Людину з дитинства треба вчити самостійно мислити й вирішувати проблеми. М.Монтень у кожній дитині бачить індивідуальність. Дитина перетворюється в особистість не стільки завдяки знанням, скільки завдяки розвитку своїх аналітичних здібностей, умінню самостійно мислити. Сучасна школа — це в'язниця, звідки чути крики дітей, над якими знущаються. У школі більше повинен говорити учень, а вчитель повинен більше слухати. Учнів необхідно, як це не важко, привчати досліджувати довкілля. М.Монтень вважав утопією енциклопедичну освіту («не можна навчити багатьом речам»). Найбільш ефективно з’єднувати учнів з довкіллям, через тисячі взаємозв'язків і взаємодій.
Цікавою є педагогічна спадщина Хуана Луїса Вівеса (14492-1540). Вівес певний час був наставником дочки англійського короля Генріха VII, він є відомим, як автор низки педагогічних трактатів. Вівес пропонував більш гнучко ставитися до античної культури* не копіювати методи Цицерона, Квінтіліана. На першому місці у Вівеса — необхідність обліку психофізіологічних можливостей дітей, вживання сократівських методів навчання. Більшу роль повинно відіграти шкільне, ніж домашнє, навчання й виховання, хоча ці види виховання він не протиставляє. Процес навчання залежить від закономірностей пізнання. Жінки нарівні з чоловіками повинні одержувати освіту.
Багато цінного гуманісти внесли у методи вивчення мов. Більшість з них вважали, що вивчення повинно розпочинатися з рідної мови, далі — мов сусідніх народів і тільки потім — латинської та грецької. Р. Ашам (1515— 1568) розробив новий метод навчання латинської мови. У його основу було покладено переклад оригінального тексту на рідну мову, граматичний аналіз вже зрозумілого тексту й зворотний переклад з рідної мови на латинську. Книгу Ашама «Шкільний учитель» англійці і сьогодні вважають зразковим твором з питань виховання й навчання, що може служити керівництвом для вивчення мов.
Однією з найвидатніпіих фігур нового гуманістичного виховання у Німеччині став Рудольф Агрікола (1444-1485). "ін розробив триступеневу програму гуманітарно-філологічної освіти. Перший ступінь навчання — елементарний (знайомство з основами дисциплін, що вивчаються); другий — граматичний (заснований на поглибленому вивчен-81 граматичних форм та побудов); третій — логічний (передбачає достатньо високий рівень володіння мовами).
Деякі гуманісти відходили від демократичних тенденцій у своїх педагогічних проектах. Наприклад, англієць Томас Еліот (1490-1546) розробив проект виховання й навчання для «шляхетних» дітей. Гуманістичний ідеал всебічно розвиненої особистості у нього стосується моделі ви. ховання аристократів.
На початку XVI ст. гуманістична думка стикається з новим реформаційним рухом, який боровся з католицизмом. Хоча в частині філософських і педагогічних питань думки гуманістів і представників Реформації збігалися, у головному вони були діаметрально протилежними.
Діяльність Мартіна Лютера (1483-1546), Жана Кельвіна (1509-1564), Ульриха Цвінглі (1484-1582) була спрямована проти середньовічної католицької церкви, вимагала зміни релігійної свідомості народу в дусі християнської віри. Найбільш характерним для реформаторів було скасування пишної обрядності, протиставлення авторитету Біблії соціально-політичній діяльності середньовічної католицької церкви. Ідеологи Реформації звинуватили католицизм у викривленні вчення Христа. Головним завданням вони вважали повернення до правдивого християнства апостольських часів.
Мартин Лютер не заперечував цінності активної діяльності на землі. Успіх трудової діяльності є показником Божої благодаті. Сама реформаційна боротьба була неоднорідною. У Німеччині спостерігалося дві течії: бюргерська й селянська (Т. Мюнцер). Реформатори прагнули розширити мережу навчальних закладів, висунули гасло загального елементарного навчання для дітей всіх прошарків.
Для утримання шкіл використовувалися приватні пожертвування й секуляризоване церковне майно. Навчання стало проводитися рідною мовою. При церквах утворювалися школи. У церковних статутах були розділи, Ш° стосувалися організації навчання, регулювання часу занять, укладання програм виховання, уроків.
По всій Європі виникають світські організації та братства. Вони були характерними для католиків і протестантів. В багатьох братствах було загальне майно, сумісне харчування й робота, однаковий одяг. Серед соціальних завдань у багатьох братствах головним було виховання й освіта. Одна з найкрупніших католицьких організацій XV ст. — брати спільного життя» — створила цілий ряд шкіл: французьку школу в Льєжі, голландські у Зволлі та Девенері. Девентерську школу закінчили М. Кузанський, Е. Рот-ердамський, Р. Агрікола та ін. Ці навчальні заклади відзначалися високою кваліфікацією викладачів, цілою низкою нововведень, оригінальними методами навчання, вчителям допомагали старші учні. Поступово вводилася система іспитів.
На думку М. Лютера, однією з головних завдань початкової школи було навчання читання й розуміння Біблії. Середня школа повинна була служити підготовці кваліфікованих кадрів для держави. Невдовзі, після придушення селянського повстання у Німеччині, М. Лютер відмовляється від ідеї загальної освіти.
Прибічники М. Лютера Філій Меланхтон (1497-1560) та Йоганн Штурм (1507-1587) створили два показових навчальних заклади, у яких здійснювали свої педагогічні ідеї. Меланхтон у Віттенберзі відкрив приватну школу. Навчання в ній проходило на латинській основі. Діти поділялися на класи, передусім вивчалася латинь, рідна мова витіснялася. Велика увага приділялася Закону Божому, співам, римській та грецькій поетиці і прозі.
У 1538 р. Й. Штурм у Страсбурзі створює гімназію, де виховання й навчання базується на: доброчинності, красномовстві, знанні. Крім гуманітарних предметів, вивчалася геометрія, красномовство. Учні добре знали мови.
Французька Реформація була менш радикальною, ніж німецька, її антипапська спрямованість була приглушеною, лоча у Паризькому університеті гриміли словесні баталії. Показовим навчальним закладом у Франції можна Узвати Гієнський коледж у Бордо. В ньому глибоко видалася французька мова, вживалася методика широкої Розмовної практики, а не зубріння латинських текстів. . Мартін Лютер переклав Біблію німецькою мовою, Каль-*8 — французькою, Уіяльм Гіндель (1484-1536) — ангорського мовою.
Широкі верстви населення Англії, Франції, Німеччини в язували з Реформацією соціально-політичні зміни. Одним з головних факторів цих змін повинна була стати нова система освіти. Буржуазне суспільство, що тільки народжувалося, формувало нову духовну культуру. Але в ній яскраво виділялися й традиційні цінності: християнські ідеали спільності, працелюбства, народність, громадянськість.
З середини XVI ст. набирає силу католицька реакція Одним з яскравих її представників був Ігнатій Лойола (1481-1556). У його педагогічних поглядах, без сумніву присутні ідеї Вівеса. Контрреформація мала й позитивні тенденції. Це ідея загальнодоступних початкових шкіл нова система середніх закладів, які повинні були підтримувати й пропагувати ортодоксальний католицизм. Єзуїтам належать цікаві знахідки у сфері виховання й навчання: шкільне самоврядування, змагання між класами, конкурси, різного роду заохочення, театралізація навчання й виховання. Однак було створено й міцну систему маніпулювання громадською думкою.
Епоха, що має назву Відродження, незважаючи на суперечливість головних своїх тенденцій і пошуків в економіці, політиці, культурі, освіті, є однією з унікальних епох, що принесла підйом творчих сил людства, створила нові оригінальні системи навчання й виховання. У її надрах намітилися дві головні тенденції соціалізації людини: гуманістична, що проповідувала гармонійний розвиток вільної особистості, яка перетворює суспільство і природу, та реформаційна, що пропагувала ідеал спільноти і визначала функціонування особистості в межах громади, а також намагалася реформувати католицизм.
Педагогіка Відродження створила новий тип школи, що орієнтувала учнів на практичне вирішення задач, на знання, що базуються на світських і раціоналістичних принципах (дослідного походження). Проте кількість таких навчальних закладів була ще невеликою, а ідея загальної освіти не була практично здійснена.
276