- •Рецензенти:
- •1.1. Педагогіка як наука 11
- •2.1. Дидактичні основи процесу навчання...........71
- •5.2. Виховання в Давньому Римі 247
- •Загальні основи педагогіки
- •1.1. Педагогіка як наука
- •1.1.1. Предмет та завдання педагогіки
- •1.1.2. Основні категорії педагогіки
- •1.1.3. Педагогічні закони і закономірності
- •1.1.4. Виникнення та розвиток педагогіки
- •1.2. Методи педагогічного дослідження
- •1.3.1. Біологізаторські та соціологізаторські концепції розвитку людини. Педологія
- •1.3.2. Фактори розвитку людини
- •1.4. Вікові та індивідуальні особливості розвитку дитини
- •1.4.1. Закономірності розвитку в різні
- •1.4.2. Особливості розвитку і виховання дітей різного віку
- •1.5. Особистість учителя сучасної школи
- •1.6. Педагогічна техніка вчителя
- •1.7. Педагогічний процес як система
- •1.7.1. Цілісний педагогічний процес
- •1.7.2. Діалектика педагогічного процесу
- •1.7.3. Загальні закономірності педагогічного процесу
- •1.7.4. Етапи педагогічного процесу
- •1.8. Педагогічна технологія як
- •1.9. Система освіти в Україні
- •1.9.1. Державна національна програма «Освіта» (Україна у XXI ст.)
- •1.9.2. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти (18.06.96 р.)
- •1.9.3. Закон України «Про освіту» (23.03.1996 р.)
- •1.9.4. Закон України «Про загальну середню освіту» (13.05.1999 р.)
- •1.9.5. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес
- •2.1. Дидактичні основи процесу навчання
- •2.1.1. Історичний екскурс (різноманітні системи навчання)
- •2.1.2. Сутність навчання, його структура та функції
- •2.1.3. Зміст загальної середньої освіти. Функції навчальних дисциплін
- •2.1.4. Закономірності навчання
- •2.1.5. Принципи навчання
- •2.2.1 Активні методи навчання
- •2.3. Види навчання
- •2.3.1. Проблемне навчання
- •2.3.2. Програмоване навчання
- •2.3.3. Індивідуалізоване навчання
- •2.3.4. Модульне навчання
- •2.3.5. Комп'ютерне навчання
- •2.3.6. Дистанційне навчання
- •2.4. Стилі навчання
- •2.5. Технології навчання
- •2.6. Форми організації процесу навчання
- •2.6.1. Загальна характеристика організаційних форм навчання
- •2.6.2. Урок — основна форма організації навчання
- •2.6.3. Інші форми організації навчання
- •2.7. Перевірка й оцінка результатів навчання
- •3.1. Сутність процесу виховання. Принципи виховання
- •3.2. Методи виховання
- •3.3. Виховання особистості в колективі
- •3.4. Моральне виховання
- •3.5. Моральне самовиховання учнів
- •3.6. Естетичне виховання
- •3.7. Розумове виховання
- •3.8. Патріотичне виховання учнів. Формування культури міжнаціональних відносин
- •3.9. Трудове виховання і профорієнтація
- •3.10. Робота з важковиховуваними дітьми
- •3.12. Класне керівництво й учнівський колектив
- •3.14. Сутність гуманістичних відносин у педагогічній діяльності
- •Основні ознаки співробітництва
- •Управління освітніми системами
- •4.1. Теоретичні засадиуправління загальною середньою освітою в україні
- •4.1.1. Рівні загальної середньої освіти
- •4.1.2. Стратегічні завдання та пріоритетні напрями розвитку загальної середньої освіти
- •4.1.3. Система державного управління загальною середньою освітою
- •4.1.4. Заклади системи загальної освіти
- •4.1.5. Шляхи та засоби оновлення функцій управління сучасними закладами загальної середньої освіти
- •4.2. Педагогічний менеджмент як сучасна концепція внутрішкільного управління
- •4.2.1. Основні поняття традиційної теорії внутрішкільного керівництва
- •4.2.2. Основні підходи до визначення сутності поняття «педагогічний менеджмент»
- •4.2.3. Що таке педагогічний менеджмент?
- •4.2.4. Характеристика функцій і принципів педагогічного менеджменту
- •4.2.5. Сутність професійної діяльності керівника сучасного навчально-виховного закладу як менеджера освіти
- •4.2.6. Сутність самоменеджменту в професійній діяльності керівника сучасного закладу
- •Нариси з історії педагогіки
- •5.1. Виховання у Давній Греції
- •5.2. Виховання в Давньому Римі
- •5.3. Значення християнства для виховання
- •5.4. Освіта, школи, університет в середні віки
- •5.5. Педагогічна культура епохи Відродження
- •5.6. Педагогічні погляди я.А. Коменського
- •5.7. Педагогічні погляди:
- •Д. Локка, ж-ж. Руссо,
- •Й.Г. Песталоцці, а. Дістервега,
- •Й.Ф.Гербарта
- •5.8. Основні віхи розвитку освіти і педагогічної думки в Україні (х-хіх століття)
- •5.8.1. Освіта і педагогічна думка в Київській Русі до середини XIII століття
- •5.8.2. Становлення педагогічної теорії і практики в Україні в другій половині хіп-хуш століття
- •5.8.3. Вплив соціально-політичних та економічних зрушень на освіту і педагогічну думку України в XIX столітті
- •5.9. Педагогічна система к.Д. Ушинського
- •5.10. Софія Русова
- •5.11. Освіта в Україні у XX сторіччі (1900-1933 рр.)
- •5.12. Педагогічні погляди а.С. Макаренка
- •5.13. Педагогічна творчість в.О. Сухомлинського
- •5.14. Педагоги-новатори сьогодення
- •Педагогіка
- •61022, Харків-22, пр. Правди, 7, кв. 31.
4.2. Педагогічний менеджмент як сучасна концепція внутрішкільного управління
Тенденція до зміни парадигми управління в Україні, необхідність якої теоретично обґрунтована в державних постановах і документах, була органічно пов'язана з радикальними перетвореннями і реформуванням усіх чинників її життєдіяльності. При цьому найбільш важливі положення нової парадигми управління українською економікою, що переходить до ринку, зводяться до наступного-гнучке сполучення методів ринкового регулювання з державним регулюванням соціально-економічних процесів; формування і функціонування ринкових господарюючих суб'єктів, як відкритих і соціально орієнтованих систем; самоврядування на всіх рівнях і переходах до поліцентричної системи господарювання; сполучення ринкових і адміністративних методів управління підприємствами і організаціями державного сектора економіки.
Поява і практична реалізація в Україні нової системи управління, адекватної суспільству ринкових відносин, забезпечить ефективність її економічного і соціального розвитку при дотриманні двох головних умов. По-перше, у ній треба враховувати особливості попереднього розвитку і сучасного стану національної економіки, менталітет і характеристики поведінки населення, довготривалість періоду перетворень і інші специфічні фактори й умови, Що зумовлюються особливостями нашої держави. По-друге, до її основи повинні бути покладені принципи і механізми, що є панівними в менеджменті країн з ринковою економікою, що має дозволити інтегрувати вітчизняне народне господарство у світову економічну систему, зайняти в ній належне місце.
4.2.1. Основні поняття традиційної теорії внутрішкільного керівництва
Категорія «педагогічний менеджмент» у традиційних вітчизняних довідниках і понятійно-термінологічній системі школознавства, як окремого напряму педагогічної науки до сьогодні взагалі відсутня. Але як інновацій дефініція, вона стала використовуватися в психолого-педагогічній літературі лише наприкінці двадцятого століття. Між тим, дуже часто в ній вживаються поняття «управління», «керівництво», «адміністрування». При цьому існує багато означень поданих понять, які, по суті не завжди співпадають із значенням категорії «педагогічний менеджмент».
Так, у словнику російської мови СІ. Ожегова даються такі означення понять, що нас цікавлять: «адміністрування» розуміється як управління будь-чим бюрократично формально, не входячи в сутність справи, «керівництво» визначається, як цілеспрямована діяльність керівника або діяльність особи, що є на чолі керівництва, котра дає принципові вказівки чи накази; «управління» трактується як підпорядковане поєднання, за якого відбувається керівництво будь-чиєю діяльністю, спрямування чого-небудь.
Енциклопедичний словник дає такі означення цих понять: «адміністрування» (від лат. administro — керую, завідую) трактується як керування, завідування; бюрократичний метод управління, командування; «управління» розуміється як елемент, функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує зберігання певної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію їх програм і цілей; «соціальне управління» має значення як вплив на суспільство з метою його впорядкування, збереження якісної специфіки, вдосконалення і розвитку.
Суттєво і те, що, коли поняття «керівництво» є найбільш загальновживаним у вітчизняній педагогічній літературі, то термін «управління» в ній переважно вживається у розумінні дефініції, запозиченої з кібернетики, тобто як «упорядкування системи, приведення її у відповідність з об'єктивною закономірністю, чинною в цьому середовищі». Крім того, термін «управління», стосовно явищ і процесів педагогічної дійсності, став переважно використовуватися» лише починаючи із середини 70-х років минулого століття, з часу утвердження в педагогічній науці засад системного підходу (Н.В. Кузьміна, В.О. Якунін) При цьому до сьогодні ряд авторів, наслідуючи позиції М.І. Кондакова, М.Л. Портнова, П.В. Худоминського, що розробляли теоретичні і практичні аспекти внутрішкіль-яого управління, вважають, що, наприклад, до педагогічної діяльності поняття «керівництво» більш близьке, аніж поняття «управління», оскільки, на їхній погляд, «керівництво» є більш загальним поняттям. У його межах виробляються загальні принципові установки для різних сфер управління. Специфіка управління виражається в переважній ролі виконавчих функцій.
На відміну від попередньої точки зору, В.І. Бондар, Є.І. Машбиць, М.І. Приходько, В.П. Симонов, В.Я. Якунін уважають, що поняття «управління» більш ширше за своїм обсягом і змістом, аніж поняття «керівництво». Аргументуючи своє твердження, автори наводять таке свідчення: якщо управління може розповсюджуватися на колективи, предмети, речі, технічні системи, то керівництво — тільки на людей. Мається на увазі, що управляти можна абсолютно всім: і людьми, і машиною, і технічним або педагогічним процесом, а керувати — тільки людьми.
Намагаючись знайти об'єктивне співвідношення цих понять, деякі автори, справедливо вважаючи, що керівництво відображає сутність взаємовідносин між керівниками і підлеглими, схильні розглядати його, як складову частину управління, тобто, як видове поняття відносно родового поняття «управління». А. Сороковой з цього приводу відзначає, що керівництво є складовою частиною системи управління і відображує характерний, постійний, стійкий зв'язок між виконавцями і керівниками. Такої ж думки дотримується й І. Герчикова, розглядаючи керівництво в значенні однієї з функцій управління, яка покликана з'єднувати, координувати, взаємопов'язувати та інтегрувати всі функції в єдине ціле. Розуміючи керівництво як важливу функцію управління персоналом, Б. Андру-ніків і О.Кузьмін також стверджують, що основою ефективного керівництва є вміло побудовані взаємовідносини 3 підлеглими.
Незважаючи на означене, поняття «управління» і «керівництво» найчастіше ототожнюються і розглядаються як °Днопланові, оскільки кожне з них традиційно трактується у вітчизняній науково-педагогічній літературі, як цілеспрямований вплив на колективи, на їх окремих членів шляхом здійснення сукупних заходів з метою організації регулювання і координації діяльності, правильного використання їх сил, часу і коштів. У зв'язку з цим, аргументуючи свої позиції, багато вітчизняних авторів використовують означення і узагальнення, що є в роботах В.Г. Афа-насьєва, який вважав, що поняття «наукове управління» і «наукове керівництво» однопланові і взагалі слова тотожні оскільки і те, й інше є свідомий вплив. Вони тотожні і за своєю загальною спрямованістю, ідеалом — забезпеченням ефективного функціонування і розвитку соціалістичного суспільства.
Ототожнення цих понять було викликано, з одного боку, законодавчим закріпленням в історичному минулому нашого суспільства положення про керівну роль партії. Через це функції соціального управління, яке розуміється переважно у формі командно-адміністративного стилю керівництва, були зведені до рангу точного виконання наказів, інструкцій, інших директивних і методологічних указівок. З іншого боку, ототожнення означених понять відбувалося за рахунок відсутності науково обґрунтованої теорії соціального управління, що було обумовлено заідеологізованістю суспільних наук та ігнорування, тотальної критики сучасних підходів до управління, вироблених зарубіжними вченими.
Підстави цьому ми знаходимо в тій же самій цитаті В.Г. Афанасьєва, який далі писав, що, не дивлячись на те, що поняття «керівництво» і «управління» тотожні за своєю метою, все-ж-таки вони, безпосередньо, відмінні за суб'єктом, конкретним змістом, а головне — за формами, способами впливу на об'єкт. В силу цього ми дотримуємося точки зору тих учених, котрі, услід за В.Г. Афанасьєвим підкреслюють, що ототожнення понять «керівництво» і «управління» є методологічно неправильним.
Відзначимо, що підміна цих понять до теперішнього часу має місце у психолого-педагогічній літературі, в якій донедавна поняття «управління» стосовно педагогічних систем взагалі і системи загальної середньої освіти, зокрема, майже не використовувалося. Як наслідок, підміна цих понять спостерігається в більшості робіт з внутрішкільного управління (Е.С.Березняк, Ю.В. Васильєв, Ю.А. Конаржевський, О. Моїсеєв, В.С. Пикельна, М.М. Поташник, Н.С. Сун-пов, І-К. ІНалаєв та ін.), а також у офіційних і нормативних документах, що регулюють діяльність середніх навчально-виховних закладів.
З цієї причини, вихідними положеннями традиційної вітчизняної концепції внутрішкільного управління у наш час є застарілі означення управління, як особливого виду діяльності керуючого і адміністративного характеру, що здійснюється в межах постійно діючої цілеспрямованої системи колективної праці, маючи за мету повне і всебічне задоволення матеріальних і духовних потреб народу. Не випадково тому ця концепція не містить нічого адекватного природі сучасного стану суспільства ринкової економіки, а також нічого нового і прогресивного, що накопичено міжнародним педагогічним менеджментом. Концепція традиційного внутрішкільного управління будується на застарілих положеннях, цю закріплюють чисто формальні стереотипи мислення керівників вже віджилої єдиної трудової політехнічної школи, без урахування дій нового економічного механізму ринкової економіки. Остання стримує розвиток відповідних інноваційних процесів як у сфері загальноосвітньої підготовки нового покоління, так і у системі управління нею на засадах педагогічного менеджменту.