4.2. Форми педагогічного контролю

Систему контролю утворюють іспити, заліки, усний опит (співбесіда), письмові контрольні, реферати, колоквіуми, семінари, курсові, лабораторні контрольні роботи, проектні роботи, щоденникові записи, журнали спостережень.

Кожна з форм має свої особливості.

Під час усного опиту контролюються не тільки знання, але тренується усна мова, розвивається педагогічне спілкування. Письмові роботи дозволяють документально встановити рівень знання матеріалу, але вимагають від викладача великих витрат часу. Іспити створюють додаткове навантаження на психіку студента. Курсові і дипломні роботи сприяють формуванню творчої особи майбутнього фахівця. Уміле поєднання різних видів контролю - показник рівня постановки учбового процесу у вузі і один з важливих показників педагогічної кваліфікації викладача.

За часом педагогічний контроль ділиться на поточний, тематичний, рубіж, підсумковий, завершальний.

Поточний контроль допомагає диференціювати студентів на успішних і неуспішних, мотивує навчання (опит, контрольні, завдання, перевірка даних самоконтролю).

Тематичний контроль - це оцінка результатів певної теми або розділу програми.

Контроль рубежу - перевірка учбових досягнень кожного студента перед тим, як викладач переходить до наступної частини учбового матеріалу, засвоєння якого неможливе без засвоєння попередньої частини.

Підсумковий контроль - екзамен з курсу. Це підсумок вивчення пройденої дисципліни, на якому виявляється здібність студента до подальшого навчання. Підсумковим контролем може бути і оцінка результатів науково-дослідної практики.

Завершальний контроль - госэкзамены, захист дипломної роботи або дипломного проекту, привласнення кваліфікації Державною екзаменаційною комісією.

4.3. Оцінка і відмітка

Оцінка і відмітка є результатами проведеного педагогічного контролю.

Оцінка - спосіб і результат, підтверджуючий відповідність або невідповідність знань, умінь і навиків студента цілям і завданням навчання. Вона припускає виявлення причин неуспішності, сприяє організації учбової діяльності.

Викладач з'ясовує причину помилок відповідає, підказує студенту, на що він повинен звернути увагу при перездачі, доучуванні.

Відмітка - чисельний аналог оцінки. Абсолютизація відмітки веде до формалізму і безвідповідальності по відношенню до результатів навчання.

При оцінці знань слід виходити з наступних рекомендацій: "відмінно" ставиться за точне і міцне знання матеріалу в заданому об'ємі. У письмовій роботі не повинно бути помилок. При усному опиті мова студента повинна бути логічно обґрунтована і граматично правильна.

"Добре" ставиться за міцне знання предмету при малозначних неточностях, пропусках, помилках (не більше однієї-двох).

"Задовільно" - за знання предмету з помітними пропусками, неточностями, але такими, які не служать перешкодою для подальшого навчання.

"Незадовільно" - за незнання предмету, велика кількість помилок в усній відповіді або в письмовій роботі.

Перевага шкали - простота, звідси її широка поширеність. Недоліки шкали: 1) особисте розуміння успішності знань студента викладачем.

Спрацьовує суб'єктивізм викладача, його реакція на поточну успішність, відвідини, поведінка студента, зовнішній вигляд, зразку триматися, стиль одягу і мови. Але ж можна не ходити і вивчити, не писати конспекти і відмінно відповісти, бути цинічною нахабою і знать; 2) слабка диференціюючи здатність. Вона (п’ятибальна система, а вірніше, чотири оцінні категорії) дозволяє тільки грубу класифікацію на чотири групи. А як важлива точніша оцінна шкала при прийомі у вуз?!

Проблема оцінки знань дуже актуальна. Багато викладачів до п’ятибальної оцінки додають " + " або "-", виходить як би 10-бальна система. Як приклад можна удатися до наступної десятибальної шкали:

1 - немає знання предмету

2 - дуже погані знання

3 - погані знання

4 - незадовільні знання

5 - мало задовільні знання

6 - задовільні знання

7 - недостатньо хороші знання

8 - хороші знання

9 - дуже хороші знання

10 - відмінні знання.