3. Самостійна робота студентів як розвиток і самоорганізація особистості, яка навчається.

Самостійна робота студентів (СРС) разом з аудиторною представляє одну з форм учбового процесу і є істотною його частиною. Для її успішного виконання необхідні планування і контроль з боку викладачів, а також планування об'єму самостійної роботи в учбових планах спеціальностей профілюючими кафедрами, учбовою частиною, методичними службами учбового закладу.

Зважаючи на наявність варіантів визначення самостійної роботи в педагогічній літературі ми дотримуватимемося наступного формулювання: самостійна робота - це планована робота студентів, що виконується за завданням н при методичному керівництві викладача, але без його безпосередньої участі.

СРС призначена не тільки для оволодіння кожною дисципліною, але і для формування навиків самостійної роботи взагалі, в учбовій, науковій, професійній діяльності, здатності приймати на себе відповідальність, самостійно вирішити проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід з кризової ситуації і т.д. Значущість SRS виходить далеко за рамки окремого предмету, що у зв'язку з чим випускають кафедри повинні розробляти стратегію формування системи умінь і навиків самостійної роботи. При цьому слід виходити з рівня самостійності абітурієнтів і вимог до рівня самостійності випускників з тим, щоб за період навчання шуканий рівень був досягнутий.

Згідно новій освітній парадигмі незалежно від спеціалізації і характеру роботи будь-який початківець фахівець повинен володіти фундаментальними знаннями, професійними уміннями і навиками діяльності свого профілю, досвідом творчої і дослідницької діяльності за рішенням нових проблем, досвідом соціально-оцінної діяльності. Дві що останні становлять утворення формуються саме в процесі самостійної роботи студентів. Крім того, завданням кафедр є розробка диференційованих критеріїв самостійності залежно від спеціальності і виду діяльності (дослідник, проектувальник, конструктор, технолог, ремонтник, менеджер і т.д.).

Вища школа відрізняється від середньою спеціалізацією, але головним чином методикою учбової роботи і ступенем самостійності навчених. Викладач лише організовує пізнавальну діяльність студентів. Студент сам здійснює пізнання. Самостійна робота завершує завдання всіх видів учбової роботи.

Ніякі знання, не підкріплені самостійною діяльністю, не можуть стати справжнім надбанням людини. Крім того, самостійна робота має виховне значення: вона формує самостійність не тільки як сукупність умінь і навиків, але і як рису вдачі, граючу істотну роль в структурі особи сучасного фахівця вищої кваліфікації. Тому в кожному вузі, на кожному курсі ретельно відбирається матеріал для самостійної роботи студентів під керівництвом викладачів. Її форми різноманітні - це різні типи домашніх завдань. У вузах складаються графіки самостійної роботи на семестр з додатком семестрових учбових планів і учбових програм.

Графіки стимулюють, організовують, примушують раціонально використовувати час. Робота повинна систематично контролюватися викладачами. Основою самостійної роботи служить науково-теоретичний курс, комплекс одержаних студентами знань. При розподілі завдань студенти одержують інструкції по їх виконанню, методичні вказівки, допомоги, список необхідної літератури.

У вузі існують різні види індивідуальної самостійної роботи - підготовка до лекцій, семінарам, лабораторним роботам, залікам, іспитам, виконання рефератів, завдань, курсових робіт і проектів, а на завершальному етапі - виконання дипломного проекту. Самостійна робота ефективніша, якщо вона парна або в ній беруть участь 3 людини. Групова робота підсилює чинник мотивації і взаємної інтелектуальної активності, підвищує ефективність пізнавальної діяльності студентів завдяки взаємному контролю.

Участь партнера істотно перебудовує психологію студента. У разі індивідуальної підготовки студент суб'єктивно оцінює свою діяльність як повноцінну і завершену, але така оцінка може бути помилковою. При груповій індивідуальній роботі відбувається групова самоперевірка з подальшою корекцією викладача. Ця друга ланка самостійної учбової діяльності забезпечує ефективність роботи в цілому. При достатньо високому рівні самостійної роботи студент сам може виконати індивідуальну частину роботи і демонструвати її партнеру-однокурснику.

Співвідношення часу, що відводиться на аудиторну і самостійну роботу, у всьому світі складає 1:3,5. Таке співвідношення ґрунтується на величезному дидактичному потенціалі цього виду учбової діяльності студентів.

Самостійна робота сприяє:

• поглибленню і розширенню знань;

• формуванню інтересу до пізнавальної діяльності;

• оволодінню прийомами процесу пізнання;

• розвитку пізнавальних здібностей.

Саме тому вона стає головним резервом підвищення ефективності підготовки фахівців.

Розглянемо ведучі педагогічні аспекти і основні напрями організації самостійної роботи. Освітні форми учбової діяльності студентів, що склалися, у вузі - лекції, практичні, лабораторні заняття, семінари - обумовлюють форми самостійної роботи і види домашніх завдань. Система контролю також закладає основи для її орієнтації.

На лекції викладач рекомендує студентам літературу і роз'яснює методи роботи з підручником і першоджерелами. У цьому плані особливі можливості представляють ввідні і настановні лекції, на яких розкривається проблематика теми, логіка оволодіння нею, дається характеристика списку літератури, виділяються розділи для самостійного опрацьовування.

Семінарські і проектні завдання повинні бути розраховані на вдосконалення умінь пошуку оптимальних варіантів відповідей, розрахунків, рішень.

Самостійна робота виконується з використанням опорних дидактичних матеріалів, покликаних коректувати роботу студентів і удосконалювати її якість.

Колективами кафедр розробляються:

1. Система завдань для самостійної роботи.

2. Теми рефератів і доповідей.

3. Інструкції і методичні вказівки до виконання лабораторних робіт, тренувальних вправ, домашніх завдань і т.д.

4. Теми курсових робіт, курсових і дипломних проектів.

5. Списки обов'язкової і додаткової літератури.

Самостійна робота носить діяльнісний характер і тому в її структурі можна виділити компоненти, характерні для діяльності як такий: мотиваційні ланки, постановка конкретного завдання, вибір способів виконання, виконавська ланка, контроль.

У зв'язку з цим можна виділити умови, що забезпечують успішне виконання самостійної роботи:

1. Умотивованість учбового завдання (для чого, чому сприяє).

2. Чітка постановка пізнавальних завдань.

3. Алгоритм, метод виконання роботи, знання студентом способів її виконання.

4. Чітке визначення викладачем форм звітності, об'єму роботи, термінів її

уявлення.

5. Визначення видів консультаційної допомоги (консультації - настановні, тематичні, проблемні).

6. Критерії оцінки, звітності і т.д.

7. Види і форми контролю (практикум, контрольні роботи, тести, семінар і т.д.).

Самостійна робота включає відтворюючі і творчі процеси в діяльності студента.

Залежно від цього розрізняють три рівні самостійної діяльності студентів:

1. Репродуктивний (тренувальний) рівень.

2. Реконструктивний рівень.

3. Творчий, пошуковий.

1. Тренувальні самостійні роботи виконуються за зразком: рішення задач, заповнення таблиць, схем і т.д. Пізнавальна діяльність студента виявляється в пізнаванні, осмисленні, запам'ятовуванні. Мета такого роду робіт - закріплення знань, формування умінь, навиків.

2. Реконструктивні самостійні роботи.

В ході таких робіт відбувається перебудова рішень, складання плану, тез, анотування. На цьому рівні можуть виконуватися реферати.

3. Творча самостійна робота вимагає аналізу проблемної ситуації, отримання нової інформації. Студент повинен самостійно провести вибір засобів і методів рішення (учбовий-дослідницькі завдання, курсові і дипломні проекти).

Для організації і успішного функціонування самостійної роботи студентів необхідні:

1. Комплексний підхід до організації СРС по всіх формах аудиторної роботи.

2. Поєднання всіх рівнів (типів) СРС.

3. Забезпечення контролю за якістю виконання (вимоги, консультації).

4. Форми контролю.

3.1. Психолого-педагогічні аспекти успішності СРС.

Для цього викладачі повинні познайомити студентів з основними положеннями кваліфікаційної характеристики випускників і пояснити їм, яким чином весь учбовий процес і кожна окрема дисципліна сприяють виробленню професійних і особових якостей фахівця, що входять в цю характеристику. Оскільки самостійна робота - найважливіша форма учбового процесу, слід акцентувати увагу студентів на її безпосередньому впливі на формування таких параметрів кваліфікаційної характеристики, як мобільність, уміння прогнозувати ситуацію і активно впливати на неї, самостійність оцінок і т.д., з тим, щоб студенти бачили позитивні результати своєї праці і щоб успіх, що переживається ними, в навчанні сприяв трансформації опосередкованого інтересу в інтерес безпосередній. Формуванню такої мотивації сприяє щира зацікавленість викладачів в успіху студентів (студенти це дуже добре відчувають). Першорядне значення має і свідомість в навчанні. Не можна викладати, не звертаючи уваги на те, чи розуміють студенти матеріал чи ні. Якщо початковий рівень студентів що нижче очікувався, необхідні коректування програми і завдань на SRS зокрема.

Отже, викладач повинен знати початковий рівень знань і умінь студентів і познайомити їх з метою навчання, засобами їх досягнення і засобами контролю.

Свідомість виконання СРС забезпечують наступні характеристики:

• методологічна свідомість матеріалу, що відбирається для самостійної роботи;

• складність знань, відповідна "зоні найближчого розвитку" (по Л.С. Виготському) студентів, тобто посильність виконання;

• послідовність подачі матеріалу з урахуванням логіки предмету і психології засвоєння;

• дозування матеріалу для самостійної роботи, відповідне учбовим можливостям студентів;

• діяльнісна орієнтація самостійної роботи. Орієнтуючись на чотири компоненти змісту освіти - знання, уміння вирішувати традиційні задачі, досвід творчої діяльності, досвід емоційно-оцінної діяльності, - доцільно для кожної дисципліни провести дуже ретельний відбір фундаментального ядра знань і спеціальних завдань для практичних занять, виділити в цьому матеріалі круг проблем і завдань для самостійної роботи.

Наприклад, в технічному вузі слід пам'ятати про те, що майбутній інженер повинен володіти здатністю конструювати нові машини і механізми, створювати нові технології, уміти плідно взаємодіяти з людьми інших професій, пов'язаних з ним єдиним виробництвом. Крім того, рівень ефективності його праці залежить від рівня загальної культури. Чим він вище, тим ширше його кругозір і здібність до асоціативного мислення, тим реальніше можливість чітко формулювати і вирішувати проблему. Високий рівень культури визначає запас знань, які сьогодні не потрібні, але завтра можуть знадобитися фахівцю в його професійній діяльності.

При розробці завдань для самостійної роботи викладачі повинні керуватися вимогою профілізації своєї дисципліни відповідно до інженерної спеціальності. Підхід інженера завжди є фемінологічним, тобто він керується елементарно-системною концепцією. Для нього важливі система і її елементи, зв'язку між ними. Інженерна праця заснований на синтезі знань, включаючи екологію, економіку, ергономіку і т.д. Інженерне дослідження і проектування трансформують ідеї в уявні моделі, а потім в розрахункові схеми. Головним для інженера є не поглиблені знання, а породження нового на основі знання.

Адже саме слово "ingenieur" в буквальному перекладі з французького означає "винахідник".

Всі ці принципи слід закладати в розробку завдань для самостійної роботи студентів. Профілізація завдань, таким чином, передбачає в рівній мірі їх прикладний характер, пов'язаний із специфікою майбутньої професії, і методологічні особливості, пов'язані з формуванням "інженерного мислення".

Все вищевикладене дозволяє сформулювати ряд чітких вимог до професійної орієнтації дисципліни у вузі:

• відбір і подача матеріалу повинні забезпечувати досягнення мети, викладених в кваліфікаційній характеристиці, і розуміння прикладного значення даної дисципліни для своєї професії;

• матеріал завдань повинен бути методологічним, усвідомлюємим і служити засобом вироблення узагальнених умінь;

• у теоретичній частині будь-якої дисципліни повинне бути виділене фундаментальне ядро знань; виявлення і демонстрація множинних зв'язків між "ядрами" допоможуть створити в свідомості студентів наукову картину миру і сучасну методологію пізнання;

• при складанні завдань і завдань слід формулювати їх вміст в контексті спеціальності, а також учити студентів формуванню уявної моделі об'єкту і обґрунтуванню вибору розрахункової схеми.