1. Наслідки міграції капіталів для країн експортерів та країн імпортерів капіталу.

Міжнародний рух капіталу має неоднозначні наслідки як для країн-експортерів, так і для країн-імпортерів капіталу. Для країн, які вивозять капітал, позитивними наслідками цього процесу є розширення ринків збуту вітчизняних товарів і послуг; отримання прибутків від інвестицій; вплив на зовнішню політику країн-експортерів; вигода від поглиблення процесу міжнародного поділу праці; можливість використання дешевих ринків робочої сили й інші економічні та неекономічні вигоди. Негативними наслідками цього процесу є погіршення платіжного балансу (до моменту повернення у країни всіх або частини прибутків від експорту капіталу); звуження ринку праці та ринку робочої сили в національній економіці: збереження або модифікація в необхідному напрямі економічної системи.

Позитивними наслідками міжнародного руху для країн-імпортерів є: запровадження досконаліших техно­логій і техніки, передових форм організації виробництва; зменшення рівня безробіття; притік іноземної валюти; прискорений розвиток існуючої економічної системи. Негативними наслідками цих процесів є поступова втрата контролю над частиною підприємств, галузей; посилення іноземного впливу у сфері військово-стратегічних і політичних інтересів.

2. Сутність Євроринку. Євровалюта.

Євроринок — частина світового ринку позичкових капіталів, на якому банки здійснюють депозитно-кредитні операції в євровалютах. Цей ринок включає декілька секторів, а саме:

- єврогрошовий ринок, тобто власне ринок євровалют, де представлені короткострокові (до одного року) міжбанківські депозити та кредити;

- ринок банківських єврокредитів, які оформляються кредитними угодами;

- ринок єврокапіталів, який на сучасному етапі представлений в основному ринком єврооблігацій, існують також ринки євроакції, євровекселів та інші.

Особливості євроринку: величезні масштаби і суми операцій; відсутність чітких просторових і часових меж; суб‘єкти – ТНБ і ТНК, держави, міжнар. фін.організації; обмеження доступу інших позичальників; використання вільноконвертованих валют; стандартизованість операцій; низька вартість кред ресурсів; висока прибутковість.

Євровалюта — це строковий депозит, що знаходиться в банку, розташованому за межами країни, в якій випускається дана валюта. Поняття євровалюта не має прямого зв’язку із об’єднаною європейською валютою євро та Єврозоною. Префікс «євро» зовсім не означає того, що зазначена валюта перебуває в Європі, що нею володіють або європейці що вона розміщена в європейському банку. Це свідчить лише про те, що територіальне розміщення банку, що приймає вкладення, не збігається з територією, де валюта емітована і є законним платіжним засобом. Найпоширенішою євровалютою є євродолари. Крім них існують єврофранки, єврофунти, євроєни і навіть євроєвро.

3. Єбрр. Єів.

Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк, ЄБРР) — міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Центральної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегрування економік цих країн у міжнародні господарські зв'язки. Створений в 1991 році (штаб-квартира — в Лондоні). Акціонерами Банку є 64 держави, Європейська комісія та Європейський інвестиційний банк. Кожна країна-член представлена у Раді керуючих та Раді директорів Банку. Функціями ЄБРР, що визначають пріоритети його діяльності, є: сприяння переходу до ринкової економіки та оцінка впливу своїх проектів на процес переходу країн на ринкові умови господарювання; підтримка приватної підприємницької ініціативи; заохочення спільного фінансування проектів та залучення прямих іноземних інвестицій у приватний та державний сектори; мобілізація внутрішнього та зовнішнього капіталу; допомога в діяльності інших інституцій. Україна вступила до ЄБРР 13 серпня 1992р. Головною особливістю ЄБРР, що відрізняє його від інших банків розвитку, є підтримка ним саме приватної підприємницької ініціативи.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) — державна фінансово-кредитна установа Європейського Союзу для фінансування розвитку відсталих європейських регіонів у формі довготермінових кредитів. Штаб-квартира розташована в місті Люксембург. Створений у 1958 році з метою надання кредитів для спорудження та реконструкції об'єктів, які становлять інтерес для країн ЄС та асоційованих держав. Статутний капітал формується із внесків країн-учасниць. Сфери використання кредитів — передусім енергетика, транспорт і телекомунікації. Європейський інвестиційний банк надає також пільгові кредити за рахунок засобів ЄС як технічний розпорядник. Кредити банку надаються в кількох валютах. Відсоткова ставка по «змішаних» кредитах визначається на базі середньозваженої вартості в залучених коштах у даних валютах на міжнародних або національних ринках капіталів. Керівні органи Європейського інвестиційного банку — Рада керуючих, Директорат і Правління. До Ради керуючих входять міністри фінансів країн ЄС. Вона визначає загальну кредитну політику, розглядає і затверджує річні баланси, вносить зміни до статутного капіталу. Директорат приймає рішення про надання кредитів та гарантій при залученні коштів встановленні відсоткових ставок. Оперативне керівництво здійснюють президент і п'ять його заступників.