3.Основні теорії державного управління: економічна теорія держави; теорія суспільного вибору; теорія соціології; теорія менеджменту.

економічна теорія держави виникла в ХХ ст.Представники: Маркс,Енгельс,Леннін.

Суть теорії в тому,що держава прийшла на зміну родоплемінної організації,а право звичаєм.

теорія суспільного вибору- зародилась в 60р.ХХст,як галузь економічної науки. Вивчала питання оподаткування,держ.витрат у контексті проблем надання суспільних благ.

4.Еволюція дослідження предмета державного та регіонального управління. Методи вивчення державного та регіонального управління

Регіональне управління – цілеспрямований вплив регіональних органів влади на підвищення ,установи та орган.,які розміщені на території регіону з метою досягнення загрегіональних цілей та завдань.

Методи вивчення державного та регіонального управління:

Адміністративні методи-сукупність прийомів,впливів заснованих на використанні об’єктивних організаційних відносин між людьми та загорганізаційних принципів управління.

Адміністративні методи поділяються на:

1.Регламентаційні методи –сукупність методів,які розмежовують та закріплюють завдання,ф-ї,права,обов’язки та встановлення взаємозв’язків(регламент,положення).

2.Розпорядчі методи -відображають поточне використання встановлених організаційних зв’язків та їх часткове коригування в разі зміни умов роботи(постанова,наказ)

3.Нормативні методи - полягають у встановлені нормативів,які є орієнтиром і управлінській діяльності(норма,стандарт).

Правові методи-сутність яких юридичний вплив на соц-правову сферу та її окремих елементів в процесі суспільних відносин основним учасником є держ.влада.

5. Держава як суб’єкт управління суспільними процесами. Сутність сучасної держави. Основні ознаки держави.

Держава-політична організація влади в суспільстві,яка виражає інтереси і волю в пануючої в ньому частини населення,здійснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов’язкових норм та механізму їхнього впровадження в життя.

Сутність сучасної держави-це внутр.зміст її діяльності,який виражає єдність загально соціальних і вузькокласових інтересів громадян.

Основні ознаки держави:

• Наявність політичної публічної влади

• Наявність території

• Суверенітет – пол.-правова характеристика влади,яка закріплюється нормативними актом і характеризує держ.владу як верховну ,незалежну ,єдину

• Верховенство влади – існування лише 1 держ.влади

• Незалежність

• Єдність – наявність єдиного змісту щодо влади

• Неподільність – можливість держави самостійно вирішувати питання участі та об’єднання

• Наявність системи органів та організацій,які здійснюють держ.владу (апарат держави)

• Наявність загальнообов’язкових правил поведінки (законодавство)

• Можливість самостійно визначати види та розміри податків

6. Державна влада як складова державно-владного механізму. Суб’єкти та об’єкти державного та регіонального управління.

Державне управління – це процес реалізації виконавчої влади держави. Як і будь-який процес державне управління складається з суб’єктів та об’єктів управління.

Суб’єкт управління – це система, поділена певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у форму керівних команд або рішень для виконання (керуюча підсистема). Ним є: уряд, міністерства, інші центри організації виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, посадові особи та керівники (президент, міністри, спікер, політичні діячі, державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування).

Об’єкт управління – це система, яка підпорядковується владній волі суб’єктів управління і виконує його рішення. Основними об’єктами держ. упр. є: підпорядковані об’єкти, сектори держ. упр., галузі промисловості, держ. установи, галузі підприємств, підвідомчі органи виконавчої влади.

Державно-управлінські відносини – це особливий вид суспільних відносин, які виникли в процесі державного управління, діяльності, свідомо-вольового та організаційного характеру.

Сутність державної влади полягає в тому, що, відображаючи загальну волю громадян держави, вона справляє цілевизначальний, організуючий, регулюючий вплив на все суспільство.

Втілення державної влади в діяльність органів державної влади через такі засоби її здійснення, як політика, адміністративні акти, правові норми, економічне стимулювання, ідеологічний вплив, способи примусу забезпечує функціонування державно-владного механізму.

Державне управління є одним із видів діяльності зі здійснення державної влади (поруч із законотворенням і правосуддям), яке полягає у практичній реалізації організаційних, виконавчо-розпорядчих функцій із втілення в життя вимог законодавства і здійснення на цій основі управлінського впливу щодо певних об'єктів. Є глибокий внутрішній зв'язок між моделлю організації державної влади і системою управління — вони мають відповідати одна одній. Ефективність функціонування державно-владного механізму прямо залежить від політичного режиму. Політичний режим є сукупністю способів, засобів і методів практичного здійснення правлячими колами, головним чином вищими посадовими особами, державної владної волі.

Політичний режим покликаний виступати каналом двостороннього зв'язку держави і суспільства, влади і людей. В одному напрямку держава має широко, достовірно і повно сприймати суспільні (людські) потреби, інтереси, цілі, у другому — так організовувати владу, управлінські процеси, щоб вони сприяли прогресивному суспільному розвитку. Це може забезпечити демократичний політичний режим.

Під час аналізу та оцінювання державного управління, як правило, зазначається наявність бюрократії. Бюрократія — система управління, в якій влада належить адміністрації чиновників.

• Принципи державного управління, механізми їх прояву і використання.

Принципи Державного управління – це фундаментальні істини, позитивні закономірності, керівні ідеї, основні положення, норми поведінки, що відображають закони розвитку відносин управління, сформульовані у вигляді певного наукового положення на основі якого будується та функціонує апарат ДУ. Вперше ввів принципи французький вчений Анрі Файоль.

Систематизація принципів ДУ:

• За універсальністю:

• Загальні

• Часткові

• За спеціалізацією:

• Організаційно – політичні

• Організаційно – технічні принципи побудови апарату упр.

• Організаційно – технічні пр.. діяльності апарату упр.

• За функціональним призначенням:

• Суспільно – політичні

• Структурні

• Пр.. держ.-упр. Діяльності

До загальних принципів відносять: законність, демократизм, публічність (відкритість влади), пр.. єдиноначальності та колегіальності, централізація та децентралізація, плановість, ефективність.

Структурно – цільові принципи: пр.. єдності цілей, пр.. обмеження цілей, пр..вибірковості цілей, пр..послідовності в реалізації цілей, пр.. розподілу цілей відносно до потреб управління.

Організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного управління застосовуються для визначення змісту діяльності конкретних управлінських структур. Додержання цих принципів дає змогу ефективніше використовувати потенціал державних службовців, персоналу науково-дослідних установ, технічних працівників. За допомогою цих принципів забезпечується прийняття правильних управлінських рішень, організація і застосування раціональних управлінських процедур, дійовий контроль і виконавська дисципліна. Вони фіксуються у відповідних нормативних актах.

Принцип нормативності використовується для правового регулювання діяльності апарату державного управління. Кожен орган державного управління повинен мати відповідний обсяг компетенції, зміст і характер якої зумовлені дорученою органу сферою управління, його місцем в управлінській ієрархії, структурними особливостями.

Принцип єдиноначальності полягає в тому, що орган державного управління очолює конкретна особа, призначена на відповідну посаду шляхом прийняття управлінського акта.

Принцип колегіальності передбачає обговорення важливих питань колективами спеціалістів, думка яких має враховуватись у разі прийняття рішень.

Застосування принципу поділу управлінської праці зумовлено тим, що остання складається з відносно самостійних однорідних видів, кожен з яких вимагає від суб'єктів певної кваліфікації і специфічних знань, тобто управлінської спеціалізації. Тому всередині органів управління формуються колективи спеціалістів, які можуть бути організаційно оформлені у вигляді управлінь, відділів, підвідділів, секторів тощо. Управлінським документом, що відображає цей принцип, є штатний розклад.

Принцип відповідальності за прийняті рішення має два аспекти. По-перше, завдяки його застосуванню забезпечується невідворотність відповідальності за помилкові, прийняті без урахування об'єктивних закономірностей і конкретних ситуацій рішення, а по-друге, на його основі відповідальність персоніфікується.

Колективістська за своєю сутністю управлінська праця, відповідно до принципу єдиноначальності, завжди об'єктивується у конкретних управлінських рішеннях, які приймаються керівником органу управління. Наділяючи останнього правом приймати рішення, держава передбачає і його персональну відповідальність, яка має не залежати від рівня компетентності будь-яких рекомендацій і пропозицій, що справили вплив на ці рішення. Зокрема, норми Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади передбачають, що рішення колегії міністерства можуть втілюватись у життя лише наказами міністра. Останній несе персональну відповідальність за виконання цих рішень перед Президентом і Урядом України.