- •1.Соціальна природа поняття “державне управління”, його мета та зміст, об’єкт та предмет. Державне управління як системне суспільне явище.
- •2.Фундаментальні процеси управління: планування, організація, управління, зв’язок. Етапи формування моделі системи державного управління.
- •3.Основні теорії державного управління: економічна теорія держави; теорія суспільного вибору; теорія соціології; теорія менеджменту.
- •4.Еволюція дослідження предмета державного та регіонального управління. Методи вивчення державного та регіонального управління
- •5. Держава як суб’єкт управління суспільними процесами. Сутність сучасної держави. Основні ознаки держави.
- •8. Цілі державного управління, їх юридичне та ресурсне забезпечення.
- •11. Сутнісні характеристики (риси) організаційної структури державного управління.
- •12. Моделі державного управління: світовий досвід. Використання зарубіжного досвіду державного управління у вітчизняній практиці
- •13. Система органів публічної влади. Законодавча влада в системі державного управління. Поняття, склад і структура парламенту, його повноваження.
- •15. Судова влада у системі державного управління. Поняття і роль судової влади у суспільстві. Судові системи та судові органи. Здійснення судової влади
- •16. Регіональне управління: сутність, цілі та специфіка. Історичні форми управління регіональним розвитком.
- •18. Основні напрями регіонального управління: управління природно-ресурсним потенціалом регіону, управління фінансовими, трудовими ресурсами.
- •20. Механізми реалізації регіональної політики держави: інституційно-правові, організаційні, фінансово-економічні, соціально-психологічні
- •21. Регіональне управління та місцеве самоврядування. Поняття та суть місцевого самоврядування. Його основні ознаки та принципи, моделі управління.
- •22. Роль органів місцевого самоврядування у розвитку регіону. Централізація та децентралізація влади.
- •23. Центральні органи виконавчої влади (цовв) у системі державного управління. Історія формування і функціонування. Організаційна структура та завдання цовв, їх права, компетенція, функції.
- •25. Секретаріат Кабінету міністрів України, порядок формування, повноваження. Відповідальність Кабінету міністрів України. Акти Кабінету міністрів України.
- •26. Міністерства України та їх повноваження. Державні служби України та інші центральні органи виконавчої влади: їх статус, функції.
- •27. Територіальні органи центральних органів виконавчої влади: права, компетенція, функції. Централізація та децентралізація у структурній організації державного управління.
- •28. Місцеві державні адміністрації в системі державного управління. Основні завдання, правовий статус, компетенція місцевих державних адміністрацій.
- •29. Повноваження, порядок формування та робота місцевих державних адміністрацій. Структура місцевих державних адміністрацій, їх діяльність.
- •30. Управління факультативними територіальними одиницями. Господарсько-правовий механізм діяльності територій із спеціальним статусом.
- •31.Історичний аспект та конституційно-правові засади місцевого самоврядування в Україні. Державна політика у сфері місцевого самоврядування.
- •32.Всесвітня Декларація місцевого самоврядування, Європейська Хартія місцевого самоврядування та проблеми функціонування інституту місцевого самоврядування в Україні.
- •33.Правовий статус органів місцевого самоврядування в системі державного управління.
- •35.Асоціації та інші форми добровільного об’єднання органів місцевого самоврядування. Особливості здійснення самоврядування в містах Києві та Севастополі.
- •37.Державне регулювання економіки, його цілі, функції, об’єкти.
- •38.Роль держави у розвитку підприємництва.
- •39.Засоби впливу на розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва, сфери обігу і торгівлі.
- •40.Управління зовнішньоекономічним сектором.
- •41.Особливості управління соціальною сферою. Соціальна політика держави: необхідність, сутність, цілі та принципи.
- •42.Моделі соціальної політики. Методи впливу держави на розвиток соціальних відносин.
- •43.Державне управління в адміністративно-політичній сфері. Види політики держави, їх цілі, принципи формування, інструменти реалізації.
- •44. Національна безпека та державне управління.
- •45. Специфіка управління у сфері культури та ідеології
- •46. Державне управління у сфері освіти, молодіжної політики, культури, науки, туризму, спорту, охорони здоров’я.
- •47. Державне управління і сфера особистого життя людини.
- •48. Загальнотеоретичні аспекти організації роботи органів державної влади в Україні. Орган влади як об’єкт організації. Організація як процес і функція управління.
- •49 . Сутність і особливості менеджменту органу державної влади, регламент його діяльності.
- •50. Стратегічне управління та формування програми діяльності органу державної влади. Функціональний аналіз та контролінг діяльності органу державної влади.
- •51. Інформаційне та комунікаційне забезпечення внутрішньої організації органу державної влади.
- •52. Підготовка та прийняття рішень в органах державної влади.
- •53. Зв’язки з громадськістю в системі управлінської діяльності органу державної влади.
- •54. Роль та місце керівника в управлінні органами державної влади. Сутність лідерства в державному управлінні.
- •55. Забезпечення законності в державному управлінні. Специфіка юридичної відповідальності в державному управлінні.(Страхова)
- •56. Державна служба; поняття, правовий статус державних службовців
- •57. Система правових актів про державну службу та правовий статус державних службовців
- •58. Класифікація посад державних службовців.
- •59. Атестація державних службовців
- •60. Етика поведінки державних службовців
- •61. Управління державною службою. Державна кадрова політика. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців.
- •62. Бюрократія і бюрократизм у державному управлінні: світові тенденції та вітчизняна специфіка.
- •63. Поняття ефективності в управлінні. Чинники та критерії ефективності державного управління.
- •64. Загальна соціальна ефективність державного управління. Ефективність діяльності управлінських органів і посадових осіб. Економічна оцінка ефективності функціонування органу державної влади.
- •65. Державний контроль у сфері виконавчої влади в Україні, його зміст та правові засади. Види конторю.
- •66. Здійснення державного контролю щодо виконавчої влади з боку суб’єктів інших гілок влади: парламентський контроль, прокурорський нагляд, судовий контроль, адміністративний нагляд міліції.
- •67. Громадський контроль за діяльністю органів державного управління.
- •68. Основні напрями взаємодії центральних та регіональних органів державної влади та органів місцевого самоврядування з трудовими колективами, підприємствами, установами і організаціями.
- •68. Основні напрями взаємодії центральних та регіональних органів державної влади та органів місцевого самоврядування з трудовими колективами, підприємствами, установами і організаціями.
- •69. Взаємовідносини органів державної влади й місцевого самоврядування із судовими та правоохоронними органами: органами Служби безпеки України, органами прокуратури, органами внутрішніх справ.
- •70. Взаємодія державних органів та органів місцевого самоврядування з об’єднаннями громадян. Організація роботи із запитами громадян.
- •71. Державні та адміністративні послуги з боку органів виконавчої влади та їх правове регулювання.
- •72. Залучення громадськості до участі в управлінні державними і суспільними справами та контролі за функціонуванням органів влади.
- •73. Проблеми взаємовідносин гілок державної влади в Україні у сфері управління. Необхідність реформування системи державного та регіонального управління.
- •74. Державне та регіональне управління в контексті трансформаційних таглобалізаційних процесів.
- •75. Соціально-ринкова трансформація України та завдання держави щодо формування ефективної системи управління на різних рівнях
- •76. Реформування системи державного управління відповідно до стандартів публічного адміністрування, прийнятих в Європейському Союзі та країнах розвиненої демократії.
- •77. Суть та основні напрями адміністративної реформи в Україні. Концептуальні засади реформування центральних та місцевих органів влади, напрями вдосконалення управління регіональним розвитком
- •1. Загальні засади адміністративної реформи та засоби забезпечення її здійснення
- •79. Створення сучасного нормативно-правового, наукового та інформаційного забезпечення системи державного управління
71. Державні та адміністративні послуги з боку органів виконавчої влади та їх правове регулювання.
Правове регулювання процесуальних (процедурних) відносин органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з громадянами та юридичними особами є однією з найактуальніших проблем демократизації державного управління в Україні. Проте сучасна багатогранність зазначених відносин зобов'язує до їх науково обґрунтованої класифікації та визначення специфіки кожного різновиду цих відносин. Як відомо, порівняно самостійні сукупності однорідних адміністративно-процедурних відносин прийнято визначати як певні адміністративні провадження, що складаються з окремих адміністративних процедур.
Загалом адміністративні провадження, однією зі сторін яких є фізична або юридична особа, можна поділити на дві великі групи: "втручальні" та "заявні".
Деякі "втручальні" провадження, принаймні щодо накладення адміністративних стягнень, є достатньо вивченими в науці і врегульованими у законодавстві. Здійснення контрольних повноважень органів виконавчої влади: та місцевого самоврядування також регулюється законодавством, але досить однобічно, тобто лише в інтересах цих суб'єктів. Процедурний аспект деяких інших "негативно втру-чальних" проваджень (наприклад, про відчуження земельної ділянки для суспільних потреб) та "позитивно втручальних" проваджень (наприклад, прийняття рішення про реконструкцію вулиці) майже не вивчений і не врегульований законодавством.
"Заявні" провадження - це провадження за зверненнями громадян (та юридичних осіб). З адміністративно-правової точки зору всі звернення громадян до органів державної влади та місцевого самоврядування за змістом можна поділити на три групи:
1) звернення з пропозиціями, зауваженнями, побажаннями тощо;
2) звернення за адміністративними (управлінськими) послугами;
3) звернення з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності органів влади та місцевого самоврядування чи їхніх посадових осіб.
Цей поділ фактично закріплений Законом України "Про звернення громадян", але в ньому надто поверхово регулюється сама процедура звернень, і, звичайно, він залишає поза увагою звернення юридичних осіб.
У цілому щодо кожного з адміністративних проваджень існують різні підходи до правового регулювання, але найбільш дискусійною залишається проблематика адміністративних (управлінських) послуг.
До речі, спочатку фахівцями було запропоновано вживати саме термін "управлінські" послуги. Але він небезпідставно критикувався, оскільки під управлінськими послугами часто розуміють обслуговування власне управлінського процесу, в тому числі у приватному секторі виробництва.
Крім того, існує так зване "широке" розуміння поняття управлінських послуг, фактично тотожне поняттю "державні послуги", яке охоплює також послуги, за надання яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування несуть опосередковану відповідальність, хоча безпосередньо ї'х не надають (наприклад, медична допомога). Зважаючи також, що адміністративна (управлінська) послуга має кінцеву форму індивідуального адміністративного акта і є результатом адміністративного провадження, можна зробити висновок про доцільність використання коректнішого, на наш погляд, визначення "адміністративні послуги" *.
П Поняття і класифікація адміністративних послуг. Розвиток індустріального суспільства і соціальні негаразди на початку XX століття поставили перед органами державного управління більшості країн нові завдання: управлінська діяльність все більше перетворювалась із простого гаранта порядку на джерело добробуту і послуг для населення *. В цьому сенсі роль держави трансформувалася від виконання функції "нічного сторожа" до обслуговування суспільства і його потреб. З різницею майже в століття, посткомуністичні країни, в яких державний апарат взагалі сприймався яв; апарат насильства (тотального втручання), також постали перед проблемою визначення нової ролі держави.
І хоча в публічно-правовому обігу поняття "послуги" використовується насамперед в країнах англо-американеької сім'ї права (Велика Британія, Канада, США) та в північно європейських країнах (Фінляндія, Швеція), проте, саме враховуючи тоталітарне минуле, ідеологія послуг може бути особливо цінною і для нас.
При цьому необхідно уникати абсолютизації поділу права на публічне і приватне та поділу права на галузі. Публічне право, в даному випадку адміністративне, може збагачуватися за рахунок термінів приватного права, які набувають при цьому нового змісту. Адже є очевидними деякі загальносвітові тенденції, такі, як інтеграція правових сімей, на прикладі такої ознаки, як судовий прецедент — джерело права.
Загалом взаємопроникнення галузей права не є новиною. Напри-
Висловлені авторами цієї глави погляди не цілком поділяють інші члени авторського колективу (див., зокрема, главу 1 цього розділу).
Наприклад, існує договір про заяву (визнання провини через кримінальний компроміс) у кримінальному процесі США2 та публічно-правовий (адміністративний) договір у праві ФРН.
У цьому сенсі саме термін "послуги" дає змогу чітко визначити місце держави та її органів у відносинах з громадянами. Сучасна держава є організацією на службі суспільства, яка не владарює над громадянами, а надає їм послуги. А отже, організація системи надання адміністративних послуг має виходити з інтересів громадян, а не чиновників, як це залишилося в спадок від радянського типу держави.
Незважаючи на корисні дискусії' щодо дефініції, важливішим є розуміння її змісту. І хоча саме поняття, принаймні "управлінські послуги", вже використовується в політико-правовому обігу України, наприклад в програмних документах глави держави, присвячених адміністративній реформі, проте його визначення ніде не дається.
За основу необхідно, як здаєгься, взяти поняття "державні послуги", яке визначається в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" у редакції від 22 травня 1997 p.: "будь-які платні послуги, обов'язковість отримання яких встановлюється законодавством та які надаються фізичним чи юридичним особам органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та створеними ними установами й організаціями, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів. До терміна "державні послуги" не включаються податки, збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України "Про систему оподаткування" (п. 7.11.13 ст. 7).
При цьому необхідно зробити декілька застережень. По-перше, цей Закон стосуеться фінансових правовідносин, тому в ньому зроблено акцент на платності. Безумовно, що державні послуги загалом та адміністративні, зокрема, можуть бути також і безоплатними. По-друге, поняття "державні послуги" є ширшим, ніж "адміністративні послуги", оскільки, крім останніх, воно включає також послуги, які надаються державними установам та організаціями (освітні, медичні послуги тощо). В цьому сенсі було б коректно розрізняти категорії "державних" та "муніципальних" послуг, залежно від джерела фінансування суб'єктів, що надають такі послуги. В свою чергу, державні та муніципальні послуги разом можна назвати "публічними послугами".
Відтак, адміністративні пос;гуги - це частина публічних послуг, які надаються головним чином органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Можна видалити такі ознаки адміністративних послуг:
• адміністративні послуги надаються за ініціативою (заявою) фізичних та юридичних осіб;
• необхідність і відповідно можливість отримання конкретної адміністративної посісти безпосередньо передбачена законом (хоча з цього питання існують, інші погляди, які також потребують обговорення)3;
• закон наділяє повноваженнями з надання кожної адміністративної послуги відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування;
• для отримання адміністративних послуг фізичним та юридичним особам необхідно виконага певні вимоги, визначені законом;
• адміністративна послуга має кінцеву форму індивідуального адміністративного акта, в якому вказаний його адресат - "споживач послуги".