40.Управління зовнішньоекономічним сектором.

Під зовнішньоекономічною політикою розуміють політичне оформлення міжнародних економічних зв'язків країни. При цьому міжнародні економічні відносини охоплюють всі економічні операції, які здійснюються між господарськими суб'єктами країни та їх іноземними партнерами (зокрема імпорт та експорт товарів, капіталу, послуг, а також транскордонний рух робочої сили та грошей).

Основними цілями зовнішньоекономічної політики держави є:

- створення сприятливих економічних та організаційно-правових умов для суб'єктів економіки у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- забезпечення раціонального входження економіки країни у міжнародний поділ праці (пошук власного місця у світо-господарській структурі);

- реалізація конкурентних переваг країни;

Нормативно-правове забезпечення ЗЕД підприємств

- підвищення конкурентоспроможності економіки на основі структурної перебудови та модернізації виробництва;

- розвиток орієнтованого на експорт сектору економіки, розширення експортного потенціалу країни;

- раціоналізація експортно-імпортних операцій;

- досягнення зовнішньоекономічної рівноваги.

Зовнішньоекономічна політика держави має відповідати таким принципам:

- адекватність національним інтересам;

- врахування вимог сучасного процесу глобалізації;

- паритетність у відносинах з іншими державами;

- відповідність міжнародній практиці і законодавству;

- демократизація, демонополізація та деідеологізація зовнішньоекономічних зв'язків;

- селективна підтримка експортного виробництва на основі критеріїв ефективності.

41.Особливості управління соціальною сферою. Соціальна політика держави: необхідність, сутність, цілі та принципи.

У змісті соціальної сфери виділяють два основних компоненти – соціальні відносини та соціальну діяльність. .

Соціальна сфера містить у собі всі складові, які слугують її відтворенню, функціонуванню й розвитку:

• суб’єкти соціальної сфери – індивіди, спільності та саме суспільство як соціальний організм; • підсистеми соціальної сфери – сфери освіти, родини, праці, побуту, соціальна інфраструктура тощо;

Функціонування соціальної сфери здійснюється через діяльність конкретних установ соціальної інфраструктури. Соціальна інфраструктура – це стійка сукупність галузей і видів діяльності, що створюють умови для задоволення потреб людини.

Соціальна політика:— діяльність держави щодо створення та регулювання соці¬ально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справед¬ливості та соціально-політичної стабільності у країні;

Соціальна політика держави включає:

— регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламен¬тацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

— вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефектив¬ної зайнятості;

— розподіл і перерозподіл доходів населення;

— формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній час¬тині населення;

— створення системи соціального захисту населення;

— забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструкту¬ри (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

— захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюєть¬ся тим, що соціальна політика виступає елементом:

— життєздатності суспільства;

— стабілізації та розвитку суспільства;