38.Роль держави у розвитку підприємництва.

Підприємництво — це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи — підприємства (організації).

Залежно від конкретної ситуації держава може бути:

• «гальмами» розвитку підприємництва, коли вона створює украй не сприятливі умови для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;

• стороннім спостерігачем, коли держава прямо не протидіє розвитку підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвитку;

• прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів по залученню до підприємницького процесу нових економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави викликає "вибух" підприємницької активності і приводить до "буму" підприємництва)

Які ж функції держави як прискорювача підприємницького процесу?

По-перше, держава бере на себе освітні функції, тобто функції по професійній підготовці і вихованню підприємницьких кадрів. Пру цьому до уваги приймається той факт, що здійснення підприємницької діяльності у сучасній ситуації можливе лише за умови вмілого поєднання по крайній мірі трьох основних елементів та їх ефективного використання у практичній діяльності:

а) загальноекономічної теорії;

б) конкретних економічних (підприємницьких) знань;

в) кількісних методів у підприємництві, тобто вміння здійснювати підприємницькі розрахунки стосовно до будь-якої запланованої угоди або операції, передбачених бізнес-планом, а також вміння передбачати руж засобів на рахунках своєї фірми при плануванні або здійсненні якої-небудь угоди.

По-друге, держава підтримує у фінансовому відношенні як тих, хто тільки що вступив, так і уже вступивших у сферу ділової активності підприємців. Здебільшого з цією метою держава розробляє спеціальні програми підтримки підприємців, в яких враховуються заходи по пільговому кредитуванню. Особливі пільги надаються тим, хто береться за реалізацію окремих підприємницьких проектів.

39.Засоби впливу на розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва, сфери обігу і торгівлі.

Вплив на сільськогосподарське виробництво

Одним з таких актів є Закон України від 23 березня 2000 року «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України». Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади формування цілісної системи прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України, окремих галузей економіки і окремих адміністративно-територіальних одиниць як складових частин загальної системи державного регулювання.

Система прогнозних і програмних документів, за Законом, складається з прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткострокові періоди; Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період; прогнозів на середньостроковий період та програм на короткостроковий період економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст; а також прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період та програм їх розвитку.

Закон не виключає можливості, в разі необхідності, розвитку прогнозних і програмних документів на триваліший період.

Державна програма економічного і соціального розвитку України на наступний рік подається на затвердження до Верховної Ради одночасно з проектом Державного бюджету.

Галузеві програми розвитку розробляються з метою реалізації державної політики щодо регулювання розвитку окремих галузей економіки. Перелік галузей, щодо яких розробляються прогнози і програми розвитку та терміни їх розроблення залежно від специфіки і поставлених завдань, визначаються Кабінетом Міністрів.

Міністерство аграрної політики, зокрема, здійснює макроекономічне прогнозування і нормативне планування розвитку галузей агропромислового виробництва з урахуванням попиту і пропозицій на продовольчі товари; бере участь у складанні прогнозних розрахунків потреб сільського господарства, садівництва, виноградарства в мінеральних добривах, засобах захисту рослин; здійснює організаційно-методичне забезпечення розвитку галузей агропромислового виробництва, розробляє загальнодержавні баланси забезпечення потреб населення в продовольстві, бере участь у складанні галузевих балансів потреб у сільськогосподарській продукції та продовольстві, а також визначенні державних потреб у цій продукції.

Вплив на промислове виробництво

Державне регулювання промислового виробництва проявляється в державній промисловій політиці. Державна промислова політика - це цілісна система заходів, інвестиційно-структурних перетворень, які здійснюються з допомогою певних механізмів, спрямованих на розв´язання стратегічних і тактичних завдань розвитку країни, - зростання промислового виробництва та окремих галузей, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних промислових товарів.

Залежно від призначення підприємств, галузей та форм власності державне регулювання промислового виробництва здійснюються у вигляді прямого державного управління об´єктами і регулювання підприємницької діяльності у сфері виробництва промислової продукції.

Пряме управління промисловим, виробництвом передбачає управління з боку галузевих міністерств об´єктами, які перебувають у сфері державного підприємництва (власності), управління монопольними виробництвами деяких видів промислової продукції, індикативне планування, контроль і розподіл державою промислової продукції, яка виробляється на підприємствах державного підпорядкування.

Вплив держави на розвиток товарного ринку реалізується через грошово-кредитну політику - зміну розмірів облікової ставки, норм обов´язкових резервів; податкові, кредитні, експортні пільги; створення спеціалізованих банківських установ.

Індикативний план економічного і соціального розвитку містить відомості про обсяги виробництва промислової продукції, виробництво товарів народного споживання та найважливіших видів продукції, яка контролюється державою. Індикативний план передбачає виробництво і поставку продукції відповідно до державних потреб, які забезпечуються через державний контракт і державне замовлення.

Система державних замовлень (контрактів) задовольняє потреби держави у виробництві продукції виробничо-технічного призначення, товарах народного споживання, а також забезпечує державну підтримку найважливіших галузей народного господарства та виконання міждержавних угод.

До засобів державного регулювання підприємницької діяльності в промисловому виробництві належать: ліцензування деяких видів промислових робіт; комплекс антимонопольних заходів; залучення промислових підприємств до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм; регулювання цін на деякі види промислової продукції; застосування системи податкових пільг; використання політики прискорення амортизації; державні стандарти якості промислової продукції та експертиза якості товарів, їх відповідність міжнародним стандартам; контроль за забезпеченням екологічності промислового виробництва. Важливим напрямом державного регулювання підприємництва у промисловості є розробка та реалізація програм державної підтримки підприємництва, особливо малого та середнього. Програма державної підтримки підприємництва в Україні передбачає запровадження пільгового оподаткування підприємств малого бізнесу, пільгового кредитування промислових підприємств пріоритетних напрямів тощо.

Вплив на сферу обігу

Державне регулювання сфери товарного обігу — система заходів економічного, правового та організаційного характеру, за допомогою яких органи державної влади й управління впливають на процеси, що відбуваються у сфері торгівлі, та на суб'єкти, залучені до цих процесів.

Мета державного регулювання торговельно-економічних відносин — створення умов, що забезпечують нормальне функціонування галузі в цілому, задоволення потреб споживача і стабільну участь суб'єктів комерційної діяльності у міжнародному поділі праці.

Держава впливає на діяльність торговельних підприємств прямими та непрямими методами.

Прямі методи:

• контроль за дотриманням законів

• Державний реєстр створення підприємств сфери товарного обігу

• Контроль за якістю продукції

• Визначення лімітного рівня цін та розміру торгових та оптово-збутових надбавок

• Регулювання умов та термінів зберігання й реалізації , маркування та обміну товарів

• Регулювання правил продажу окремих видів товару

• Контроль за дотриманням санітарних норм торгівлі

• Державна регламентація порядку та валюти розрахунків зі споживачами тощо.

Напрямі методи:

• Розробка та прийняття відповідного законодавства

• Фінансова та кредитно-грошова політика

• Податкова політика

• Політика доходів

• Стимулювання підприємництва

• Регулювання експортно-імпортних операцій

• Розміщення державних замовлень

• Валютне регулювання

• Амортизаційна політика

Вплив на торгівлю

Слід розрізняти два типи торговельної політики: протекціонізм і вільна торгівля.

Протекціонізм – це політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробництва, стимулювання експорту, обмеження імпорту. Недолік протекціоністської політики полягає в тому, що, захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застійних явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку.

Вільна торгівля (торговий лібералізм) – це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Вільна торгівля стимулює конкуренцію та обмежує монополію. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції та зменшувати середні витрати, що сприяє економічному зростанню.

В умовах змішаної зовнішньоторговельної політики значну роль відіграє держава. Основними інструментами є:

1. Митні засоби. Розрізняють імпортне (ввізне) та експортне (вивізне) мито. Ними обкладаються окремі товари за їх провезення через кордон країни. В залежності від цільової спрямованості застосовується фіскальне і протекціоністське імпортне мито.

Фіскальне мито, як правило, застосовується до товарів, які не виробляються в середині країни, наприклад, цитрусові, банани, мідь тощо.

Протекціоністське мито застосовується з метою захисту вітчизняних товаровиробників від іноземної конкуренції. За рахунок цього мита держава підвищує внутрішні ціни на імпортні товари, що ставить іноземних виробників у невигідне конкурентне становище.

антидемпінгове мито– додаткове імпортне мито, яким обкладаються товари, що ввозяться в країну за демпінговими цінами, тобто за цінами, нижчими від собівартості їхнього виробництва.

Експортне мито застосовується з метою обмеження експорту тих вітчизняних товарів, які є дефіцитними для внутрішнього ринку.

Немитні заходи та засоби.. Серед них найбільше розповсюдження має квотування, тобто коли встановлення квоти на експорт або імпорт здійснюється за ліцензіями, які видаються відповідними державними установами.

До немитних також відносяться такі засоби:

введення державної монополії на торгівлю певними видами товарів;

впровадження певного режиму митних процедур, підвищених вимог до якості товарів та їх екологічних параметрів;

пільгове кредитування експортерів (зниження відсоткових ставок, збільшення термінів кредитування);

застосування експортного кредиту іноземним покупцям;

надання субсидій експортерам та їх пільгове оподаткування.