22. Повернення до Античності.

Центрами ренесансної культури були молоді міста, де зароджувалися і розвивались якісно нові економічні відносини — буржуазні. Їх стимулювали хрестові походи, які тривали протягом двохсот років і потребували економічного забезпечення у надзвичайних масштабах. У містах утворився новий соціальний стан — бюргерство. Стала утверджуватися нова психологія життя, в основі якої лежала цінність земного буття, земного успіху і слави. Ця нова життєва психологія у своїх головних рисах збігалася з античною і суттєво відрізнялась від середньовічної, в основі якої був страх перед грішним земним життям.

У добу Відродження сформувалось нове розуміння людини та сенсу життя, суспільства і краси — гуманізм. Гуманісти почали розглядати світ, людину в ньому, красу не з теоцентричної, а з антропоцентричної точки зору. У середовищі гуманістів в Італії зародилась інтелігенція.

23. Естетика й поетика епохи Відродження.

У поетиках Відродження література часто трактується як «весела наука», що повчає в барвистій формі, що підносить гіркі, але цілющі ліки в келиху, краї якого змазані медом. Естетика доби Відродження постає закономірним продовженням ідей естетики попередніх епох, зокрема античної. Водночас вона є цілком оригінальним явищем, що відображає цілісний, досвідно-чуттєвий і розумно-осмислювальний підхід до природного світу й людини. В епоху Відродження складалася нова світоглядна парадигма. Уособленням прекрасного постає людина, її розглядають як творче начало життя: "земний Бог". Виражене творче спрямування стосунків людини зі світом — характерна риса ренесансної епохи. Культура Ренесансу звернула увагу людини на земний світ і його принади, відкриваючи очі на його красу та формуючи потребу активної взаємодії в пізнанні таємниць, а також в творчому переформуванні й увічненні його образу художньо-естетичними засобами. Краса світу стала естетичною моделлю творчо-формуючої діяльності митців, надаючи їй високого (піднесеного, величного) звучання та неповторної краси. Ідеал Відродження — Людина з великої літери, майже рівна Богу. "Божественне в естетиці та мистецтві Відродження тяжіє до людського, але, з іншого боку, і людське тяжіє до божественного. Естетичні ідеї Відродження органічно вплетені у філософські, етичні, соціальні, природничі знання, художню творчість, утворюючи духовний синтез і визначаючи загальне естетичне забарвлення епохи.

24. Жанр утопії. Його яскраві представники.

Поява жанру утопії пов’язана з орієнтацію на античність, зокрема у політичному житті. Суттєвою ознакою Відродження було апробування в політичному і соціальному житті античних державотворчих моделей. Утопія виникла за зразком "Держави" Платона і "Політії" Арістотеля. Автором першої утопії був англієць Томас Мор (1516). В Італії цей жанр представлений твором Томмазо Кампанелли "Місто Сонця" (1602, надруковано 1623). Не в усіх регіонах Європи, а тим більше світу, поширювались античні політологічні моделі. У більшості слов’янських країн інтерес до античності обмежувався лише естетичною сферою. Факт появи утопії свідчить про певні зміни в парадигмі історичного часу порівняно з середньовічним християнством. "Золотий вік", перенесений з ідеальної сфери у сферу земну, втрачає в утопії суто християнський смисл і зображується в поняттях і реаліях земного життя. Це — ідеальна організація земного суспільства. Разом з тим "небесна" утопія, ставши земною, втрачає для віруючої людини свою ціннісну орієнтацію, в основі якої — подвиг віри, вільний моральний вибір, ідея доступності вічного щастя, а отже, й надія, віра і гармонія душі. Утопія орієнтує на виключно земні прагнення, земну активність.