27. Італійське Відродження. Його періодизація.

Італія була найбільш розвиненою в культурному відношенні країною Західної Європи. І вплив цей не обмежувався лише сферою науки, літератури і вишуканих мистецтв. Це перша країна, де виник Ренесанс. Передумовами його виникнення були процес розкладання феодальних і зародження нових, буржуазних відносин, швидкий розвиток міст, вигідне географічне положення, що зробило її торговим посередником між Сходом і Європою, поява мануфактури виробництва. Італійське Відродження охопило два з половиною століття і пройшло три етапи свого розвитку, які відповідали назві століття за першими арабськими цифрами: 1300 — треченто (література раннього Відродження); 1400 — кватроченто (література зрілого Відродження); 1500 — чинквеченто (література пізнього Відродження). Перший етап — народно-демократичний: культурне і літературне життя Італії ще було пов’язане з міськими комунами. Першими італійськими гуманістами були Петрарка і Боккаччо. Другий етап — етап втрати зв’язку з народним рухом, повернення до вузького кола освічених людей, які групувалися навколо князівських дворів. Це був період зневаги до італійської мови, яка замінювалася латиною. Античні традиції витісняли національні, що почали відроджуватися наприкінці XV ст. Третій етап — етап феодально-католицької реакції, коли література втратила свою колишню змістовність, реалістичну спрямованість. У ній панувало наслідування письменникам античності і раннього Відродження. Виник новий художній стиль — класицизм Кожен із цих етапів відрізнявся один від одного своїми проблемами, ідеями, образами. Разом з тим для всіх них властива була одна філософія. Найяскравішими представниками літературного італійського Ренесансу були Лудовіко Аріосто, Боярдо Маттео Марія, Тассо Торквато, Мак’явеллі Нікколо. Провідними жанрами літератури стали сонет і новела. У новелі захоплювала простота, динамічність, розмаїття життєвого матеріалу, активність героїв у боротьбі за краще життя. Саме новела чи не найбільше вплинула на формування моральних і естетичних ідеалів італійського Відродження. На стан і розвиток нової ренесансної літератури мали вплив традиція і форми античного мистецтва. Титанами мистецтва стали Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, Мікеланджело Буонаротті. Література італійського Відродження об’єднала письменників і гуманістів різних творчих індивідуальностей, зробила певний внесок у формування й утвердження принципів гуманізму, в розвиток реалізму, створення нових літературних жанрів, що й визначило її значення для італійської та європейської літератури доби Відродження. Значення італійського Відродження полягало у тому, що воно мало більш естетичний, науковий характер. Італійські гуманісти багато розмірковували і сперечалися з питань моралі, законів ораторського мистецтва, поезії. Під впливом італійського гуманізму знаходився гуманізм німецький, англійський, французький та іспанський. Італійські гуманісти були справжніми аристократами думки.

28. Данте – перший гуманіст.

Данте Аліг’єрі (1265-1321) народився у Флоренції. Мати його рано померла, а батько, людина середнього достатку, був зайнятий примноженням свого стану і турботами про нову сім'ю, в якій у нього народилися син і дві дочки. Школа дала Данте не занадто широка освіта, але все таки познайомила з геометрією і астрономією, історією і античністю. Вергилій, Овидій, Езоп були першими учителями Данте в літературі. Але головним його наставником стало рідне місто, з багатими будинками, вузькими вуличками ремісників, зі святами, освітленими факелами, і непокірною річкою Арно, яка час від часу виходила з берегів і зносила мости. Жителі Флоренції були розділені на дві партії: гвельфи були прибічниками папської влади, гибелліни підтримували германських імператорів. Війна городян і феодалів висаджувала в повітря спокій Флоренції, міста, населеного мистецтвом і знаменитого своїми художніми промислами. Юного Данте рівно притягали поезія і політична боротьба. Гуманізм розпочинається з Данте Аліг’єрі, який у філософських трактатах "Бенкет" і "Монархія" звеличував земне призначення людини, його смертну і безсмертну природу, громадянське суспільство і церкву. саме після Данте в церковному вченні з'являються конкретні образи диявола і різних демонів, до того що існували лише умоглядно. Саме Данте надав їм плоть і чуттєвий образ. Сам принцип побудови дантевського Пекла, сцени якого є вираженням суті самого гріха, - це порушене сприйняття світу, постановка в центрі того, що центром не є. Суть його Пекла полягає в тому, що людина, страждаючи від свого гріха, все одно йому піддається. Тобто, не зовнішні сили, а сама людина ввергає себе в пекло. Ті, хто взмозі здолати гріх, опиняються в чистилищі. Таким чином, подорож по загробному світу є подорож по людській душі, це пристрасті кожної людини, що висвітлені предметно. Не відкидаючи вчення про творіння, використовуючи неоплатонічні схеми міркувань, Данте учить про те, що людина має двояку – смертну і безсмертну – природу, що вона є середня ланка між тлінним і нетлінним і тому має подвійне призначення, передумовлюється до двокінцевої мети. Данте учить про свободу людської волі, свободу, що лежить в основі особистої відповідальності за скоєне, що визначає гідність людини. Апелюючи до природного розуму, він наслідує Хому Аквинському, перед авторитетом якого щиро преклоняється, вважаючи, правда, що світло природного розуму необхідно направляти не стільки на теологічні, скільки на етичні проблеми. Данте узяв на себе завдання широке. І небо, і земля, як говорить він, доклали руку до його поеми, щоб виразити в ній велику ідею християнського порятунку. Трудність цього завдання полягала в абстрактних формулах, які він повинен був з'ясувати людям. Це були богословські формули середньовічного християнства. Тут мимоволі поетичний живопис повинен був отримати символічний характер, яким нерідко пройняті легендарні твори середніх віків, що зображують глибокі таємниці християнства. Посилюючись зрозуміти ці таємниці, віруюча фантазія далеко виходила за межі позитивного вчення церкви. Так було на заході, так було і у нас. Улюбленою формою цих творів було бачення. Такі, наприклад, засвоєні староруською літературою Бачення апостола Павла, Бачення мук грішниці в пеклі, Ходіння Богородиці по муках. Таке ж ходіння Альбериха, італійського ченця XII століття, що представляє за основними мотивами багато подібності з Божественної комедії Данте. Данте стоїть на порозі Відродження, на порозі епохи, яка потребувала титанів і яка породила титанів по силі думки, пристрасті їх характеру, по різносторонності і ученості. Творець "Божественної Комедії був одним з таких титанів, поетична спадщина якого залишилася в повіках величним вкладом в скарбницю світової культури. "Божественна комедія" представляє грандіозний філософсько-художній синтез усієї середньовічної культури, перекидаючи від неї міст до культури Відродження. Як автор "Божественної комедії" Данте є в один і той же час останнім поетом середніх віків і першим поетом нового часу. Усі протиріччя ідеології Данте, відбиті в інших його творах, усі різноманітні аспекти його творчості як поета, філософа, ученого, публіциста злиті тут у величаве, гармонійне художнє ціле.