- •Загальна характеристика літератури Середньовіччя.
- •Естетика середньовічної літератури.
- •Середньовічні жанри.
- •Особливості світогляду епохи Середньовіччя.
- •Класифікація та періодизація середньовічної літератури.
- •Література раннього Середньовіччя.
- •Література зрілого Середньовіччя.
- •Релігійна література.
- •Архаїчний епос.
- •Класичний епос.
- •Лицарська лірика.
- •Лицарський роман.
- •Міська література.
- •Народна література.
- •Історія виникнення лицарського роману.
- •Античний цикл лицарського роману.
- •Бретонський цикл лицарського роману.
- •Візантійський цикл лицарського роману.
- •Театральне мистецтво цього часу, його види і жанри.
- •Ідейні основи літератури Відродження.
- •Гуманізм як основа світогляду Ренесансу.
- •Повернення до Античності.
- •Естетика й поетика епохи Відродження.
- •Жанр утопії. Його яскраві представники.
- •Стихійний сенсуалізм.
- •Розквіт мистецтва в епоху Ренесансу.
- •Італійське Відродження. Його періодизація.
- •Данте – перший гуманіст.
- •«Божественна комедія» - філософсько-художній синтез епох.
- •Франческо Петрарка. Сонети, канцони, мадригали.
- •Італійська новела.
- •Класичний сонет.
- •Творчість Джованні Бокаччо.
- •Французьке Відродження.
- •Багатогранна діяльність групи поетів і драматургів «Плеяди».
- •Творчість Франсуа Рабле.
- •«Гаргантюа і Пантагрюель» - енциклопедія життя Франції тогочасної Франції.
- •Прозаїк Мішель Монтень.
- •Німецьке Відродження.
- •Нідерландське Відродження.
- •Іспанське Відродження.
- •Португальське Відродження.
- •Драматургія Фелікса Лопе де Веги, її актуальність.
- •Англійське Відродження.
- •Автор сонетів в. Шекспір.
- •Автор трагедій Шекспір.
- •Автор комедій Шекспір.
-
Французьке Відродження.
Ренесанс у Франції — час нечуваного розквіту поезії, музики, образотворчих мистецтв і театру. Французькі митці одержали естетичні цінності Відродження з рук італійців й у всьому наслідували їх. Великий внесок в розвиток європейської літератури епохи Відродження зробили французькі поети: П'єр Ронсар, Луїза Лабе (та Ліонська школа), Клеман Маро, Марціал Овернський. У першій половині 16 століття провідними стають творчість прозаїка Франсуа Рабле ("Гаргантюа і Пантагрюель") і багатогранна діяльність групи поетів і драматургів "Плеяда". У Ліоні діє так звана Ліонська школа. У другій половині 16 століття як прозаїк уславився Мішель Монтень (1533-1594), автор "Проб" ("Les Essais") — трактатів, у яких він прагнув наслідувати моралістичну філософію Плутарха. Трагічну добу релігійних війн відобразив у своїх поезіях гугенот Теодор Агріппа д’Обіньє (1550-1630). Розвиток французької гуманістичної літератури пов’язаний із гуртком Маргарити Наваррської, яка була сестрою короля Франциска І. Вона відзначалася всебічною освіченістю. При її дворі перебували вчені-гуманісти, художники, письменники. Тут вони знаходили матеріальну підтримку, а найважливіше – необхідну для творчості духовну й інтелектуальну атмосферу. Маргарита Наваррська була талановитою письменницею. Вона писала вірші, поеми, але найкращим її твором є прозова збірка новел "Гептамерон". Цей твір створений під значним впливом "Декамерона" Бокаччо. Найвидатнішим французьким письменником епохи Відродження, чия творчість набула світового значення, був Франсуа Рабле. Світову літературну славу він здобув своїм романом "Гаргантюа і Пантагрюель". Форма твору – казка-сатира, запозичена письменником із народної літератури. У творі не має трагічного сприйняття світу. Всі турботи, тривоги, лихо і злигодні переключаються у план комічного, потішного. Рабле великий майстер мистецтва комічного. Він відіграв велику роль у розвитку французької та світової сатиричної літератури.
-
Багатогранна діяльність групи поетів і драматургів «Плеяди».
Ліонська школа дала певний поштовх до інтенсивного розвитку гуманістичної поезії в другій половині XVI ст. Найвищим її досягненням була творчість поетів паризької літературної групи «Плеяда» Жоашена дю Белле, Жана Дора, Жана Антуана де Баїфа, Етьена Жоделя, Понтюса де Тіара, Ремі Белло і особливо її глави - П'єра де Ронсара. Утворилася ця група у 1547 р. під назвою «Бригада». Спочатку вона складалася з чотирьох членів: Ронсара, де Баїфа, дю Белле - учнів колежа і їхнього учителя і керівника колежа, філолога-еллініста Жана Дора. Згодом, на початку 50-х років, розширився склад «Бригади» - до семи чоловік - і відповідно змінилась назва - тепер група іменувалась «Плеяда». Всіх її учасників об'єднували дружба, єдність переконань і мети. Ще в період існування «Бригади» у 1549 р. дю Белле опублікував трактат «Захист і звеличення французької мови», в якому, по суті, сформулював теоретичні принципи групи. Цей трактат і вважається програмним маніфестом «Плеяди». Основне в «Захисті» - заклик до створення нової національної гуманістичної поезії, яка б грунтувалася на засвоєнні античності. Написаний трактат емоційно, пристрасно. Передовсім дю Белле виступає проти [260] латинськомовної поезії і відстоює права французької мови. З осудом він говорить про французів, які віддають перевагу латинській мові, зневажають рідну і презирливо ставляться до неї, заперечує хибні твердження, нібито вартість думок залежить від того, якою мовою вони висловлені. Його міркування про рідну мову пройняті вірою в її величезні можливості, гордою упевненістю в тому, що вона «зрівняється з мовою самих греків і римлян і породить за їх прикладом Гомерів, Демосфенів, Вергіліїв і Ціцеронів». Зневажливо говорить дю Белле про середньовічні драматичні жанри - фарс і мораліте - і вважає потрібним відродити славу класичних комедій і трагедій. Містяться в трактаті дю Белле й критичні випади проти придвірного середовища, проти Сорбонни, яка чинить перешкоди поширенню знань, розвитку наук і мистецтв. Сформульовані в «Захисті» принципи знайшли практичне втілення в поезіях самого дю Белле та інших членів «Плеяди». Але з роками, в процесі розвитку творчості, намітився певний розрив між теоретичною програмою і реальною практикою митців. Зокрема, всупереч вимогам «Захисту», поети зверталися до національних поетичних традицій і плідно використовували їх у своїй творчості. Провідна роль у створенні нової поезії і в діяльності «Плеяди» належала «королю поетів» Ронсару.