40. Нідерландське Відродження.

Цій невеликій країні, що займала територію теперішніх Бельгії й Голландії, судилося стати у XV ст. найяскравішим після Італії вогнищем європейського мистецтва. Нідерландські міста не були політично самостійними. Однак вони у цей час багатіли й міцніли, вели обширну торгівлю, розвивали мануфактурне виробництво тканин, килимів, скла. Крупним центром міжнародної торгівлі було старовинне місто Брюгге. Однак наприкінці XV ст. більшого значення набуває місто Антверпен. На межі XV—XVI ст. для Нідерландів настали важкі й грізні часи. Маленька, але багата країна, що раніше входила до складу самостійного герцогства Бургундського, тепер увійшла до володінь династії Габсбургів. Чим більше багатів і процвітав Антверпен — міжнародний порт, — тим більш зухвало грабували його іспанські монархи. У Нідерландах, як у себе вдома, хазяйнувала іспанська інквізиція. Пізніше, за правління іспанського короля Філіпа II, був встановлений терористичний режим герцога Альби. Усюди зводилися шибениці, палали цілі селища, цей кривавий бенкет завершила епідемія чуми. Люди, що перебували у відчаї, хапалися за примари — з´являлися містичні вчення, релігійні секти, заняття чаклунством, за які католицька церква переслідувала ще більше. Протягом цілого століття у Нідерландах накопичувалося обурення, що згодом вилилося у революцію. У нідерландській архітектурі цього часу ще панує готичний стиль. Крім церков, характерними будівлями доби були ратуші, міські мури й башти, будинки купецьких і ремісничих гільдій, торговельні ряди і, звичайно, житлові будинки дуже характерного типу: з вузькими фасадами й високими трикутними або ступінчастими фронтонами. Церкви у Нідерландах зводили здебільшого з цегли. Тому церковна скульптура тут не набула великого розвитку. На початку XV ст. у Нідерландах одночасно із новим художнім баченням з´являється і новий метод його образного втілення — олійний живопис. В епоху Відродження література в Нідерландах розвивалася насамперед латинською мовою; найбільшим прозаїком був Еразм Роттердамський, автор знаменитої «Похвали глупоти», поетом — Йоганн Секунд, автор «Поцілунків». XVI століття, ознаменоване реформацією і революцією в Нідерландах, залишило і важливі поетичні пам'ятки великих подій нідерландською мовою — протестантські гімни та пісні гезів. Найбільшим нідерландським поетом і драматургом XVII ст. був Йост ван ден Вондел (1587–1679), автор трагедій на біблійні та історичні теми. Його біблійна трагедія «Люцифер» вплинула на Мільтона, його історичні п'єси сприяли подальшому формуванню національної самосвідомості й високо поціновуються й сьогодні.

41. Іспанське Відродження.

Перехід від Середніх віків до Відродження охоплює в Іспанії кінець XIV - перші три чверті XV ст. У цей час інтенсивно розвиваються народна поетична творчість і придворна аристократична література. В народній поезії XV ст. провідна роль належить романсу - це ліричний або ліро-епічний вірш, який розвинувся переважно на ґрунті реконкісти і пройнятий духом патріотизму і незалежності. Згодом романс засвоюється також аристократичною поезією, йому належатиме помітна роль у розвитку літератури Відродження. У XV ст. Іспанія була тісно пов'язана з Італією і досить добре ознайомлена з її культурою. Досвід італійської літератури, особливо творчість Данте, Петрарки і Боккаччо, засвоюється придворною літературою. Під сильним впливом Петрарки створюється в цей час в Іспанії сонет (маркіз де Сантільяна), з'являються в аристократичній літературі дидактичні поезії, алегоричні твори, епічні поеми, твори сатиричного характеру. Одним з перших найбільш значимих явищ іспанської літератури раннього Ренесансу був твір Фернандо де Рохаса «Трагікомедія про Калісто і Мелібею», відомий також під назвою «Селестина». Жанр твору визначити не просто. Це прозова розповідь,яка має ознаки роману, але подана вона в формі діалогу. "Золотим віком" іспанської літератури прийнято вважати період із середини XVI по кінець XVII ст., коли творили Лопе де Руеда (між 1500-1510 - прибл. 1565), Лопе де Вега (1562-1635), Педро Кальдерон (1600-1681), Тирсо де Моліна (1571-1648), Хуан Руїс де Аларкон (1581-1639), Франсиско Кеведо (1580-1645), Луїс Гонгора (1561-1627) і, нарешті, Мігель де Сервантес Сааведра (1547-1616), автор безсмертного «Дон Кіхота» (1605-1615). У XV ст. в Іспанії з розповідних жанрів раннього періоду передовсім розвинувся ренесансно-рицарський роман (de caballeria). Для творів цього жанру властиві риси середньовічного авантюрно-героїчного рицарського роману, що певною мірою сповнений гуманістичним змістом. Їх родоначальником був «Амадіс Гальський», написаний кращим автором іспанських романів Гарсі Ордоньєсом де Монтальво і надрукований у 1508 р. У XV ст. були закладені основи іспанського світського театру в Кастилії ( 1492 ). Як і в інших країнах, світській театр зародився в Іспанії з містерій і церковних релігійніх уявлень XI ст. У XIII ст. в церквах влаштовувалися вистави за сюжетами Біблії або з життя святих. Найвищого розвитку іспанська література досягла в другій половині XVI на початку XVII ст. Цей час знаменувався розквітом багатьох жанрів: поеми, драми, роману, лірики. У той час виникає пасторальний роман про ідилічне життя пастухів на лоні природи. Прикладом є твір Хорхе де Монтемайора «Діана» . (1559). Найвищим досягненням іспанської літератури Відродження була творчість Сервантеса і Лопе де Вега.