Питання 33

Індивідуально-диференційований підхід у навчанні як засіб реалізації гуманізації освіти

Індивідуальність учня визначається і характеризується психологічною структурою його особистості, природними задатками, умовами життя і виховання дитини: індивідуальні властивості нервової системи, темперамент, інтереси, здібності, особливості мислення, уяви, пам’яті, емоцій, вольових дій, активність, темп роботи, швидкість засвоєння навичок тощо.

Індивідуальні відмінності – психологічні риси, що відрізняють одну людину від іншої. Вивчати своїх учнів означає знайти ключ до розуміння їх. Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні – це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних їх особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних можливостей, активності, схильностей і обдаровань кожного учня.

Врахування індивідуальних особливостей учнів здійснюється шляхом диференціації навчального процесу. Диференціація – процес та результат створення відмінностей між частинами освітньої системи.

Відповідно до навчальних можливостей, учнів умовно поділяють на такі групи:

1) учні з дуже високими навчальними можливостями. Вони здатні швидко засвоювати матеріал, вільно вирішувати завдання, з інтересом і самостійно працювати. Потребують завдань підвищеної трудності.

2) учні з високим рівнем навчальних можливостей. Мають міцні знання, володіють навичками самостійної роботи, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їх не властива висока працездатність. Потрібна корекція їх роботи, періодичний контроль за їх навчальною діяльністю.

3) учні із середніми навчальними можливостями. Вони можуть непогано вчитися, але їм заважає низька навчальна працездатність.

4) учні з низькими навчальними можливостями. Мають слабку здатність до навчання і низьку навчальну працездатність, вимагають спеціального підходу педагога.

На початку ХХІ століття диференціація та індивідуалізація навчання і виховання учнів стала основоположним принципом роботи середніх загальноосвітніх навчальних закладів України. Створюється педагогічна система на засадах врахування освітніх потреб, можливостей і пізнавальних інтересів школярів, яка забезпечує як роботу з обдарованими дітьми, так і попередження неуспішності й відставання учнів.

Питання

Проблема відставання учнів у навчанні

Приблизно 12,5% учнів мають труднощі у навчанні. На означення цього явища вживають поняття “неуспішність” і “відставання”.

Неуспішність – невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, що фіксується через значний проміжок часу навчання.

Відставання – невиконання учнями вимог або однієї з них, наявне на одному з проміжних етапів навчального процесу.

Неуспішність і відставання взаємопов1язані. Неуспішність може виявлятися у загальному і глибокому відставанні з кількох складних предметів чи епізодичному відставанні з одного або кількох предметів.

Причини відставання можуть бути такими:

• спадкові особливості, задатки, здібності, особливості характеру;

• недоліки фізичного та психічного розвитку;

• недостатній рівень вихованості (немає інтересу до навчання, почуття обов’язку, слабка сила волі, недисциплінованість);

• недоліки в діяльності школи (відсутність поваги до знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної і самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя);

• негативний вплив сім’ї (погані матеріальні умови, негативне ставлення батьків до школи і навчання дітей).

Подоланню дидактичних причин неуспішності сприяють: педагогічна профілактика – пошуки оптимальних педагогічних систем, методів, форм навчання; педагогічна діагностика (своєчасне виявлення прогалин у навчанні), виховний вплив (налагодження індивідуальної виховної роботи з учнем, співпраці з батьками).

Найчастіше вдаються до проведення додаткових занять з невстигаючими учнями, організації класів вирівнювання.

Питання 34