Термінологічний словник

Авторитарне навчання – примусове, безособистісне навчання.

Авторитарний стиль спілкування– стиль, що ґрунтується на безперечному підкоренні владі, утверджує вплив на дитину через командно-наказові методи.

Авторська школа – експериментальний навчально-виховний заклад, в якому реалізується нова педагогічна система, розроблена одним педагогом чи творчим колективом.

Акредитація освітнього закладу – 1) офіційне визнання уповноваженим державним чи громадським органом факту відповідності закладу освіти чи його програм для окремих спеціальностей певному рівню вартості і якості. Акредитації передує процес оцінювання і порівняння; 2) система градаційного розпізнавання навчальних закладів і професійних програм, що в них викладаються, за рівнем виконання, інтегрування і якості, що надають можливості отримання відповідного статусу в освітньому середовищі та в суспільстві, освітні, культурні та наукові потреби якого вони задовольняють.

Акселерація – прискорений темп фізичного розвитку дітей порівняно з попереднім поколінням.

Аксіологія – учення про цінності суспільства, соціальних груп та особистості; розрізняють цінності соціальні, моральні, естетичні та ін.

Активізація пізнавальної діяльності учнів – застосування вчителем спеціальних методичних засобів з метою стимулювання, приведення в діяльний стан інтелектуальних, моральних та фізичних сил учнів для досягнення конкретної мети.

Активний метод навчання – сукупність прийомів, які спрямовані на збудження основних психічних процесів та станів, що сприяють інтенсифікації розумового процесу.

Активність – 1) властивість організму і психіки (фізична і психічна); 2) властивість особистості.

Активність пізнавальна – діяльне ставлення людини до сприймання і перетворення світу; виявляється через запитання, прагнення мислити у процесі сприймання, відтворення, розуміння, творчого застосування.

Актуалізація – відтворення у пам’яті учнів знань, уявлень, життєвого досвіду.

Актуальний рівень розвитку – психічні властивості, які вже сформувалися, засвоєні дитиною.

Алгоритм – точне розпорядження про виконання в певному порядку деякої системи операцій, що ведуть до рішення всіх задач даного типу.

Аналіз – логічний прийом розкладання, розчленування цілого на частини; здійснюється у двох напрямках: практичні дії і мислительні операції.

Аналогія – 1) метод дослідження явища; 2) умовивід, що передбачає виявлення властивостей одного об’єкта на підставі його подібності до іншого; може виступати як прийом, метод відкриття учнями нових ознак, властивостей.

Анкетування – метод наукового дослідження, який дозволяє отримати первинну педагогічну, соціологічну, психологічну інформацію на підставі вербальної комунікації.

Аудіовізуальні засоби – технічні засоби навчання, які передають звукові й зорові ознаки, особливості предметів, явищ.

Базовий навчальний план – документ, що подає зміст освіти як ціле через перелік навчальних предметів, котрі вивчаються в школі, встановлює порядок їх вивчення за роками із зазначенням кількості відведених для цього тижневих годин; визначає тижневе навантаження учнів кожного класу.

Безперервна освіта – різні ступені й форми здобуття й удосконалення загальноосвітньої і професійної підготовки.

Бел-ланкастерська система – система навчання, яка полягає в тому, що старші учні навчають молодших.

Бесіда – 1) Метод навчання, побудований на запитаннях і відповідях; застосовується на різних етапах навчання. 2) Метод психолого-педагогічного дослідження з метою виявлення індивідуальних особливостей людини у різних сферах діяльності.

Бригадна форма навчання – передбачає виконання спеціально сформованими тимчасовими учнівськими групами практичних, лабораторних робіт. Завдання виконувані бригадами, мають бути як єдиними, так і диференційованими.

Важковиховуваність – поняття, що пояснює випадки труднощів, з якими зіткається педагог при організації і здійсненні виховного процесу. На подолання важковиховуваності спрямовані зусилля закладів компенсаторної та розвиваючої освіти.

Варіативний компонент змісту освіти – складова базового навчального плану, яка формується регіоном або школою і відображає потреби регіону, враховує інтереси вихованців, можливості педагогічного колективу школи.

Вербальні методи – методи, в яких основним засобом навчання є слово: розповідь, бесіда, пояснення, лекція.

Викладання – організація цілеспрямованого й систематичного впливу викладача на учня з метою досягнення певної мети навчання.

Виховання – 1) Передача накопиченого досвіду від старшого покоління до молодшого. 2) Спрямований вплив на дитину з метою формування в неї певних знань, поглядів і переконань, моральних цінностей. 3) Цілеспрямований, педагогічно організований, двосторонній процес взаємопов’язаної та взаємообумовленої діяльності вихователя і вихованця, у процесі якої вихователь формує соціально-значущі якості особистості, досвід громадянської поведінки, впливає на почуття, свідомість, поведінку вихованця, а вихованець оволодіває і виробляє в себе ці якості та поведінкові уміння й навички. 4) Процес і результат виховної роботи, спрямованої на розв’язання конкретних виховних завдань.

Вихованість – складне особистісне утворення, що визначається сукупністю достатньо сформованих якостей особистості.

Виховуюче навчання – один з принципів дидактики, уведений в педагогіку Й.Ф. Гербертом; передбачає вплив змісту методів організації навчання на формування особистісних якостей учнів, набуття ними соціального досвіду.

Вік – конкретна, відносно обмежена в часі, ступінь фізичного і психічного розвитку людини.

Вікові особливості – комплекс фізичних, пізнавальних, інтелектуальних, мотиваційних, емоційних якостей, характерних для більшості людей даного віку.

Вільне виховання – педагогічна теорія, яка розглядає дитину як «первообраз правди, істини та краси» та вбачає його саморозвиток.

Віннетка-план – один з варіантів індивідуалізованого навчання, розроблений на початку 20-х рр. суперінтендантом м. Віннетка (США) Уошбером. За цим планом кожен учень проходить курс навчання за індивідуальним навчальним планом, власним темпом.

Вміння – 1) підготовленість до практичних та теоретичних дій, що виконуються швидко, точно та свідомо на підставі засвоєних знань та життєвого досвіду; 2) здібність людини виконувати певні дії на основі засвоєних знань.

Внутрішньошкільний контроль – систематична, цілеспрямована перевірка адміністрацією школи роботи педагогічного колективу або окремого вчителя з метою виявлення відповідності реального стану навчально-виховного процесу вимогам державного стандарту; здійснюється директором школи та його заступниками, керівниками методичних об’єднань.

Вправа – навчальне завдання для багаторазового виконання учнями певних дій з метою вироблення й удосконалення вмінь і навичок.

Врахування вікових особливостей – один з основних педагогічних принципів.

Гімназія – середній навчальний заклад для обдарованих і здібних дітей, що забезпечує їхню науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку та задовольняє різнобічні освітні запти особи, суспільства, держави.

Готовність до шкільного навчання – сукупність фізіологічних і психологічних особливостей дітей старшого дошкільного віку, яка забезпечує успішний перехід до систематичного шкільного навчання. Включає компоненти: Мотиваційний (позитивне ставлення до навчальної діяльності), вольовий ( уміння діяти за зразками та здійснювати самоконтроль), розумовий (розвиток пізнавальних процесів), комунікативний (уміння спілкуватися з дорослими і з ровесниками), мовленнєвий, а також фізичний розвиток.

Групова навчальна робота на уроці – форма навчання в малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою за умов опосередкованого керівництва з боку вчителя і у співробітництві з учнями.

Гуманізація навчання – організація навчання з максимальним урахуванням індивідуальностей дітей, створення сприятливих умов для розвитку духовних цінностей усіх учасників навчально-виховного процесу.

Гуманістичний підхід – напрям у світовій науці про людину, що визнає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну систему, яка являє собою “відкриту можливість” самоактуалізації, властиву тільки людині.

Гуманітаризація освіти– пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів освіти, подолання технократичного підходу до формування змісту, формування цілісної картини світу на засадах взаємозалежності природи, людини й суспільства.

Дальтон-план– форма організації навчального процесу, яка реалізує ідею індивідуалізованого навчання. Розроблена на початку 20-х рр. ХХ ст. Еллен Пархерст, послідовницею М. Монтессорі.

Демократичний стиль спілкування– стиль, що ґрунтується на глибокій повазі до особистості, довіри, орієнтація на самореалізацію, саморозвиток учнів.

Державний стандарт загальної середньої освіти– система параметрів, що задає державну норму освіченості, яка відображає суспільний ідеал і враховує реальні можливості освіти в досягненні цього ідеалу. Таку параметри розкриваються за допомогою базового навчального плану, стандартів освітніх галузей, системи вимірників, які дають змогу визначити рівень якості загальноосвітньої підготовки.

Дидактика– галузь педагогіки, що вивчає теорію освіти і навчання.

Дидактичні ігри– ігри, спеціально створені або пристосовані для цілей навчання.

Дидактичні принципи– основні ідеї, вимоги до організації навчального процесу, які випливають із закономірностей його організації. Основні дидактичні принципи: науковості, систематичності, доступності, активності, самостійності, наочності, міцності, емоційності навчання, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

Дискусія в навчанні– навчальний метод, який передбачає організацію спільної мовної діяльності для пошуку ефективного розв’язання певної навчальної проблеми.

Диференційоване навчання– форма навчальної діяльності, організація якої враховує здібності, схильності, інтереси учнів. Навчальні завдання диференціюються за рівнем складності.

Діалогічне навчання– розмова, бесіда між двома особами, мета якої – пізнання сутності предмета чи явища в процесі обміну думками суб’єктів спілкування.

Діяльність– найважливіша форма прояву життя людини, його активного ставлення до оточуючої дійсності.

Домашні завдання– форма самостійної навчальної роботи учнів, яка має різні дидактичні цілі ( закріплення, поглиблення знань, контроль, розвиток творчих здібностей, підготовка до засвоєння нового матеріалу).

Доступність навчання– дидактичний принцип навчання, який передбачає відповідність змісту навчального матеріалу, методів і форм організації навчання віковим та індивідуальним особливостям дітей. Доступність – це міра труднощів засвоєння, яка орієнтується на найближчі перспективи розвитку учнів.

Евристична бесіда– метод навчання через організацію частково-пошукової діяльності учнів, які самостійно виконують тільки окремі кроки пошуку, а цілісне розв’язання проблеми досягається разом з учителем.

Екзамен– метод і форма рубіжної перевірки знань, умінь та навичок учнів. За своїми цілями екзамени є проміжними, підсумковими та державними, що надають свідоцтво про певний рівень надбаної фахової підготовки та право до вступу у навчальний заклад вищого типу чи обіймання певної посади.

Екологія– стан довкілля, наука про загальні закономірності взаємодії природи і суспільства.

Екологічна освіта– це психолого-педагогічний процес впливу на свідомість та поведінку людини з метою формування в неї системи наукових знань про природу, необхідних поглядів і переконань, практичних умінь і навичок, певних ціннісних орієнтацій, норм поведінки в природі, активної соціальної позиції в галузі раціонального використання й охорони навколишнього природного середовища.

Екологічне виховання– процес формування в підростаючих поколінь сукупності властивостей і якостей, необхідних для виявлення відповідального ставлення до природи.

Екскурсія– форма організації навчання з метою збагачення, розширення, поглиблення знань учнів, чуттєвого і логічного пізнання.

Експеримент– метод пізнання, за допомогою якого в контрольованих та керованих умовах досліджуються явища дійсності.

Експеримент педагогічний– 1) емпіричний метод наукового дослідження; 2) науково поставлений дослід, спостереження за досліджуваним явищем в точно створених умовах.

Емоції– суб’єктивні реакції людини або тварини на вплив внутрішніх та зовнішніх подразників, що знаходять свій вираз у гніву, задоволення чи незадоволення, страху тощо.

Емпатія– психічний стан іншої особи на відміну від симпатії, для якої характерне співпереживання.

Естетичне виховання– процес формування в учнів здібностей сприймати і правильно розуміти прекрасне в навколишній дійсності та в мистецтві; процес формування естетичної свідомості розвитку творчих здібностей і дарувань у різних галузях естетичної дійсності.

Естетичний ідеал– соціально обумовлені уявлення про гармонію та красу в людині, у природі, суспільстві, мистецтві.

Етична бесіда– одна із форм етичної освіти, яка використовується у системі морального виховання.

Ефективність навчання– міра досягнення мети навчання; визначається на основі зіставлення мети і здобутих результатів, внаслідок чого робиться висновок про ефективність навчання.

Загальна середня освіта– сукупність знань, умінь та навичок, набутих у ході вивчення основ наук, необхідна підростаючим поколінням для оволодіння професіями та затверджена відповідним сертифікатом.

Задатки– спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є основою розвитку на їх ґрунті здібностей.

Задача пізнавальна– навчальне завдання, яке передбачає пошук нових знань, способів дій через активну пізнавальну діяльність учнів.

Закономірності навчання– об’єктивний і необхідний зв'язок між педагогічними явищами, коли зміна одних явищ зумовлює відповідні зміни інших.

Закріплення знань, умінь та навичок– організація вчителем діяльності учнів, спрямованої на повне й міцне засвоєння навчального матеріалу; може бути окремим етапом навчального процесу і супроводжувати інші.

Запам’ятовування– один з процесів пам’яті, що передбачає закріплення в пам’яті відчуттів, образів, думок, дій, переживань.

Засвоєння– форма пізнання, яка має такі етапи: сприйняття, розуміння, запам’ятовування, можливість практичного використання.

Засоби навчання– джерела або спеціальні пристосування, які допомагають учителю здійснювати навчальний процес, тобто це засоби, які допомагають учителю навчати учнів, а учням – навчатися.

Здібності– індивідуальні особливості, що дають їй змогу за однакових умов успішніше за інших оволодівати певною діяльністю, розв’язувати творчі задачі.

Зміст освіти– точно визначені обсяги систематизованих знань, умінь і навичок, які є основою всебічного розвитку учнів, формування в них наукового світогляду, стійкої поведінки, пізнавальних інтересів і підготовки до трудової діяльності.

Знання– відображення людиною об’єктивної дійсності й формі фактів, уявлень, понять і законів науки. Колективний досвід людства, результат пізнання об’єктивної дійсності.

Зорова пам'ять– вид пам'яті, при якому домінуючу роль у запам’ятовуванні і відтворенні сприйнятого відіграє зоровий аналізатор.

Індивід– окремий представник людського роду без урахування його біологічних і соціальних властивостей і якостей.

Індивідуальність– неповторна своєрідність будь-якого явища, істоти, окремої людини.

Індивідуалізація навчання– організація навчального процесу з урахуванням індивідуальних особливостей учнів з метою створення сприятливих умов для реалізації їх пізнавальних можливостей, потреб, інтересів.

Інновація педагогічна– процес створення, поширення й використання нових засобів (нововведень) для розв’язання тих педагогічних потреб, які досі розв’язувалися по-іншому.

Інтеграція навчання– відбір та об’єднання навчального матеріалу з різних предметів з метою цілісного й різнобічного вивчення важливих наскрізних тем.

Інтерес пізнавальний– вид мотивів, форма прояву пізнавальних потреб, що виявляється в прагненні до пізнання об’єкта чи явища, оволодіння певним видом діяльності; має вибірковий характер; є найважливішим стимулом до навчання.

Класно-урочна система– організація навчального процесу, коли учнів за віком і рівнем знань групують в окремі класи. Основною формою навчання є уроки за певним розкладом, зміст яких визначається навчальним планом. Теоретичне обґрунтування класно-урочної системи дав Я.А. Коменський.

Колектив– взаємодія і взаємовідносини між людьми, які об’єднані спільними цілями, спільною організацією праці.

Комплексна система навчання– спосіб побудови змісту освіти й організації навчального процесу, на основі однієї об’єднуючої ідеї з урахуванням природних зв’язків.

Комп’ютерне навчання– застосування комп’ютерів як багатофункціонального засобу навчання.

Компетентність– володіння всебічними, глибокими професійними знаннями в будь-якої галузі.

Комунікація– спілкування, передача інформації в людському суспільстві.

Констатуючий експеримент– метод емпіричного педагогічного дослідження, коли вивчаються існуючи педагогічні явища.

Концепція– система поглядів, сукупність ідей, що визначають суть задуму, певний спосіб розуміння явища, розв’язання проблеми.

Корекційна робота– система спеціальних прийомів, спрямована на подолання або послаблення вад розвитку дітей.

Лабораторне заняття– форма навчального заняття при якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.

Лабораторно-бригадний метод– спосіб організації навчального процесу в школі, що ґрунтується на виконанні учнівськими бригадами самостійних навчально-лабораторних завдань, різновид Даль тон-плану. На початку 30-х рр. ХХ ст. отримав розповсюдження в радянській школі, але пізніше був розкритикований як такий, при якому принижується роль вчителя та існує невірне розуміння процесів засвоєння знань учнями.

Лекція– основна форма проведення навчальних занять у вищому навчальному закладі, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу.

Ліцей– спеціальний заклад освіти для обдарованих дітей, що забезпечує здобуття освіти понад державний мінімум та здійснює науково-практичну підготовку, задовольняє різнобічні освітні запити особи, суспільства і держави.

Магістратура– форма навчання за якою дипломований спеціаліст, навчаючись за окремими програмами та навчальними планами, розширює та поглиблює свої знання і може одержати кваліфікацію магістра з обраної спеціальності.

Майстерність педагогічна– комплекс якостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності.

Мета виховання– попередньо визначені прогнозовані результати в підготовці підростаючих поколінь до життя, у їх особистісному розвитку і формуванні, яких прагнуть досягти в процесі виховної роботи.

Метод виховання– найкоротший шлях досягнення оптимальних педагогічних результатів відповідно до поставлених виховних цілей.

Метод навчання– спосіб досягнення навчальної мети, система послідовних, взаємозв’язаних дій учителя і учнів, які забезпечують засвоєння змісту освіти.

Методика педагогічного дослідження– спосіб дослідження психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об’єктивної закономірності виховання і навчання.

Метод проектів– притаманна прагматичній педагогіці форма організації навчання, за якою самі учні намічають собі ті чи інші практичні завдання (проекти) та в процесі їх виконання отримують знання та навички.

Методична робота– спеціально організована діяльність педагогічного колективу, спрямована на підвищення рівня професійної майстерності педагога.

Мислення– опосередковане й узагальнене пізнання людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх зв’язках і відношеннях; здійснюється шляхом мислитель них дій, операцій.

Міжпредметні зв’язки– взаємна узгодженість навчальних предметів, яка обумовлена системою наук і дидактичними завданнями.

Молодший шкільний вік– етап розвитку дитини, який відповідає періоду навчання в початковій школі; хронологічні межі цього віку різні в різних країнах; в Україні молодший шкільний вік – 6 – 10 років.

Мораль– система норм, правил і вимог до поведінки особистості в різних сферах життя і діяльності.

Моральне виховання– цілеспрямоване формування моральної свідомості, розвиток моральних почуттів, формування навичок та звичок моральної поведінки.

Мотивація– спонукання (стимули), що включають активність індивіда і визначають його спрямованість; у ролі мотивів можуть виступати потреби, інтереси, емоції, установки.

Навички– усталений спосіб виконання дій, сформований у результаті багаторазових повторень; характеризується великим ступенем засвоєння і відсутністю по елементної свідомої регуляції і контролю.

Навчальна програма– державний документ, у якому розкривається зміст освіти з кожного навчального предмета в кожному класі і визначається обсяг та система наукових знань, умінь та навичок, якими повинні оволодіти учні. Будь-яка навчальна програма складається з 4-х частин: пояснювальної записки, основної частини, списку літератури для вчителя, списку наочності та критеріїв оцінювання.

Навчальний план– державний документ, який визначає склад навчальних предметів, послідовність їх вивчення за роками навчання та кількістю годин на вивчення предмета в окремих класах.

Навчальний посібник– хрестоматії, посібники та інша література, що допомагає вчителю в підготовці до уроку.

Навчальний предмет– система знань, умінь і навичок, дібраних із відповідної галузі науки чи мистецтва для вивчення в навчальному закладі. Основою кожного навчального предмета є відповідна наука або вид діяльності. Навчальний предмет може відображати в узагальненому й скороченому вигляді основні положення із суміжних наук.

Навчання– процес цілеспрямованої, послідовної взаємодії вчителя і учня, спрямований на засвоєння всіх компонентів змісту освіти; структура навчання включає діяльність учителя (викладання) і діяльність учнів (учіння).

Наочність навчальна– унаочнення змісту навчання; має різні види: словесна, природна, зображувальна (образна), об’ємна , звукова, абстрактно-символічна.

Наступність у навчанні– дидактичний принцип, який передбачає зв'язок та узгодженість у цілях, змісті, організаційно-методичному забезпеченні етапів освіти, які межують один з одним (довкілля – початкова – основна школа).

Обдарованість– сукупність природних задатків як передумова розвитку здібностей та певних видів діяльності.

Олігофренопедагогіка– розділ педагогіки, яка розробляє питання теорії та практики виховання і навчання розумово відсталих дітей.

Опитування– складова частина усного контролю якості навчання.

Освіта– процес і результат взаємодії між учителем і учнями, за яким останні оволодівають усіма компонентами змісту навчання, розвиваються і виховуються.

Осмислення– з’ясування значення, смислу, розуміння чогось.

Особистісно орієнтоване навчання– організація навчання на засадах глибокої поваги до особистості вихованця, врахування особливостей індивідуального розвитку, ставлення до нього як до свідомого відповідального суб’єкта навчально-виховної взаємодії; передбачає формування цілісної особистості, яка усвідомлює свою гідність і поважає інших людей.

Особистість– соціальний індивід, суб’єкт суспільних відносин, діяльності й спілкування.

Оцінка– 1) оцінні судження в усній та письмовій формі щодо якості певної діяльності; 2) бали – кількісні вимірники, які визначаються нормами оцінок; в українській школі прийнята 12-бальна система оцінок.

Оцінювання навчальних досягнень– встановлення ступеня виконання школярами навчальних завдань, рівня їх якості; дидактичні вимоги до оцінювання: об’єктивність, систематичність, урахування індивідуальних особливостей, стимулювання учнів до вдосконалення своєї праці тощо.

Педагогіка – наука, яка вивчає механізм розвитку особистості та процес її спеціально організованого формування у відповідності із суспільними вимогами.

Педагогічна майстерність – комплекс властивостей особистості вчителя, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної педагогічної діяльності, її високу якість.

Педагогічна рада – постійно діючий колективний орган педагогічного колективу загальноосвітнього закладу, що вирішує найважливіші поточні питання організації й удосконалення навчально-виховного процесу.

Педагогічна техніка – сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи, з окремим учнем чи всім класним колективом відповідно до поставленої мети виховання.

Педагогічна технологія – науково обґрунтована (дидактична)система, яка гарантує досягнення певної навчальної мети через чітко визначену послідовність дій, спроектованих на розв’язання проміжних цілей і наперед визначений кінцевий результат.

Передовий педагогічний досвід – діяльність педагога, що забезпечує стійку ефективність навчально-виховного процесу шляхом використання оригінальних форм, методів, прийомів і засобів роботи на основі їх вдосконалення.

Педагогічний процес – цілеспрямований процес взаємодії педагогів і учнів, у ході якого відбувається виховання, навчання, формування й розвиток вихованців.

Педагогічний такт – почуття міри, дотримання правил порядності. Він проявляється в умінні тримати себе порядно, висувати розумні і педагогічно обумовлені вимоги до учнів. Основою педагогічного такту є глибоке знання психології дитини, індивідуального підходу до неї.

Перевиховання – виховна діяльність, спрямована на перебудову неправильних поглядів, суджень, оцінок, цінностей особистості на перебудову її негативної поведінки.

Переконання – метод виховання, який передбачає цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування в нього позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно-корисної діяльності.

Перспективний план – документ, що визначає головні напрями роботи й завдання загальноосвітнього закладу на найближчі 5 – 10 років.

Підлітковий вік – етап онтогенетичного розвитку дитини від 11-12 до 14-15 років.

Підручник шкільний – навчальна книга, яка передає предметний зміст освіти, розрахована на певні умови навчання; зміст і структура, дизайн сучасного підручника забезпечують у комплексі навчальну, виховну, розвивальну, мотиваційну функції; мають бути цікавими для учнів, навчати вчитися.

Пізнавальні інтереси – прагнення до знань, що виявляється в активному ставлення учня до пізнання сутнісних властивостей предметів і явищ дійсності.

Повторення – повернення до раніше вивченого матеріалу з метою його закріплення, поглиблення, систематизації.

Позакласна виховна робота – різноманітна виховна діяльність учителів, вихователів, спрямована на виховання учнів і здійснена в позаурочний час. Вона спрямована на закріплення, поглиблення знань, застосування їх на практиці, розширення кругозору учнів, формування наукового світогляду.

Позашкільні навчально-виховні заклади – заклади освіти, які дають змогу дітям виявляти свої творчі здібності, одержувати додаткову освіту, підвищувати можливості в професійному становленні та забезпечують соціальний захист.

Покарання – моральний, психолого-педагогічний і юридичний засоби корекції поведінки людини, виправлення її в потребному для окремого індивіда, групи чи всього суспільства напрямі.

Поняття – усталене вираження узагальненого знання про найістотніші риси й властивості предметів; зміст поняття передається сукупністю істотних ознак, які його характеризують. Поняття різняться за обсягом і за змістом.

Поточний план – документ, що визначає зміст і форми навчально-виховної, методичної, організаційної роботи загальноосвітнього закладу на конкретний термін її проведення.

Пояснення – вид усного викладу вчителем навчального матеріалу, що передбачає доскональне розкриття істотних ознак, характеристик, понять, явищ, способів дії, може включати залучення схем, малюнків, алгоритмів, елементи бесіди.

Правила навчання – конкретні вимоги до викладання, практичне судження про діяльність учителя за певних умов.

Прийом навчання – складова частина методів навчання.

Принцип – основне вихідне положення, правило діяльності.

Проблемне навчання – спосіб організації активної навчальної діяльності; розв’язання учнями різних пізнавальних завдань, проблемних задач; передбачає також застосування евристичної бесіди, дослідницького методу, проблемного викладу знань.

Рефлексія – здатність людини до самопізнання, вміння аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви й зіставляти їх із суспільно значущими цінностями, а також з діями та вчинками інших людей.

Розвивальне навчання – група ідей і концепцій навчання й практики освіти, стрижневою ідеєю якої є особистісний розвиток людини. Особистісний розвиток розуміється як розвиток мислення і пам'яті, адаптивних можливостей і якостей, науково-теоретичного мислення, творчих здібностей і т.д. Теорію розвивального навчання розробляли Й.Г. Песталоцці, А. Дістервег, К.Д. Ушинський та інші видатні педагоги. Наукове обґрунтування цієї теорії дав Л. Виготський. Подальший розвиток теорія одержала в працях Л. Занкова, Д. Ельконіна, В. Давидова, Н. Менчинмької та інших вчених.

Розвиток – процес кількісних і якісних змін в організмі, психіці, інтелектуальній і духовній сфері людини під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання і навчання.

Розповідь – словесний метод навчання, живе і образне викладання навчального процесу з метою повідомлення учням фактів, висновків, опису подій та явищ.

Розуміння – розумовий процес, спрямований на виявлення істотних рис, властивостей і зв’язків предметів, явищ, подій.

Розумове виховання – одна із основних складових виховання, яка включає до себе оволодіння учнями знаннями та вироблення вмінь самостійного засвоєння і застосування їх на практиці.

Самовиховання – свідома цілеспрямована та самостійна діяльність особистості, що виникає в результаті її активної взаємодії з середовищем і впливає на її розвиток та вдосконалення.

Самоосвіта – самостійна діяльність суб’єкта, спрямована на оволодіння новими знаннями, уміннями, навичками і вдосконалення набутих, відповідно до свідомо поставленої мети.

Самооцінка – оцінка суб’єктом самого себе, своїх можливостей, досягнень, якостей, порівняно з іншими людьми.

Самостійна робота учнів – діяльність учнів, спрямована на оволодіння навчальним матеріалом або його застосування, що відбувається без участі вчителя.

Система освіти – сукупність навчальних і навчально-виховних установ, що забезпечують загальну середню і вищу освіту, одержання спеціальності або кваліфікації, підготовку або перепідготовку кадрів для виробництва, сільського господарства, науки й культури.

Систематичність навчання – відповідність викладу матеріалу внутрішній логіці предмета, дидактичним правилам: від відомого до невідомого, від простого до складного, від часткового до загального.

Спадковість – властивість біологічних організмів передавати від батьків до дітей певні задатки.

Спостереження – 1) метод навчання, що передбачає організацію цілеспрямованого, планомірного сприймання учнями явищ навколишньої дійсності; 2) метод наукового дослідження.

Сприйняття – цілісне відображення предметів, ситуацій і подій, що виникає при безпосередньому впливі фізичних подразників на рецептори поверхні.

Структура процесу засвоєння – сприймання, розуміння, осмислення, закріплення, застосування.

Творчість – діяльність людини, спрямована на створення нових матеріальних і духовних цінностей; передбачає наявність певних особистісних і процесуальних характеристик: здібностей, мотивів, умінь, уяви, інтуїції тощо.

Творчі здібності – здібності, які забезпечують успішну реалізацію процесу творчості, створення продуктів духовного чи матеріального життя, що відрізняються новизною, оригінальністю, унікальністю.

Тести – короткі стандартизовані завдання, за якими перевіряють результати в різних видах діяльності.

Тестування – емпіричний метод педагогічного дослідження, цілеспрямоване, однакове для всіх досліджуваних обстеження, яке проводиться у контрольованих умовах та дозволяє об’єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчаються.

Толерантність – відсутність чи послаблення реагування на будь-який несприятливий фактор в результаті зниження чуттєвості до його впливу.

Трудове виховання – виховання свідомого ставлення до праці як до основної життєвої потреби через формування звички до праці шляхом включення особистості в активну трудову діяльність.

Узагальнення – розумовий процес, що полягає у розумінні та виділенні загального в предметах чи явищах дійсності і завдяки цьому розумовому об’єднанні їх одне з одним.

Урок – форма організації навчальної роботи в школі, яка відбувається в межах точно встановленого часу за розкладом, з певним складом учнів для досягнення навчальних результатів; уроки мають різні структури залежно від мети, характеру матеріалу, вікових особливостей учнів.

Успішність навчання – ступінь засвоєння учнями знань, умінь, навичок у зіставленні з вимогами навчальних програм; дістає кількісне вираження в оцінних балах.

Фактор – істотна обставина, причина, умова, рушійна сила якогось процесу, явища.

Фізичне виховання – сукупність дій вихователя і вихованця, спрямованих на розвиток організму, укріплення здоров’я, забезпечення гармонії фізичного розвитку та духовного життя багатогранної діяльності людини.

Форми організації навчання – спеціально організована діяльність учителя й учнів, яка відбувається за встановленим порядком у певному режимі (уроки, практикуми, семінари, екскурсії, факультативи, додаткові заняття, домашня навчальна робота).

Формування особистості – процес соціалізації людини, який включає розвиток, виховання у вузькому розумінні, цілеспрямоване й стихійне виховання.

Функція – обов’язок, коло діяльності, призначення, роль.

Функції процесу навчання – освітня, виховна й розвивальна.

Юнацький вік – період життя і психічного розвитку людини в межах від 14 до 18 років.

Якість знань – характеристика результатів засвоєння знань, що включає різні ознаки: повноту, глибину, усвідомленість, систематичність, гнучкість конкретність, узагальненість, які виявляються через багатоаспектний аналіз результатів засвоєння і застосування знань.

ПЕРСОНАЛІЇ

Ващенко Григорій Григорович ( 1878 -1967) – педагогічна діяльність пов’язана з Полтавщиною, де він працював викладачем учительського інституту, професором Інституту народної освіти. Велику увагу приділяв розробці системи національного виховання. Є автором багатьох педагогічних праць, зокрема “Загальні методи навчання”, “Виховний ідеал”, “Система навчання” та ін.

Ващенко Григорій Григорович ( 1878 -1967) – педагогічна діяльність пов’язана з Полтавщиною, де він працював викладачем учительського інституту, професором Інституту народної освіти. Велику увагу приділяв розробці системи національного виховання. Є автором багатьох педагогічних праць, зокрема “Загальні методи навчання”, “Виховний ідеал”, “Система навчання” та ін.

Дістервег Фрідріх Адольф Вільгельм (1790 – 1866) – видатний німецький педагог-демократ, діяч у сфері народної школи та педагогічної освіти, його головні педагогічні принципи: природовідповідність, культуровідповідність, самодіяльність. Дістервег глибше за своїх попередників (Коменський, Руссо, Песталоцці) розкрив принципи природовідповідності та необхідності урахування вікових та індивідуальних особливостей дитини в процесі навчання і виховання. Дістервег вважав, що розвиток дитини визначається тим культурним середовищем, в якому він живе. Тому виховання, для того щоб бути успішним, має враховувати не лише природу дитини, але й умови, в яких вона живе. Дістервег розробив дидактику розвиваючого навчання, вбачаюче головне завдання у розвитку мислення, пам`яті, уваги, водночас зазначаючи, що розвиток цих якостей невід`ємно пов`язаний з засвоєнням навчального матеріалу. Дістервег був автором більш ніж 20 підручників з різних навчальних дисциплін.

Духнович Олександр ( 1803 – 1865) – представник культурно-освітнього руху на Закарпатті. Був автором багатьох підручників для початкової школи, створив “Народну педагогію …” - один з перших систематизованих підручників з педагогіки для народних учителів України.

Коменський Ян Амос (1592 – 1670) – великий чеський мислитель-гуманіст, педагог. Належав до протестантської секти Чеських братів, які успадкували демократичні ідеї Гуса. Світогляд Коменського формувався в умовах боротьби феодалізму з капіталізмом, що народжувався. У розумінні процесу пізнання Коменського виходить з принципів матеріалістичного сенсуалізму, який був методологічною основою його теорії, що здійснила величезний вплив на розвиток світової педагогічної думки. Гуманіст за своїм переконанням, Коменський поклав в основу своєї педагогічної діяльності принцип природовідповідності, який відігравав значну роль у боротьбі проти панувавших у часи середньовіччя схоластики та догматизму. Він вперше обґрунтував ідею загальної освіти та вимогу навчати дітей рідною мовою. Великого значення мала інноваційна на той час концепція дошкільного виховання, запроваджена Коменським. Вперше в історії суспільства та освіти Коменський створив систему дидактики, принципові положення якої: свідомість, наочність, посильність навчання не втратили свого значення і за теперішніх часів. Вперше започатковані Коменським класно-урочна система набуття знань, навчальний рік, навчальний тиждень, канікули існують і є актуальними в умовах сучасної системи освіти.

Монтессорі Марія (1870 – 1952) – італійський педагог, перша в Італії жінка – доктор медицини, професор антропології та гігієни. Спочатку займалась проблемами виховання розумово відсталих дітей, розробила методи розвитку у них органів почуттів. Пізніше з відповідними модифікаціями використала ці методи для виховання нормальних дітей. М. Монтессорі виходила з того, що дитина як активна істота за своєю природою здатна до самостійного спонтанного розвитку. Тому завдання вихователя полягає лише в тому, щоб створювати для дитини таке оточуюче середовище, яке б стимулювало процес саморозвитку. М. Монтессорі мала та має багато прихильників в усьому світі.

Песталоцці Іоганн Генріх (1746 – 1827) – видатний швейцарський педагог-демократ, один із засновників народної школи, видатний дидакт. Прихильник природовідповідного виховання, що мало реалізуватись у єдності сімейного та шкільного виховання. Теорія так званої елементарної освіти, розроблена Песталоцці, містила у собі фізичне, моральне і розумове виховання, які мали здійснюватись у тісному зв`язку, забезпечуючи у підсумку гармонійний розвиток особистості.

Пирогов Микола Іванович (1810 – 1881) – видатний вчений, лікар, засновник військово-польової хірургії, увійшов в історію суспільно-педагогічного руху як великий теоретик у галузі педагогіки й організатор народної освіти. Його діяльність в Одесі, в Києві, а також в Росії, його педагогічні праці “О ходе просвещения в Новороссийском крае и вопиющей необходимости праобразования учебных заведений”, “О публичных лекциях по педагогике”, “Питання життя” та ін. вплинули на розвиток педагогічної науки й народної освіти не тільки в Україні, але й в Росії.

Русова Софія Федорівна (1856 – 1940) – педагог, палка прихильниця української культури. Принциповою основою змісту навчально-виховного процесу вважала рідну мову, національні свята та обряди, християнські цінності українського народу. Написала і видала “Український буквар”, “Позашкільна освіта” та ін.

Шацький Станіслав Теофілович (1878 – 1934) – російський педагог, педагогічну діяльність розпочав створенням у 1905 р. для дітей та підлітків робітничих околиць Москви перших дитячих клубів. У 1911 р. започаткував у Калузькій губернії на громадські кошти літню дитячу трудову колонію “Бадьоре життя”, куди щорічно приїжджали діти з числа активістів дитячих клубів. У 1919 р. організував систему дослідних навчально-виховних закладів – дитячих садків та шкіл, що були об’єднані в “Першу дослідну станцію по народній освіті”.

Шевченко Тарас Григорович(1814 – 1861) - великий український поет, художник, мислитель. У багатьох його віршах, повістях і драмах є багато цінних думок про освіту і виховання, виробив собі певні погляди на їх організацію. Існуючи навчальні заклади називав “людиновбивцями”. Освітній ідеал Т. Шевченка – це людина багатогранних знань і інтересів, широкої розумової культури, всебічно розвинена. За участь у Кирило-Мефодіївському товаристві у 1847 р. був заарештований і засланий до Окремого Оренбурзького корпусу. Цінним доробком Т.Шевченко в розвитку педагогічної думки є створений ним у 1860 р. передовий на той час “Буквар Южнорусский”.

Література:

1. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. – К., 1983.

2. Антонець М.Я. В. Сухомлинський і гуманістична педагогіка української народної школи //Педагогіка і психологія. – 1997. – 34. – С. 192 – 202.

3. Асмолов А.Г. Психология личности. – М., 1990.

4. Бех І. Спадкові передумови розвитку особистості //Рідна школа. – 1996. - №7.

5. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. – К.: ІЗМН, 1998. – 208 с.

6. Бондаревская Е.В. Гуманистическая парадигма личностно-ориентированного обучения //Педагогика. – 1997. - №4. – С. 11 – 17.

7. Вишневський О. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси. – Львів, 1996.

8. Волкова Н.П. Педагогіка. – К., 2001. – 468 с.

9. Волошина В.Я. Гуманістична сутність дидактики В.О. Сухомлинського //Психологія і педагогіка. – 1998. - №3. – С. 14 – 20.

10. В.О. Сухомлинський – майбутньому педагогу /За ред. доктора техн. наук професора В.Д. Будака, доктора пед наук, професора О.М. Пєхоти. – Миколаїв: Видавництво “ІЛІОН”, 2004. – 250 с.

11. Галузинський В.М., Євнух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К., 1997. – 256 с.

12. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

13. Давидов В.В. Теория развивающего обучения. – М., 1996.

14. Закон України “Про освіту”. – К., 24 с.

15. Закон України “Про позашкільну освіту” //Освіта України. – 29 вересня 1999.

16. Закон України “Про загальну середню освіту” //Законодавство України про загальну середню освіту. Бюлетень законодавства. – К., 1999.

17. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. – К., 1997.

18. Іонова О.М. Дитина в сучасному суспільстві (Вальдорфська педагогіка як “екологія дитинства”) //Педагогіка і психологія. – 1999. - №1. – С. 86 – 92.

19. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К., 1997.

20. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка /Соціальна робота. – К, 1997.

21. Кондратюк О.П., Дьомін А.І. Методи і форми організації навчання. – К., 1975.

22. Концепція безперервного національного виховання. – К., 1994.

23. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К., 1989.

24. Кремінь В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. – К.: Грамота, 2005. – 448 с.

25. Кремінь В.Г. Особистісно-розвивальне навчання як науковий пріоритет //Рідна школа. – 1998. - №11. – С. 53 – 57.

26. Критерії оцінювання навчальних досягнень у системі загальної середньої освіти //”Освіта України”. - №40. – 5 жовтня 2000.

27. Лавріченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. – К., 2000.

28. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української педагогіки /За ред. М.Г. Стельмаховича. – К., 1998.

29. Миколаївський державний університет. Історичний нарис 91913 – 2003) /Укладачі Я.І. Журецький, І.С. Павлік, Л.В. Старовойт. – К.: Златограф-дизайн, 2003. – 254 с.

30. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. – К., 2002.

31. Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи /За ред. І.А. Зязюна. – К: Віпол, 2000. – 636 с.

32. Основи національного виховання: концептуальні положення /За ред. В.Г. Кузя та ін. – К., 1993.

33. Освітні технології: навчально-методичний посібник /За ред. доктора пед. наук О.М Пєхоти. – К., 2001.

34. Педагогика /За ред И.П. Пидласого. – М., 2000.

35. Пехота О.М. Индивидуализация профессионально-педагогической підготовки учителя /Под общ. ред. И.А. Зязюна. – К.: Вища школа, 1997. – 281 с.

36. Підласий І. Ідеали українського виховання // Рідна школа. – 1999. - №12., 2000. - №2, 4.

37. Підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій /За ред. академіка І.А. Зязюна, професора О.М. Пєхоти. – К., 2002.

38. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні /За ред. М.Д. Ярмаченка. –К., 1991.

39. Соціальна педагогіка /За ред А.Й. Капської. – К., 2000.

40. Старєва Г.М. Особистісно орієнтоване навчання: підготовка вчителя?????

41. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К., 1995.

42. Сучасна вища щкола: психолого-педагогічний аспект /За ред. Н.Г. Ничкало. – К., 1999. – 450 с.

43. Фіцула М.М. Педагогіка. – К., 2000.

44. Школи нового типу в Україні: Метод. посібник /В.Ф. Паламарчук, І.Г. Єршов, Г.М. Ісаєва. – К., 1996.

45. Ягупов В.В. Педагогіка. – К.: Либідь, 2000. – 560 с.

46. Якиманская И.С. Личностно-ориентированное обучение в современной школе. – М., 1996.

Спеціальність 7010103 ПМСО

Мова і література (анг/нім, нім/анг)

Навчальний предмет: Теорія та практика навчання і виховання