29. Які зміни в соціально-економічному житті України зумовила столипінська аграрна реформа?

Головним питанням 1-ої Російської буржуазно-демократичної революції 1905-1907рр, було аграрне питання. В 1906 р. російський уряд спробував вдруге вирішити цю проблему. Нова земельна реформа отримала назву Столипінська за ім'ям міністра внутрішніх справ П. А. Столипіна.

Комплекс реформ, розпочатих указом 9 листопада 1906 р., був логічним продовженням модернізаційних процесів у Росії середини Х1Х ст. В його основі лежало три головні ідеї: руйнування селянської общини, дозвіл селянину отримати землю в приватну власність (хутор чи отруб), переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу. П.Столипін хотів вирішити такі важливі питання, як підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, товарності селянського господарювання, вирішити проблему аграрного перенаселення.

Згідно реформі селяни отримали право виходу з селянської общини з своїм земельним наділом та право продажу його або купівлі іншого. Це створювало умови повільного розвитку приватновласницьких сільських господарств, які орієнтувались на ринок. Заможні селяни об'єднували належні їм землі в різних місцях в одне, яке називалось відрубом, або зовсім виселялись за межі села і створювали своє окреме хуторське господарство. В новоствореному Селянському банку „відрубники" і „хуторяни" отримували грошові кредити для господарського облаштування.

Аграрна реформа сприяла капіталізації сільського господарства України. Внаслідок реформи майже вся земля, якою користувались селяни, перейшла до них у приватну власність. Власне землеволодіння було переважаючим в Чернігівській, Херсонській, Катеринославській та Харківській губерніях. Воно охоплювало біля 50% всіх дворів. Вихід селян із общини на Правобережжі становив 48% , на Півдні - 42%, на Лівобережжі - 16,5 %. Всього з 1907-1911рр. на отруба і хутора на Україні виселилися 226.5 тисяч селян, володавших більш 1 млн. десятин землі. Реформа сприяла розвитку ринкових відносин на селі, широкому застосуванню машин і добрив, що зумовлювало зростання товарності сільського господарства.

З 1910 по 1913рр. посівна площа в українських губерніях зросла на 900 тис. десятин і загалом становила 29.9 млн. десятин. У 1913р. тут було досягнено найбільшого валового збору зернових - 1 200 млн. пудів. Третина всієї продукції продавалась на внутрішньому і зовнішньому ринках.

З іншого боку значна частина селянства розорювалась внаслідок аграрної реформи. Бідні селяни, які не мали скота, реманенту, грошей не могли утримувати виділені наділи й за безцінь продавали їх заможним селянам.

З 1907-1911рр. на Україні більше 84 тис. бідних селян продали свої наділи. Тим часом поміщицьке землеволодіння залишалось й налічувало 10 млн. десятин. Напруженість у селі між біднотою та заможними, селянством та панами виливалась у селянські бунти. У 1907р. відбулось 804 селянських виступи, в 1908 - 728, в 1909 - 586.

Внаслідок розорення селян збільшився масовий потік до міст робочої сили, зросла еміграція українців на Далекий Схід, у Сибір. Згідно з реформою Столипіна уряд проводив переселенську політику й українці прийняли участь у цьому процесі. На нові землі з України протягом 1906-1912 років виїхало майже 1 млн. осіб.

Реформи Столипіна за їх наслідками прискорили процес переходу українського села на індустріальну основу. Але через низку причин не реалізували повністю свого потенціалу і не досягай поставлених задач.