36. Проаналізувати причини, хід та наслідки індустріалізації в Радянській Україні

На базі НЕПу промисловий розвиток СРСР у середині 20-х років досяг довоєнного (1913 р.) рівня, однак країна суттєво відставала від передових капіталістичних держав; значно менше вироблялося електроенергії, сталі, чавуну, добувалося вугілля і нафти. Тому 14 з'їзд ВКП(б) (грудень 1925 р.) проголосив курс на індустріалізацію. Офіційно цей курс був спрямований на забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР; зміцнення обороноздатності країни; створення матеріально - технічної бази для модернізації як промисловості, так і сільського господарства. Основними етапами прискореного розвитку важкої промисловості стали 1 п'ятирічка (1928-1932 рр.) і 2 п'ятирічка (1933-1937 рр,). До речі, грандіозні плани п'ятирічок не були виконані. Сталінський режим фальсифікував їх підсумки.

Важливе місце в індустріалізації відводилося Україні з її багатими природними джерелами. Тільки за роки першої п'ятирічки на промислову модернізацію республіці виділено понад 20% загальносоюзних капіталовкладень.

Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості перекачування коштів із легкої та харчової у важку промисловість, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в'язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та ін.

Політика індустріалізації та її наслідки в УРСР - явище неоднозначне. З одного боку, це позитивні зрушення. Протягом 1922-1938 рр. кількість підприємств важкої промисловості зросла вії разів. До новобудов належали: Харківський тракторний завод , Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь. Дніпробуд, Краммашбуд. Значну кількість підприємств було реконструйовано, серед них: Луганський паровозобудівний, чотири металургійні заводи (у Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську. Комунарську). У Донбасі було побудовано близько 100 шахт. У республіканському промисловому комплексі з'явились нові галузі: електрометалургія, кольорова металургія, маргаринова, комбікормова та ін. Наслідками індустріалізації також стали: урбанізація та українізація міст, швидке формування національного робітничого класу. Наприкінці 30-х років кількість робітників зросла у 2 рази і досягла 6,2 млн. Усе це вивело Україну на рівень великих індустріальних країн Європи. Вона посіла 2-ге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, 3-тє місце за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4-те місце в світі за видобутком вугілля.

Водночас форсована індустріалізація стимулювала негативні тенденції у господарстві України: домінуюче становище виробництва засобів виробництва, гігантоманія, заморожування значних коштів у незавершених об'єктах, нерівномірне формування промислового потенціалу республіки, погіршення екологічної ситуації, централізація економічного життя, повернення до командних методів управління, посилення експлуатації трудящих.

Неоднозначне сучасні історики оцінюють і стаханівський рух. Ця форма соціалістичного змагання зародилася в 1935 р. Його ініціатори: забійник шахти "Центральна - Ірмина" А. Г. Стаханов, машиніст депо станції Слов'янськ П.Ф. Кривоніс, шахтар шахти "Кочегарка" Н. Ізотіов. Незабаром їх підтримали тисячі робітників, у результаті чого була збільшена продуктивність праці. Рух стахановців сприяв поліпшенню становища в промисловості і разом з тим привів до загального підвищення норм виробництва та планових завдань, що в свою чергу спричинило перенапруження виробничих процесів і зниження якості продукції, ріст випадків травматизму і зриви виробничого процесу. Останнім давалася політична оцінка: саботаж і шкідництво. Ширилася практика приписок, на підприємствах з'явилися липові рекордсмени ("олівцеві стахановці"). У 1937 р. замість очікуваного зростання виробництва вийшов його спад.

Все це породжувало серйозні проблеми в економічної та політичної сферах, в матеріально - побутовому забезпеченні трудящих.

37.