3. Кочові племена на території України в стародавні часи

Найяскравішими суспільними утвореннями періоду енеоліту (4-3 тис. років до н.е.) на території України були землеробсько-скотарські племена трипільської культури. Назва її походить від однойменного села на Київщині, де її залишки вперше були досліджені ще на початку 90-х років минулого століття українським археологом чеського походження В.Хвойко.

Особливістю трипільської культури був досить тривалий період (1500-2000 років) поступового розвитку. Дослідники пов'язують походження цієї унікальної культури з Балкано-Нижньодунайським регіоном, але у процесі поширення на нові обшири вона на різних етапах включала елементи місцевих неолітичних та багатьох енеолітичних культур.

В Україні виявлено понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах : найбільше у середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен утворювала міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості. Основним заняттям трипільців було землеробство. Сіяли просо, ячмінь, пшеницю, вирощували садово-городні культури. Трипільці розводили переважно велику й дрібну рогату худобу, частково коней.

Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді, освоїли холодне та гаряче кування. Дуже високого рівня досягло керамічне виробництво.

За рівнем соціально-економічного розвитку племена трипільської культури наблизилися до рівня цивілізацій Єгипту та Близького Сходу, але з різних причин не мали державних утворень. На погляд історика О.В.Лихолат, однією з них та одночасно вірогідною причиною зникнення цієї культури стала навала скотарських племен з північного Причорномор'я. Фахівці висловлюють також гіпотези, що ґрунтуються на клімато-екологічних, економічних, антропологічних засадах.

Феномен трипільської культури, полягає в тому, що вона своєрідно поєднувала господарські, антропологічні, етнокультурні системи та вірування представників багатьох найдревніших спільнот південно-східної та центральної Європи. Основні риси господарювання, побуту, ідеологічно-культурні надбання трипільців були засвоєні прослов'янами та іншими індоєвропейськими народами.

Неосяжний степ південної України приваблював кочові племена Євразії. Завдяки цьому південна Україна стала центром життя кочових народів, які змінювали один одного з кінця ІІ тис. : кіммерійці, скіфи. сармати, готи, гуни, авари, болгари та ін.

Переселення цих народів відбувалося зі сходу, крім готів, які прийшли з берегів Балтійського моря. Основу господарства кочовиків становило скотарство, але поруч з ним вони займалися землеробством, ремеслами, володіли воєнним мистецтвом, вели постійні війни.

Першими, чия назва була зафіксована в писемних джерелах, були кіммерійці (IX - VII ст. до н.е.). Найдавніша згадка про кіммерійців міститься в "Одіссеї" Гомера, але найдокладніше розповідає про них давньогрецький історик Геродот. Кіммерійці об'єднувалися у племена, а племена складали союзи на чолі з царями-вождями, яким належала уся повнота влади в державі, яка була рабовласницькою.

Кіммерійці були першими на сучасних українських землях, хто навчався виробляти залізо. Займалися переважно кочовим скотарством, знали рільництво. Кіммерія розпалася внаслідок навали скіфських племен, які витіснили частину кіммерійців за межі Причорномор'я, а ті, що залишилися асимілювалися загарбниками.

У VII ст. до н.е. в українських степах з'явилися племена скіфів. Вони переважали кіммерійців більшою організованістю, єдністю, чисельністю.

Геродот виділяв серед них царських скіфів, скіфів-кочівників, скіфів-орачів, скіфів-землеробів. Племена царських скіфів панували над усіма іншими. Суспільний устрій царських і кочових скіфів був пристосований де умов кочування й війни. Роди і племена перетворювалися на своєрідні військові підрозділи для охорони худоби й пастухів, а також нападів на сусідів з метою заволодіння їхніми багатствами.

У скіфів було розвинуто ремесло і торгівля. Скіфські ремісники володіли технологією виплавки міді та заліза. Виготовляли зброю, знаряддя праці, виливали котли тощо. Знайдено численні ювелірні вироби складної роботи. Між скіфами і грецькими містами-колоніями йшла жвава торгівля. Перші вивозили хліб, солену рибу, мед, хутро, рабів, ввозили золото, срібло, дорогу зброю, тканини та інші дорогоцінні речі.

На межі IV - III ст. до н.е. почався занепад скіфської держави, а наприкінці ІІІ ст. до н.е. під тиском кочових сарматських племен скіфська держава припинила своє існування.

У III ст. до н.е. з поволзько-приуральських степів прийшли в землі північного Причорномор'я сармати. Назва "сармати" походить від іранського слова - "сабромант", що означає "оперезаний мечем". Основним заняттям сарматів було кочове скотарство. Вони розводили велику рогату худобу, овець, коней, полювали на птахів і звірів, займалися ремеслами.

Найбільшого розвитку сарматське суспільство досягло у І ст. н.е. Воно перебувало у перехідному стані від докласових відносин до класових. Військова організація сарматів була на дуже високому рівні.

Наприкінці І ст. н.е. утворився великий союз племен, очолюваний сарматським племенем аланів. Але із середини ІІІ ст. н.е. сарматів витіснили вихідці з північної Європи - готи , які створили Готську державу - Гетику. Закріпившись у північному Причорномор'ї, готи почали здійснювати військову експансію на Балкани і Малу Азію. Найбільшої могутності й сили політичне об'єднання готів досягло в середині IV ст. н.е. за правлінням короля Германаріха. У 376 р. готи були розгромлені кочовими племенами гунів.

Держава гунів стала одним із наймогутніших політичних утворень в історії людства. За правлінням Атгіли (сер. V ст.) вона займала величезну територію від Рейну до Волги. Але після смерті Аттіли його держава розпалася, а гуни поступово розпорошилися серед місцевих народів.

Починаючи з VII ст. до н.е., водночас зі скіфською експансією, в північному Причорномор'ї відбувається також грецька колонізація. її причинами були : перенаселення міст-полісів, нестача придатної для обробки землі, продуктів харчування, соціальна і політична боротьба, посилення торгового обміну. На відміну від скіфів, елліни-колоністи приходили невеликими загонами, відтворюючи на місцях свого розселення звичну для них систему поселень і господарювання. Такою системою був поліс - своєрідна форма соціально-економічної та політичної організації суспільства у вигляді міста-держави.

Греки заснували міста Ольвію, Пантікапей, Феодосію, Херсонес та ін., перетворивши їх на центри торгівлі та ремесел. З V ст. до н.е. з об'єднаних грецьких міст на Таманському і Керченському півостровах створено Боспорське царство з центром у Пантікапеї.

Грецька колонія складалася із центру-поліса та сільськогосподарських округів-хорів, а також розташованих навколо міста селищ, хуторів, окремих садиб. Кожне місто-держава становило окрему рабовласницьку демократичну республіку. Верховна влада належала народним зборам, виконавчим колегіям і магістратам, обраним відкритим голосуванням. За винятком рабів, іноземців та жінок, всі жителі мали широкі політичні права. Молодь перед тим, як одержати громадянство, складала урочисту присягу на вірність колонії та її законам, Одним із найважливіших обов'язків громадянина поліса була оборона його від ворогів.

У VI - III ст. до н.е. грецькі міста-держави бурхливо розвивалися на засадах рабовласницького способу виробництва. Греки-колоністи займалися землеробством, скотарством, виноградарством, рибним промислом. Були розвинуті різноманітні ремесла : металургія, ковальство, гутництво, гончарство, ткацтво, ювелірне виробництво. Досить розвинутим було суднобудування.

Важливе місце в житті колоній займала торгівля. Колоністи мали тісні зв'язки з скіфами, сарматами, фракійцями, метрополією. Основним предметом грецького експорту з колоній була пшениця. Вивозили також рибу, сіль, хутра, мед, віск, ліс, рабів. З метрополії ввозили вино, прикраси, скульптури, керамічні вироби тощо. У колоніях були досить розвинуті монетні системи, що обслуговували потреби міської торгівлі.

Починаючи з III ст. до н.е. грецькі колонії поступово занепадають. Грецію і сусідні країни охоплює загальна криза, що негативно позначилось на економіці грецьких колоній. Занепав експорт хліба, населення міст розбігалося, постійні напади варварів розладнали фінансовий стан міст-полісів, скоротилися торгові зв'язки, зменшилася товарність сільського господарства і ремесла. У III - IV ст. н.е. майже всі античні держави північного Причорномор'я припинили своє існування.

Центри давньогрецької цивілізації на Чорноморському узбережжі справили значний вплив на соціально-економічний, політичний, культурний розвиток місцевого населення.