32. Проаналізувати діяльність та причини поразки Української Директорії

Третя фаза української державності - доба Директорії УНР - була продовженням першої - доби Центральної Ради, Тому своєю декларацією 26 грудня 1918 р. Директорія відновила закони УНР. Ключове внутрішнє питання, через яке між українськими політичними партіями відбувся розкол, зводилося до того, якою має бути нова влада - парламентською демократією (як того хотів Петлюра) чи різновидом системи Рад (чого домагався Винниченко). Конфлікт між фракціями поширився на царину зовнішніх стосунків: Петлюра хотів порозумітися з країнами Антанти, а Винниченко схилявся до союзу з Москвою. Тим часом Червона Армія повела наступ на Україну з півночі. З наближенням більшовиків Директорія поводила себе аналогічно тому, як діяла роком раніше УЦР. В останні дні, що лишилися до падіння Києва, Директорія провела кілька символічних демонстрацій суверенності. 22 січня 1919 р. вона відсвяткувала злуку УНР з Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР). Але це була злука лише за назвою. 2 лютого Директорія залишила Київ і переїхала до Вінниці. 11 лютого Винниченко зрікся головування в Директорії, його обов'язки перебрав Петлюра.

Захопивши значну частину України, більшовики протрималися тут близько 7 місяців. У червні 1919 р. з Дону в наступ проти більшовиків перейшла Біла армія генерала А.Денікіна, яку підгримували країни Антанти. До липня білі захопили Східну та Південну Україну. Не здатні чинити опір, більшовики залишили Київ.

Директорія вважала за основного противника білу і червону Росію і тому для здобуття перемоги готова була укласти союз з Польщею. Але уряд ЗУНР найбільшими противниками вважали поляків і для звільнення Галичини від польських окупантів готові були порозумітися з Денікіним (що й було зроблено 6 листопада). Армія УНР опинилася на Волині, оточена червоними, білими та поляками. За таких умов Петлюра вирішив перевести армію на партизанські форми боротьби. Сам він виїхав до Варшави, де вів переговори з урядом Польщі про створення спільного антибільшовицького фронту. Тим часом Червона Армія перейшла у наступ проти денікінців, знову зайняла Київ і більшу частину України. 22 квітня 1920 р. Петлюра підписав у Варшаві політичний договір та військову конвенцію з поляками, які визнавали незалежність УНР і обіцяли військову допомогу проти більшовиків; за це «головний отаман» військ УНР мусив віддати їм Західну Україну.

25 квітня почався наступ польсько-українських військ в напрямі Києва. 7 травня столиця України була зайнята поляками. Однак на початку червня частини Червоної Армії примусили польсько-петлюрівські війська тікати на захід, до Варшави. У вересні поляки перейшли у контрнаступ і окупували Західну Україну. 12 жовтня 1920 р. польський уряд уклав з більшовиками перемир'я, поставивши війська УНР у важке становище. 21 листопада Армія УНР перейшла р. Збруч, і на території польської держави українських вояків було роззброєно і інтерновано у таборах.

33. Охарактеризувати політику зунр та її взаємини з унр

Поразка Австро-Угорщини у Першій світовій війні призвела до розвалу цієї імперії. На її уламках 9 листопада 1918 р. постала Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Уряд очолив К.Левицький.

Невдовзі Буковину захопили румуни, Закарпаття лишилося далі під Угорщиною, а західну частину Галичини окупували поляки. Уряд ЗУНР не сподівався, що дійде до українсько-польської війни, й до організації власних збройних сил прийшов дуже пізно. 21 листопада під тиском поляків українські військові частини були змушені залишити Львів. Уряд переїхав до Тернополя, потім до Станіславова (Івано-Франківськ), де 4 січня 1919 р. зібралася сесія Української Національної Ради. Було обрано новий уряд під головуванням С.Голубовича. Того ж дня УНРада схвалила закон про злуку ЗУНР з УНР, і 22 січня у Києві відбулося урочисте проголошення злуки обох республік. Але насправді злуки не відбулося - обидві республіки і надалі продовжували діяти незалежно одна від одної.

У травні - червні 1919 р. польська армія, озброєна Антантою, зайняла майже всю Галичину. У цей критичний для ЗУНР момент уряд Голубовича склав повноваження, а УНРада призначила Є.Петрушевича диктатором ЗУНР. Ці зміни піднесли дух населення і вояків Української Галицької Армії (УГА). В червні УГА здобула Східну Галичину. Але тим часом Найвища Рада мирної конференції в Парижі уповноважила Польщу продовжувати свої операції в Західній Україні до р.Збруч. Міжнародний тиск і нестача зброї змусили УГА відступити у липні за Збруч. Галичину окупувала Польща.

Розходження між ЗУНР та УНР призвели до того, що галичани 6 листопада заключний перемир'я з Денікіним, а на початку 1920 р. частина військ УГА увійшла до складу Червоної Армії.

Доля Галичини була обумовлена Варшавським (22 квітня 1920 р.) договором УНР з Польщею, а пізніше Ризьким (18 березня 1921 р.) договором більшовиків з поляками. Галичину було остаточно приєднано до Польщі.