51. Охарактеризувати суспільно-політичне життя урср у середині 60-х - першій половиш 80-х рр. Дисидентський рух

В суспільно-політичному житті посилювались деформації. Звуження демократії, бюрократичне засилля, порушення законності, нехтування прав і свобод людини - ці та інші неосталінські тенденції ставали дедалі виразнішими.

Протягом 1963 - 1972 рр. пост першого секретаря ЦК Компартії України займав П.Шелест. Він пробував захистити економічні інтереси УРСР, висловлювався на захист української мови. Під час його керівництва (у 1968 р) було усунено з посади секретаря ЦК КПУ з ідеологічної роботи А.Скабу, який сприяв розвиткові русифікації.

Замість П.Шелеста першим секретарем КПУ став В.Щербицький. Вольові методи управління збереглись і зміцнилися, посилився ідеологічний диктат партапарату. Все більше в життя проникла "культівська ідеологія".

Вибори у Верховну Раду, місцеві ради перетворилися в повний фарс, на керівні посади попадали люди випадкові, непідготовлені, морально нечистоплотні, котрі більше уболівали за своїми інтересами, ніж за суспільними.

Посилюється русифікація України. У 1977 р. була ухвалена Конституція СРСР, а в кінці 1978 р. - Конституція УРСР. Ці конституції значною мірою дублювали "сталінську" конституцію 1936 р. Декларації навіть розширилися та реальні права народу не забезпечувались.

Пріоритетне становище відводилося російській мові, культурі. Партійні та державні заходи проводились російською мовою. Цією ж мовою видавалась наукова, публіцистична і художня література; працювали школи, театри, музеї, тощо. У 1978 р. вийшов "Брежнєвський циркуляр" - постанова ЦК КПРС про посилення вивчення та викладання російської мови та літератури; у 1983 р. - "Андроповський указ" - постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах.

В 70 - 80-і роки тоталітаризм поволі поступався місцем авторитарному режимові, командно-бюрократичним методам організації всього суспільного життя.

Нове згортання демократії загострило суперечності між потребами суспільства і рівнем політичного керівництва, його здатністю розв'язувати назрілі потреби життя народу.

В Україні продовжують мати місце репресії проти інакомислячих. Особливо найбільше переслідувалися поборники розвитку національної свідомості, української мови та культури.

Дисидентський рух, що зародився у кінці 50-х років - на початку 60-х років, ставив за мету досягнення незалежності України, вільного духу у нових умовах. Учасниками руху були: представники інтелігенції, частина робітників, студентської молоді та ін. Серед них: Л.Лук'яненко, І.Кандиба, С.Вірунтаін.

У 1975 р. СРСР підписав ХЕЛЬСШСЬКІ УГОДИ про права людини, проте в УРСР продовжували ігноруватись особисті права й свободи, порушувалась законність. У відповідь на це у листопаді 1976 року в Києві виникла група сприяння виконанню Хельсінкських угод (Українська Гельсінська група) - перша легальна правозахисна організація в Українському визвольному русі. Членами її були: М.Руденко, О.Бердник. П.Григоренко, Л.Лук'яненко, О.Тихий та інш. Протягом 1976 - 1985 рр. до УГГ вступило 36 осіб.

Члени УГТ виходили з того, що в умовах радянської дійсності проголошення Хельсінкським актом прав і свободи людей, не могли бути здійснені повністю. Отже, необхідною виявилася участь громадськості в контролі за виконанням Хельсінкських рішень.

До 1980 року приблизно три чверті членів Української Хельсінкської групи були засуджені терміном на 10 - 15 років. Частина була відправлена в психіатричні лікарні, вислана за межі України, а іншим дозволили емігрувати.

Криза в СРСР поширювалась на всі сфери життя. Щорічно падав рівень життя народу. Тотальний партійний контроль душив будь-які прояви суспільного й особистого життя, рвалися суспільні відносини, мораль, процвітали корупція, казнокрадство, організована злочинність. Стала відчуватися нагальна потреба відновлення всіх сторін життя суспільства, його економічної основи, соціального життя, політичного пристрою, духовної сфери.