Питання для самоконтролю

1. В якому році і на якій Конвенції було засновано ВОІВ?

2. Де знаходиться Штаб-квартира ВОІВ?

3. Для чого в Україні було запроваджено міжнародну охорону права інтелектуальної власності?

4. Для чого Україні потрібен розвиток міжнародного співробітництва та участь в здійсненні міжнародної політики?

5. З якого часу Україна є членом Договору ВОІВ?

6. Коротко розкажіть зміст Конвенцій: Паризька, Бернська, Брюссельська, Женевська.

7. Коротко розкажіть зміст угод: Ліссабонська, Мадридська, Гаагська, Римська.

8. Перелічьте до яких Конвенцій приєдналась Україна.

9. Що є основою міжнародної системи інтелектуальної власності?

10. Як має здійснюватися приєднання України до міжнародних договорів у сфері інтелектуальної?

11. Як повинно розвиватися законодавство України у сфері інтелектуальної власності?

12. Яка організація і як саме займається розвитком та захистом інтелектуальної власності в усьому світі?

13. Які основні функції ВОІВ?

14. Які цілі ВОІВ визначає Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності?

Завдання до самостійної роботи

1. Вивчити теоретичний матеріал за темою, засвоїти основні поняття і терміни.

2. Підготуватися до семінарського заняття (доповідь, презентаційний виступ, есе).

Термінологічний словник ключових понять

Імплементація - здійснення, виконання державою міжнародних правових норм. Кожна держава сама визначає методи і засоби імплементації. У міжнародному договорі також може бути передбачена необхідність видання закону чи іншого акта для його здійснення.

Конвенція - різновид міжнародного договору (угоди) між суб'єктами міжнародного права, що регулює між ними відносини через створення взаємних прав та обов'язків.

Рекомендована література

5, 10-12, 15-19, 28, 29, 32, 36, 40-42, 46, 47- 49, 51, 52, 55, 56, 59, 60, 63-67, 75, 101, 113, 118, 120, 122, 125-127, 131, 134, 219

Тема 5. Охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності

План вивчення теми

1. Немайнові права інтелектуальної власності.

2. Майнові права на об’єкти інтелектуальної власності.

3. Мета і принципи правової охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності.

4. Процедури захисту прав інтелектуальної власності.

Навчальні цілі

Закріплення, поглиблення, систематизація знань про: мета і принципи правової охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, немайнові права інтелектуальної власності, майнові права на об’єкти інтелектуальної власності, процедури захисту прав інтелектуальної власності.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

Гений — это 1 % вдохновения и 99 % пота.

Т. Эдисон ^[151]

Давно відомо, що творча інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації. Рівень творчої діяльності у різних країнах неоднаковий. Рівень виробництва, економіки в цілому і, врешті-решт, добробуту людей визначається рівнем розвитку освіти, науки, техніки і культури. Невипадково захист прав інтелектуальної власності є конституційним обов'язком нашої держави. В об'єктивному розумінні право інтелектуальної власності - це сукупність правових норм, які врегульовують відносини щодо створення, використання та захисту об'єктів інтелектуальної власності. У суб'єктивному розумінні - це сукупність прав, які належать суб'єкту у зв'язку зі створенням і використанням об'єкта інтелектуальної власності[129].

Будь-яка власність має потребу в охороні. Інтелектуальна власність не є виключенням. Однак способи охорони права на об'єкти інтелектуальної власності відрізняються від таких для матеріальних об'єктів. Якщо матеріальний об'єкт власності досить помістити під «замок» чи приставити до нього охоронця, то для охорони об'єктів інтелектуальної власності такі засоби непридатні.

Основним способом охорони в цьому випадку є видача автору або іншому суб'єкту права об'єкта інтелектуальної власності охоронного документа: патенту чи свідоцтва. Охорона, яка надається інтелектуальній власності законами України, сприяє збільшенню кількості винаходів і раціоналізаторських пропозицій, росту інвестицій, розвитку науково-дослідної діяльності, що приводить до технічного прогресу, поліпшення якості промислової продукції, підвищення культурного рівня громадян. Суть охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності полягає в тім, що автор (розроблювач) об'єкта інтелектуальної власності або інша визнана законом особа одержує від держави виключні права на створений об'єкт інтелектуальної власності на визначений період часу. Ці права регламентуються охоронним документом, що видається власнику об'єкта інтелектуальної власності[130].

В Україні прийнято багато нормативно-правових актів які регулюють відносини в галузі інтелектуальної власності та забезпечує охорону і захист прав на об'єкти інтелектуальної власності. (Додаток 1)

Відповідно до ст. 418 Цивільного кодексу України[132] право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності(ст.419, ЦКУ).

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору (ст.421, ЦКУ).

Особистими немайновими правами інтелектуальної власності перелічені в ст. 423, ЦКУ (Додаток 4). Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом. Майновими правами інтелектуальної власності визначає ст.424 ЦКУ. Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених ЦКУ, іншим законом чи договором. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково у випадках, встановлених ЦКУ, іншим законом чи договором (ст.425, ЦКУ).

Інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Наприклад, Закон України «Про авторське право і суміжні права» визначає які особисті немайнові та майнові права належать автору художнього, літературного, музичного та наукового твору.

Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

В Україні діє державна система правової охорони інтелектуальної власності. Державна служба інтелектуальної власності України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності. організовує проведення перевірок суб’єктів господарювання на предмет дотримання законодавства у сфері інтелектуальної власності; аналізує стан дотримання суб’єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності; здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони  інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на об’єкти права інтелектуальної власності у міжнародних організаціях відповідно до законодавства; організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності; реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності; забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав; здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на зазначення походження товарів у міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства; організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності; організовує науково-дослідні роботи з удосконалення законодавства та організації діяльності у сфері правової охорони інтелектуальної власності; організовує роботу щодо перепідготовки кадрів державної системи правової охорони інтелектуальної власності; доручає закладам, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до їх спеціалізації виконувати окремі завдання, визначені Положенням про Державну службу інтелектуальної вланості України[75], іншими нормативно-правовими актами у сфері правової охорони інтелектуальної власності.

Перелік об'єктів інтелектуальної власності, яким за законом надано правову охорону, викладено у ст. 420 Цивільного Кодексу України[132]:

• літературні та художні твори;

• комп'ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• виконання;

• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

• комерційні таємниці.

Цей перелік не є вичерпними.

Практично для кожного об’єкту інтелектуальної власності як на рівні України (Додаток 1), так і на міжнародному рівні (Додаток 2) існують нормативно-правові акти (які мають різну юридичну силу), які охороняють особисті немайнові права і майнові права авторів, суб’єктів прав та їх правонаступників, пов'язаних із створенням, використанням та розпорядженням прав на певний об’єкт інтелектуальної власності.

Спеціальним законодавством в галузі інтелектуальної власності визначано правові засади охорони прав на об’єкт інтелектуальної власності в Україні та регулює відносини, що виникають у зв'язку з їх набуттям, використанням та захистом. Наприклад, законами визначено умови надання правової охорони об’єктам інтелектуальної власності, підстави для відмови в наданні правової охорони. Також, законами визначено способи захисту прав. Захист прав на об’єкт інтелектуальної власності здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням законів що регулюють відносини в галузі інтелектуальної власності. Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про:

• правомірність використання об’єкта інтелектуальної власності;

• встановлення факту використання об’єкта інтелектуальної власності;

• порушення прав власника свідоцтва, патента, ліцензії;

• компенсації.

Відповідно до Постанови Кабінета Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права ісуміжних прав»[81] держава станолює і тим самим гарантує право автора на мінімальні ставки авторської винагороди та визначає порядок їх застосування.

Закон України «Про авторське право і суміжні права»[70]. визначає авторське право на службові твори. Так, авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем (ст.16 Закону).

Антимонопольний комітет України, відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет України»[71] є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності

Закон України «Про господарські товариства»[72] з метою захисту комерційної таємниці визначає ст.11 зобов'язує учасників товариства не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»[76] Ст. 36. Визначає, що Редакція зобов'язана використовувати авторські матеріали, твори літератури, науки і мистецтва з дотриманням законодавства з питань інтелектуальної власності.

Відносини у сфері захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах регулює Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»[97].

Наприклад, для захисту прав автора (-ів) п.5, ст.6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»[115] телерадіоорганізація зобов'язана вказувати дані про ім'я автора чи авторів, назву і адресу виробника програми.

Правові засади захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції визначає Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»[96], гл. 2 Закону визначає ознаки неправомірного використання ділової репутаціїсуб'єкта господарювання, так ст.4 Закону встановлює, що неправомірне використання позначень є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб'єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання, ст.15 Закону вказує що досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких відносно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням органу державної влади, органу місцевого самоврядування, наділеного відповідною компетенцією. Глава 4 Закону дає визначення таким поняттям як: неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Глава 5 Закону визначає відповідальність за недобросовісну конкуренцію. Ст.20, гл.5 Закону визначає види відповідальності. Правові засади захисту від недобросовісної конкуренції визначені в гл. 6 даного Закону.

Часто охорону інтелектуальної власності ототожнюють з її захистом і користуються терміном «захист прав інтелектуальної власності». Ми будемо розрізняти поняття «правова охорона» і «правовий захист». Підставою для цього служить те, що ці дві дії повинні бути розділені, тому що, по-перше, вони мають різні цілі, а по-друге, здійснюються різними організаційними структурами. Охороною (оформленням прав з видачею охоронного документа) займаються патентні органи, а захистом (у випадку порушення цих прав) - адміністративні і судові органи. Хоча якщо розглядати це питання з теоретичної точки зору, то поняття «правовий захист» у цьому контексті є складовою більш широкого поняття «правова охорона». Можна назвати, принаймні, чотири принципи правової охорони:

По-перше, це принцип охороноспроможності. Тобто об'єкт правової охорони повинен відповідати визначеним законом вимогам. Наприклад, винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він е новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.

По-друге, визнання за правоволодільцем виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності.

По-третє, додержання прав не тільки правовласників, але й дійсних розробників (авторів, винахідників).

По-четверте, додержання балансу інтересів правовласника з одного боку і суспільства - з іншого шляхом обмеження монополії на об'єкт права, наприклад, встановленням розумного строку дії охоронного документа[129].

Так, наприклад, охорону прав на об'єкти промислової власності регламентується законами України: «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», а також низкою підзаконних актів: положень, правил, інструкцій. Право на винахід, корисну модель і промисловий зразок охороняється державою і засвідчується патентом.

На відміну від промислової власності, де автори одержують охоронні документи у формі патентів чи свідоцтв (наприклад, свідоцтво на торгову марку) і де для цього існують строгі процедури то для сповіщення свого права на об’єкти авторських і суміжних прав, власник авторського права може використовувати, відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права», знак охорони авторського права. Для отримання постійного гонорару за публіне використання літературно-художніх і музичних творів автори реєструють ці твори в Державній Установі, відповідно до Постанови КМУ «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір»[74], після реєстрації, автор отримує свідоцтво.

З метою забезпечення конституційних прав громадян на захист інтелектуальної власності, сприятливих умов для створення об'єктів інтелектуальної власності, розвитку українського ринку цих відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» № 285/2001 від 27.04.2001 була схвалена рішенням Колегії Державного департаменту інтелектуальної власності Програма розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні на 2010 – 2014 роки.

Метою розробки Програми є визначення комплексу заходів щодо подальшого розвитку державної системи у 2010 – 2014 роках, забезпечення підвищення ефективності її функціонування в сучасних умовах та створення засад для оптимізації супровідних процесів, а саме[118]:

• забезпечення дієвого захисту правових, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів держави;

• забезпечення набуття, здійснення та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності на рівні економічно розвинутих країн, удосконалення механізмів реалізації норм чинного законодавства;

• забезпечення максимальної зручності для заявників процедури набуття прав на об’єкти інтелектуальної власності шляхом її спрощення та прискорення діловодства;

• зменшення рівня піратства та недопущення розповсюдження контрафактної продукції;

• сприяння підвищенню науково-технічного потенціалу нації, конкурентоздатності національної економіки, її розвитку на інноваційній основі;

• сприяння покращенню інвестиційного клімату України, підтримка підприємництва;

• заохочення до більш ефективного використання малими та середніми підприємствами можливостей державної системи, підвищення рівня знань з питань інтелектуальної власності представників малого й середнього бізнесу;

• оновлення та вдосконалення системи освіти у сфері інтелектуальної власності, спрямованої на підвищення рівня інноваційної культури суспільства, активності використання набутих знань та результатів інтелектуальної діяльності;

• активізація розповсюдження знань, пов’язаних з інтелектуальною власністю;

• розширення міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності, покращення іміджу України.

З метою надання методичної допомоги суб’єктам права інтелектуальної власності при виборі ними способів правової охорони та захисту прав, а також суб’єктам господарювання, які використовують об’єкти авторського права і права промислової власності Державна служба інтелектуальної власності в Україні[15] розробила Рекомендації щодо вибору способів правової охорони та захисту прав на об’єкти авторського права і відповідні об’єкти права промислової власності. Законодавство у сфері права інтелектуальної власності дозволяє можливість вибору кумулятивної (одночасної) охорони у рамках авторського права і права промислової власності та режиму правового захисту. З висновків Рекомендації слідує, що:

• Співіснування правової охорони на об’єкти авторського права і права промислової власності передбачає, що творець може вибирати між охороною прав на об’єкти авторського права і (або) права промислової власності.

• При виборі способу охорони прав на об’єкт авторського права і (або) відповідний об’єкт права промислової власності слід враховувати подальше використання об’єкту та доцільність оформлення прав на нього в рамках законодавства про промислову власність, отримання патенту (свідоцтва) з усіма правами та обов’язками, що випливають із патенту (свідоцтва), чи обмежитися правом охорони об’єкту як твору та скористатися правами, визначеними Законом про авторське право.

• Особа, якій належать права на об’єкти, що одночасно можуть охоронятися як об’єкти авторського права і права промислової власності, на власний розсуд, виходячи із своїх прав та інтересів, вибирає способи їх захисту, передбачені законодавством.

Захист права інтелектуальної власності судом розглянуто в ст.432 ЦКУ, яка визначає що порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену як ЦКУ, так і іншими законами чи договороми.

У 2013 році на спеціальний доповіді IIPA (Міжнародний Альянс Інтелектуальної Власності), про прагнення відкриття ринку авторського права, України позначена як країна яка має пріоріти в цьому напрямі.

З метою реалізації законодавчих норм щодо попередження, виявлення, припинення та розслідування правопорушень у сфері інтелектуальної власності в Україні функціонують спеціальні підрозділи у Міністерстві внутрішніх справ України, Службі безпеки України, Державній митній службі України, діяльність яких спрямована на недопущення виробництва та розповсюдження на території України контрафактної продукції

Важливим напрямом удосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності, забезпечення фінансової стабільності установ, які займаються інноваційною діяльністю, розвитку венчурного бізнесу, стимулювання НТП, зростання довіри до суб'єктів інноваційного процесу, поступової інтеграції України до світової системи господарювання та зміцнення конкурентних позицій вітчизняних суб'єктів господарювання є розвиток страхування інтелектуальної власності та приведення цієї галузі у відповідність до світових стандартів. На сучасному етапі розвитку інституту інтелектуальної власності об'єктами страхування є такі випадки: порушення прав творця та власника об'єктів інтелектуальної власності; неотримання патенту або винагороди за використання об'єктів інтелектуальної власності; угоди про конфіденційність та ліцензійні угоди купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної власності; кредити під заставу інтелектуальної власності; права авторів та суміжні права тощо.

Специфіка страхування об'єктів інтелектуальної власності пов'язана зі значними ризиками, що виникають у процесі здійснення нововведень, придбання патентних ліцензій, у тому числі організаційними, трансляційними, податковими, інфляційними, кредитними ризиками, ризиком нежиттєздатності, пов'язаним із інноваційною природою інтелектуальної власності, тощо. Водночас унікальність та неповторність результатів інтелектуальної творчої діяльності, нерозвиненість ринку інтелектуальної власності, неналежне інформаційне забезпечення викликають значні труднощі під час оцінювання нематеріальних активів, не дають змогу формалізувати та уніфікувати процедури страхування, встановити середній рівень ризику тощо[3].

У країнах Європи страхування Інтелектуальної власності почало розвиватись з 60 - 70-х років XX ст. Спочатку цей вид страхування захищав:

• осіб, які володіли патентами від збитків, викликаних по­рушенням патентних прав;

• страхувальників від претензій щодо порушення патентних прав, висунутих держателями патентів.

З часом страхування інтелектуальної власності стало забезпечувати відшкодування судових витрат, викликаних відповідними судовими розглядами. На сьогодні в Європі страхування інтелектуальної власності здійснюють швейцарська компанія «Swiss Rе» французька компанія «Groupama Mutuelle, d'assurance», андерайтери «Ллойда»; «Hiscox». У США таку діяльність здійснює компанія Venture Programs. Значну активність у цій сфері виявляє також англійський брокер «Glencairn». При цьому більша частина премій припадає на США, в яких страхування інтелектуальної власності поширене серед компаній, що виробляють зброю, харчові продукти та фармацевтичні вироби. Значна невизначеність, притаманна сфері інтелектуальної діяльності, призводить до дуже обережного підходу страхових компаній, які діють у цій сфері[3].