Рекомендована література

11, 12, 15, 16, 33, 34, 44, 45, 50, 57-59, 81-83, 92-94, 98, 108, 129-134, 137

Тема 8. Захист прав інтелектуальної власності

План вивчення теми

1. Форми захисту прав інтелектуальної власності.

2. Міжнародні установи з захисту прав інтелектуальної власності.

3. Процедури національного та міжнародного захисту прав інтелектуальної власності.

Навчальні цілі

Закріплення, поглиблення, систематизація знань про: форми захисту прав інтелектуальної власності, державний захист прав інтелектуальної власності, Третейське правосуддя як спосіб захисту прав інтелектуальної власності, міжнародні установи з захисту прав інтелектуальної власності, процедури національного та міжнародного захисту прав інтелектуальної власності.

Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми

При вивченні цієї теми магістр повинен розуміти, що важливим елементом розбудови правової держави і громадянського суспільства в Україні є створення дієвого механізму захисту конституційних прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Так ст.41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а ст.54 Конституції громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Загальна декларація прав людини[19], яка була прийнята і проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, ст.27 проголошує, що:

• кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами.

• кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є.

Тобто, захист прав на об’єкти інтелектуальної власності закріплені як на рівні держави, так і на рівні міжнародного законодавства.

У наш час фактор захисту прав здобуває особливо великого значення, тому що у зв'язку зі швидким розвитком технологій, з'явилася можливість порушення прав у таких обсягах, що були неможливі раніше. Тому без належної правоохоронної інфраструктури, що забезпечує як захист прав, так і обмеження можливості одержання аналогічних прав іншими, система охорони інтелектуальної власності не може бути ефективною.

Для того, щоб запобігти у подальшому порушенню прав і компенсувати втрати, що виникають унаслідок порушення цих прав, власники прав на об'єкти інтелектуальної власності повинні мати можливість захищати свої права.

З моменту як об'єкт інтелектуальної власності створений і права власника на нього закріплені охоронним документом, цей об’єкт може бути включено до господарського обороту, що надає можливості його власнику отримувати прибуток.

Однак, як тільки інформація про об'єкт інтелектуальної власності стає відомою несумлінним конкурентам, у них виникає спокуса використати його у своїх інтересах. При цьому порушник прав знаходиться в більш вигідних умовах, чим правовласник: він не несе витрат на стадії створення та охорони об'єкта інтелектуальної власності. Крім того, він може мати готову виробничу базу для використання об'єкта інтелектуальної власності, у той час, як правовласник повинен ще витратити час і ресурси на її створення. Тому порушник прав може швидше випустити продукцію з використанням об'єктів інтелектуальної власності і просунути її на ринок по більш низькій ціні, чим правоволоділець об'єкта інтелектуальної власності. Такий розвиток подій не тільки порушує права конкретного правоволодільця, але має і серйозні наслідки для суспільства в цілому, сповільнюючи його соціальний і економічний розвиток і ускладнюючи цивілізоване співробітництво з іншими країнами.

Законодавством України в галузі інтелектуальної власності чітко встановлені дії, що визнаються порушенням права інтелектуальної власності та дії які має вчиняти власник порушеного права для відновлення та захисту своїх прав на певний об’єкт інтелектуальної власності.

Для того щоб зрозуміти яка система захисту прав інтелектуальної власності, необхідно ознайомитись з загальним та спеціальним законодавством України про інтелектуальну власність(Додаток 1; 2).

Так, наприклад, у ст.50 Закону України «Про авторське право і суміжні права»[70] перелічені порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту. Ст. 51. Встановлює порядок захисту авторського права і суміжних прав, а ст. 52. Встановлює способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав.

Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»[104]. визначено що є порушенням прав власника свідоцтва (ст.20), способи захисту прав (ст.21).

Господарський Кодекс України[13] у гл.16 встановлює правомочності:

• щодо використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка(ст.156);

• щодо використання торговельної марк (ст. 157);

• щодо використання торговельної марки, право на яку належить кільком особам (ст. 158);

• суб'єктів господарювання щодо комерційного найменування (ст. 159);

• щодо використання географічного зазначення (ст. 160);

• використання назви країни походження товару (ст. 161);

• суб'єктів господарювання щодо комерційної таємниці (ст. 162). (з повним змістом статтей можна ознайомитись у Додатку 5).

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»[96] надає визначення поняттю:

• неправомірне збирання комерційної таємниці (ст. 16);

• розголошення комерційної таємниці (ст. 17);

• схилення до розголошення комерційної таємниці (ст. 18);

• неправомірне використання комерційної таємниці (ст. 19).

Та встановлює у гл.5 відповідальність за недобросовісну конкуренцію, види відповідальності (ст. 20), накладення штрафу за недобросовісну конкуренцію (ст.21), процедуру відшкодування шкоди (ст. 24), та інше.

Комерційна таємниця є об’єктом права інтелектуальної власності. Захист цього права здійснюється відповідно до чинного законодавства України. За неправомірне збирання, розголошення або використання комерційної таємниці винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Відмінність комерційної таємниці від інших об’єктів є в тому, що власник комерційної таємниці зобов’язаний самостійно:

• вживати технічні та організаційні заходи, які є достатніми та необхідними для забезпечення збереження комерційної таємниці;

• визначати порядок захисту комерційної таємниці;

• передбачає: склад та обсяг інформації, яка складає комерційну таємницю;

• порядок надання та зняття грифу обмеження доступу до документа «Комерційна таємниця»;

• визначає умови доступу осіб до комерційної таємниці;

• визначає форму обліку осіб, які отримують доступ до комерційної таємниці;

• встановлює порядок оформлення, використання, обліку, збереження документів та інших матеріальних носіїв комерційної таємниці;

• встановлює порядок прийняття зобов’язань для сторін щодо збереження комерційної таємниці при здійсненні цивільно-правових, трудових та інших правовідносин.

При укладанні трудового договору або протягом його дії, власник комерційної таємниці (роботодавець) з метою її захисту має право вимагати від працівника письмового зобов’язання щодо збереження комерційної таємниці. Зобов’язання щодо збереження комерційної таємниці може бути передбачено у письмовому трудовому договорі. В будь-якому випадку власник комерційної таємниці (роботодавець) зобов’язаний повідомити працівника про наявність встановленого режиму комерційної таємниці, відповідальністю за його порушення та створити працівнику необхідні умови для виконання ним умов режиму комерційної таємниці.

Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»[105] визначає:

• що є порушення прав власника патенту (ст. 26);

• способи захисту прав (ст. 27). (з повним змістом Закону можна ознайомитись в Додатку 13)

Міжнародний Закон «Модельний закон про охорону прав на наукові відкриття»[43] регулює відносини, що виникають у зв'язку з отриманням, здійсненням та захистом прав на наукові відкриття в державах-учасницях Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»[102] визначає що є порушення прав власника патенту, які дії має вичняти власник патенту для відтворення своїх порушених прав (ст. 34); способи захисту прав на винахід (ст.35). Повний зміст Закону представлен в Додаток 14.

Закон «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» визначає:

• які дії можна вважати як порушення прав власника зареєстрованої топографії ІМС та способи поновлення порушених прав (ст. 21);

• способи захисту прав (ст. 22). Повний зміст закону представлен в Додаток 15.

У Положенні «Про Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні»[116] цілий XI Розділ визначає організаційні основи правової охорони об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій, визначає роль Держпатенту України в забезпеченні функціонування та управління патентної системи в Україні, визначає повноваження Фонду винаходів України який здійснює щодо винаходів, виключне право на використання яких передано державі, права та обов'язки власника патенту та вживає заходів для їх широкого використання.

Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»[106] визнчає які дії можна вважати як порушення прав на сорт (ст. 53), які спори, з приводу володіння та використання прав на сорти рослин, розв'язуються у судовому порядку (ст. 54)

Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [103] визначено які дії вважаються як порушення прав на використання зазначення походження товару, які дії не вважаються порушенням прав власника свідоцтва(ст. 23), які способи захисту прав (ст. 25).

За наведеними пркладами можна побачити, що існує певний ряд спорів, суб'єкт, права якого порушені, може вимагати:

• вимагати визнання та поновлення своїх прав;

• визнання правочину недійсним;

• припинення дії, яка порушує право;

• відновлення становища, яке існувало до порушення;

• примусове виконання обов'язку в натурі;

• відновлення становища, яке існувало до порушення;

• примусове виконання обов'язку в натурі;

• зміна правовідношення;

• припинення правовідношення;

• подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним права, або виплату компенсацій;

• відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

• подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

• визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

• звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують право чи створюють загрозу їх порушення;

• вимагати припинення підготовчих дій до порушення права, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

• брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

• вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;

• вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;

• вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом права на об’єкт інтелектуальної власності;

• та інші дії передбачені законодавством для захисту та відновленню своїх порушених прав.

Взагалі, суперечки щодо інтелектуальної власності прийнято поділяти на дві групи:

• суперечки про визнання (чи невизнання) результату інтелектуальної діяльності об'єктом інтелектуальної власності.

• суперечки, що стосуються порушення прав на об’єкт інтелектуальної власності:

• про заборону дій, що порушують права;

• про відшкодування шкоди, заподіяної порушником прав;

• про визнання дій, що не порушують права;

• про післякористування винаходів, пов'язане з укладанням чи використанням ліцензійних угод;

• про надання примусової ліцензії;

• про виплату винагороди автору роботодавцем;

• про компенсацію за використання об’єкта інтелектуальної власності державою тощо.

Ст.20 Цивільного Кодексу України визначає що право на захист особа здійснює на свій розсуд. Для захисту прав інтелектуальної власності законодавством передбачено дві форми:

• юрисдикційна;

• неюрисдикційна.

За загальним порядком основна маса таких спорів розглядається місцевими судами. Якщо обидва учасники спірних правовідносин є юридичними особами, то спір, що виник між ними, підвідомчий господарському суду. За згодою учасників правовідносин у сфері інтелектуальної власності спір між ними може бути переданий на розгляд третейського суду.

За спеціальним адміністративний порядок захисту застосовується тільки в прямо передбачених законодавством випадках.

Юрисдикційна форма захисту прав інтелектуальної власності передбачає:

• адміністративно-правовий спосіб захисту прав;

• кримінальна відповідальність за порушення прав;

• цивільно-правовий спосіб захисту прав;

• господарсько-правовий захист;

• дисциплінарна відповідальність.

Одним із головних завдань Кодексу України про адміністративні правопорушення[26] є охорона прав і свобод громадян (ст. 1). Адміністративна відповідальність за правопорушення настає в разі, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону, кримінальної відповідальності.

Норми адміністративного , кримінального, цивільно-процесуального, господарського та митного права, що стосуються захисту прав інтелектуальної власності, містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення (КУпАП), Кримінальному кодексі України (ККУ), Цивільному кодексі України (ЦКУ), Господарському кодексі України (ГКУ), Митному кодексі України, Законах України «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних», «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування», «Модельний закон про охорону прав на наукові відкриття», «Про захист від недобросовісної конкуренції», Положенні «Про Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні».

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення (ст.24, КУпАП):

• попередження;

• штраф;

• оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

• конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

• позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

• громадські роботи;

• виправні роботи;

• адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень.

Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст.23).

Так, наприклад, статтею 164-3 КУпАП[26] за незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені - передбачене накладення штрафу від 30 до 44 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої. Умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, - тягне за собою накладення штрафу від 5 до 9 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також іншої конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця - тягне за собою накладення штрафу від 9 до 18 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - якщо норми законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги (для 2014 р. - 609 грн), визначеної підпунктом 169.1.1пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Податкового кодексу[54] для відповідного року (169.1.1. у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць (для 2014 р. - 1218 грн.)), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг»[104] захист прав інтелектуальної власності в адміністративному порядку здійснює Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності, яка розглядає оскарження рішення центрального органу виконавчої влади (Державного департаменту інтелектуальної власності), або заперечення проти рішень у зв'язку з відмовою Держдепартаменту у реєстрації прав інтелектуальної власності та видачі охоронного документа на об'єкт права інтелектуальної власності за результатами проведення експертизи поданої заявки. щодо реєстрації прав інтелектуальної власності в Україні, заяви про визнання торговельної марки добре відомою в Україні, інші спірні питання. За подання заперечення сплачується збір.

Що стосується кримінально-правового захисту прав інтелектуальної власності, то одним із основних завдань Кримінального кодексу України (ККУ)[30] є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності(ст.1), підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом (ст. 2), законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ст. 3).

Відповідно до ст. 176 ККУ кримінальна відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав при незаконному відтворенню, розповсюдженню творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, наступає у разі якщо це завдало матеріальної шкоди у значному, великому, особливо великому розмірі.

Так, відповідно до ст. 229, розділу VII«Злочини у сфері господарської діяльності», Особливої частини Кримінального кодексу за незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару кримінальна відповідальність настає якщо це завдало матеріальної шкоди у значному, великому, особливо великому розмірі. Для ст. 176, ст. 229 ККУ матеріальна шкода вважається завданою в значному розмірі, якщо її розмір у 20 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі - якщо її розмір у 200 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

За незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю (ст. 231 ККУ), розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232 ККУ) кримінальна відповідальність настає у разі якщо це причинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності.

Істотною шкодою вважається шкода, якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків які в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо зробити розрахунки відповідно до визначеної підпункта 169.1.1, пункту 169.1, статті 169, розділу IV Податкового кодексу для відповідного року (169.1.1. у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць (для 2014 р. - 1218 грн.)), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку. То істотна шкода має розмір:

1218, 00 х 100 = 121800 грн.

• Цивільно-правовим захистом прав інтелектуальної власності є передбачені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання або відновлення порушеного права інтелектуальної власності, припинення порушення, а також майновий вплив на порушника. Так, ст. 15 ЦКУ(Додаток 4) встановлено право на захист цивільних прав та інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13ЦКУ.

Також, Цивільний кодекс України передбачає захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування (ст.17), захист цивільних прав нотаріусом (ст.18), самозахист цивільних прав (ст.19) та здійснення права на захист (ст.20)

Поряд з цивільно-правовим захистом прав інтелектуальної власності у сучасній юридичній літературі вирізняють господарсько-правовий захист, порушених прав інтелектуальної власності.

Основна мета цивільно-правової, господарсько-правової, кримінальної відповідальності є превентивна (попереджальна) дія до недопущення порушень у сфері прав на обїекти інтелектуальної власності.

Якщо розглядти захист прав інтелектуальної власності відповідно до Митного законодавства, то глава 57, розділу XIV Митного кодексу України[39] встановлює заходи органів доходів і зборів щодо сприяння захисту прав інтелектуальної власності під час переміщення товарів через митний кордон України.

Будь-яка особа, яка вважає, що її права на об’єкт інтелектуальної власності порушені має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити його відповідним способом, передбаченим законом.

При цьому, важливо розуміти, що основним аргументом, доказовою базою про порушене право – є докази.

Відповідно до ЦПКУ[133] доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст.57).

Доказами в кримінальному провадженні , відповідно до Кримінального процесуального кодексу України[31] є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ст.84, КПКУ).

Тому, наявність охоронного документа - пате­нту чи свідоцтва, є важливим доказом у відстоюванні своїх порушених прав або визнання права.

Форма захисту права залежить від ряду факторів - специфіки прав, які підлягають захисту чи охороні; складності чи, навпаки, простоти правовідносин і прав, які належить захищати, рівня розвитку демократичних процесів у суспільстві, правових традицій.

Чинне законодавство України передбачає судову, громадську, адміністративну, нотаріальну форми захисту та самозахист цивільних прав і законних інтересів громадян і організацій.

Громадська форма захисту права передбачає розв'язання спору між суб'єктами уповноваженими громадськими організаціями (профспілками, комісіями по трудових спорах тощо). Різновидом громадської форми захисту є третейські суди, які не наділені судовою владою, оскільки не здійснюють правосуддя, а створюються для розгляду і вирішення конкретної справи в цивільних і господарських правовідносинах.

Закон України «Про третейські суди»[117] регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом (ст.1).

Законодавство, яке застосовується третейськими судами при вирішенні спорів це Конституція та закони України, інші нормативно-правові акти та міжнародні договори України. Третейський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором України, застосовує норми права інших держав. У разі відсутності законодавства, що регулює певні спірні відносини, третейські суди застосовують законодавство, яке регулює подібні відносини, а за відсутності такого третейські суди застосовують аналогію права чи керуються торговими та іншими звичаями, якщо останні за своїм характером та змістом властиві таким спірним відносинам (ст.11).

В Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc).Постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору утворюються без статусу юридичної особи (ст.7).

Для передачі спору на вирішення третейським судом сторони підписують угоду.

Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом (ст.12).

Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (ст.3).

Третейський суд утворюється та діє на принципах (ст.4):

• законності;

• незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові;

• рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом;

• змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

• обов'язковості для сторін рішень третейського суду;

• добровільності утворення третейського суду;

• добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі;

• арбітрування;

• самоврядування третейських суддів;

• всебічності, повноти та об'єктивності вирішення спорів;

• сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду.

Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону (ст.5)

Відповідно до ст.2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»[100] - «Третейський суд» визначено як одноособовий арбітр або колегія арбітрів. Цей Закон виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також в типовому законі, прийнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі і схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві.

На міжнародному рівні була створена, для побудови міжнародної системи захисту прав інтелектуальної власності, Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка була заснована у 1967 році на стокгольмській Конвенції «Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності». 1974ВОІВ стала спеціалізованим агентством ООН.

Станом на 21 черня 2014 року ВОІВ нараховує 187 держав-членів ВОІВ[52] та адмініструє 26 міжнародних договорів включаючи Конвенції ВОІВ.

Штаб-квартира цієї організації знаходиться у місті Женева, Швейцарія. Наразі Генеральним директором ВОІВ є Френсіс Гаррі. У вересні 2000 на засіданні Генеральною асамблею ВОІВ 26 квітня встановлено як Міжнародний день інтелектуальної власності, який відзначається щороку.

Ст.2 Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власностівизначає

(iii) «Паризька конвенція» означає Конвенцію про охорону промислової власності, підписаної 20 березня 1883 року включно будь-яку з її переглянутих редакцій;

(iv) «Бернська конвенція» означає Конвенцію про охорону літературних і художніх творів, підписану 9 вересня 1886, включаючи будь-яку з її переглянутих редакцій;

(v) «Паризький союз» означає Міжнародний союз, утворений Паризької конвенції;

(Vi) «Бернський союз» означає Міжнародний союз, утворений Бернською конвенцією;

(Vii) «Союзи» означають Паризький союз, спеціальні спілок та спеціальні Угоди, укладені у зв'язку з цим Союзом, Бернський союз, а також будь-яке інше міжнародне угоду, покликану сприяти охороні інтелектуальної власності, адміністрацію щодо здійснення якої Організація прийняла на себе у відповідності зі статтею 4 (iii);

(Viii) «інтелектуальна власність» включає права, які стосуються:

• літературних, художніх і наукових творів,

• виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо-і телевізійних передач,

• винаходів у всіх областях людської діяльності, -

• науковим відкриттям,

• промисловим зразкам,

• товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових

• найменувань та комерційних позначень,

• захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності в виробничої, наукової, літературної та художньої областях.

Організація має цілі (ст.3):

• сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва держав та у відповідних випадках у взаємодії з будь-якої іншої міжнародної організацією;

• забезпечувати адміністративне співробітництво Союзів.

Функции ВОІВ визначені в ст. 4 Конвенції.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про правонаступництво України» [111] від 12.09.1991 № 1543-XII Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України. За ст.7. Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Як правонаступник колишнього СРСР, Постановою Верховної Ради в травні 1993 року Україна підтвердила свою участь у Всесвітній конвенції про авторське право 1971 року, взявши на себе зобов'язання охороняти в Україні твори зарубіжних авторів, починаючи ще з 1973 року - часу приєднання СРСР до цієї конвенції. У травні 1995 року Україна приєдналася до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, що дало змогу забезпечити ефективний захист прав вітчизняних та зарубіжних авторів (на території України конвенція набрала чинності 25.10.1995р.). У червні 1999 року Україна приєдналася до Женевської конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення фонограм. До того ж, у січні 1999 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду про співпрацю в галузі авторського права і суміжних прав у рамках країн СНД. Тільки у вересні 2001 року наша держава приєдналася ще до трьох конвенцій, що визначають міжнародні стандарти з охорони авторських і суміжних прав. Про це свідчать такі нормативно-правові акти, як Закони України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення», «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми», «Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право». Неохопленою системою національного законодавства залишилися Брюссельська конвенція (Конвенція про супутники) 1974 року та FRT 1989 року, але це - справа часу. З економічної точки зору про намагання України якнайшвидше витіснити з внутрішнього та зовнішнього ринку низькопробну піратську продукцію і тим самим наблизитися до Договору з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (Договору ТРІПС) свідчить новий законодавчий акт - Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування». Проте прийняття цого документа деякою мірою є примусовим, оскільки в разі його відсутності в законодавчій базі нашої держави США обіцяли у вигляді торговельних санкцій ввести нові митні тарифи на продукцію, експортовану з України[161].

У 1994 році була підписана Угода про заснування Світової організації торгівлі[125], члени Світової організації торгівлі (СОТ) підписали Угоду про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS).

Відповідно до частини ІІІ , розділу І цієї Угоди члени повинні гарантувати, що процедури щодо захисту прав інтелектуальної власності, передбачаються їхнім законодавством з тим, щоб дозволити ефективні заходи проти будь-якої дії, що порушує права інтелектуальної власності, яка підлягає під цю Угоду, включаючи термінові заходи, спрямовані на запобігання порушень та заходи, що стримують від подальших порушень. Ці процедури повинні застосовуватися таким чином, щоб уникнути створення бар'єрів для законної торгівлі та забезпечити гарантії проти їх зловживань.

Розділ ІІ Угоди встановлює цивільно-правові та адміністративні процедури і засоби правового захисту.

Угода про створення СОТ та TRIPS набрала чинності для України: 16.05.2008. Відповідно до ст. 9. Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У 2004 р. Європейським Союзом було прийнято Директиву 2004/48/ЄС про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності тау 2003 р. нову редакцію Регламенту щодо митних дій стосовно товарів з підозрою на порушення певних прав інтелектуальної власності № 1383/2003. Роль директиви є провідною в уніфікації цивільно-правових способів захисту прав інтелектуальної власності у Європі, розповсюджуючи на більшість держав-членів способи, механізми захисту, що раніше успішно застосовувалися лише у певних країнах - такі як попередні заходи та заходи з забезпечення доказів, особливо до подання заяви про розгляд справи по суті; способи відшкодування; можливість судів постановляти певні виправні, альтернативні рішення, рішення з заборони; забезпечення права на інформацію тощо. Директивою були суттєво розвинуті положення ТРІПС щодо способів відшкодування шкоди, заподіяної у випадку порушення прав інтелектуальної власності, зокрема, визначено можливість сплати компенсації та її розміру; компетенції суду стосовно прийняття рішень з знищення контрафактних товарів, судової заборони; прав суду вимагати від порушника інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні товарів і послуг, що порушують його права тощо. Право застосовувати заходи, процедури та засоби захисту за Директивою розповсюджується на суб'єктів прав інтелектуальної власності; інших осіб, які мають право на використання цих прав, зокрема ліцензіатів; організації колективного управління правами інтелектуальної власності; професійні організації з захисту прав, що представляють суб'єктів прав інтелектуальної власності (ст. 4)[41].

Необхідність винайдення ефективних шляхів захисту прав інтелектуальної власності в Інтернет-середовищі призвело до ряду ініціатив Європейської комісії щодо утворення в ЄС системи розповсюдження аудіовізуальних творів он-лайн (2011), підготовки проекту Директиви про колективне управління авторським правом (2012), що передбачає, зокрема, багато територіальне в межах ЄС ліцензування прав на музичні твори для використання он-лайн. Передбачається перегляд Директиви 2004/48/ЄС з метою запровадження більш ефективних засобів захисту прав інтелектуальної власності у мережі Інтернет. Система митного контролю контрафактної продукції було започаткована в ЄС у 1986 р. Постійний моніторинг та оцінка її діяльності з боку Європейської комісії, прийняття з врахування практики застосування двох нових редакцій регламентів щодо митного контролю, а також обговорення щорічних звітів про виявлений контрафакт та нові тенденції переміщення піратської продукції призвело до виділення митного контролю в один з основних засобів боротьби з порушеннями прав інтелектуальної власності.

Євразійське економічне співтовариство. В рамках Євразійського економічного співтовариства 9 грудня 2010 р. урядами Республіки Білорусь, Республіки Казахстан та Російської Федерації було підписано Угоду про єдині принципи регулювання у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності та 21 травня 2010 р. Угоду про єдиний торгівельний реєстр об'єктів інтелектуальної власності держав-членів Митного союзу. Передбачено запровадження заходів з протидії обороту контрафактної продукції, порушень прав інтелектуальної власності у мережі Інтернет, ведення єдиного митного реєстру об'єктів права інтелектуальної власності. Передбачається укладання договору про координацію дій щодо захисту прав на результати інтелектуальної діяльності. Митним кодексом Митного союзу (глава 46) визначені особливості митних процедур відносно товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, що охоплює уніфіковані вимоги стосовно строку митних дій - до 2 років, ведення митного реєстру інтелектуальної власності, визначення процедур призупинення та звільнення товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності; вимоги щодо забезпечення інформацією, взяття зразків тощо[41].

Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, що на сьогодні в Україні сформована законодавча й організаційна системи державних органів, які прямо або опосе­редковано забезпечують захист прав у сфері інтелектуаль­ної власності. Законодавство України ґрунтується на принципах міжнародного законодавства з питань захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності. Захист прав інтелектуальної власності здійснюється на регіональному та міжнародному рівнях.