Розподіл жителів України за місцем народження, % (за переписами 1989 та 2001 рр.).

Країна народження	1989	2001
Україна	86,2	88,9
Інші держави колишнього СРСР	13,6	10,1
в тому числі:
Росія	10,1	7,5
Бєларусь	0,8	0,6
Казахстан	0,7	0,5
Молдова	0,4	0,3
Узбекистан	0,3	0,5
За межами СРСР	0,7	0,6
Невідомо	0,2	0,4

Мігранти з-за меж України найбільш вагомий вклад внесли у формування населення Криму: уродженці Росії становлять 26,9% населення Севастополя і 18,8% населення АР Крим, ще 8,1% кримчан народилися в Узбекистані. Якщо не брати до уваги Крим, розселення осіб, що народились в колишніх республіках СРСР, крім Молдови, відповідає територіальній диференціації рівнів економічного розвитку. 35,6% жителів нашої держави, народжених в Молдові, проживає на Одещині, а 37,0% осіб, що народилися за межами колишнього Союзу, припадає на 3 області Галичини, які до другої світової війни знаходилися в складі Польщі. Останній показник порівняно з 1989 р. зменшився, оскільки в ряді інших регіонів (перш за все у Києві) з’явилися численні групи вихідців з країн "старого зарубіжжя" – мігрантів з Афро-азіатських держав, представників іноземних фірм, а також дітей військовослужбовців Радянської армії, які народилися в країнах Варшавського договору, де проходили службу їх батьки.

Імміграція в Україну з-за меж колишнього СРСР обмежується приблизно 5 тис. осіб на рік. У 2001 р. в Україні навчалися 22,6 тис. іноземних студентів, що на третину менше, ніж 10 років тому; працювало 3,5 тис. іноземців; з'явилися біженці – 3 тис. осіб переважно афганці та інші з 48 країн світу. Притулок в Україні отримали також понад 3 тис. жертв воєнного конфлікту з Абхазії.

Територія країни активно використовувалася для незаконного переправлення людей з деяких азіатських та африканських країн до Західної Європи. Завдяки цілеспрямованим заходам забезпечення охорони кордону, передусім на його північно-східній ділянці, удосконаленню візового контролю цей негативний процес вдалося припинити. Кількість затриманих на державному кордоні України значно скоротилася і становила 5422 осіб у 2000 р., 4621 осіб – у 2001 р., 2059 осіб – за 10 місяців 2002 р. проти 14546 осіб у 1999 р.). Таким чином, Україна залишається майже не привабливою для іммігрантів, продовжує відігравати в міжнародному обміні населенням роль країни-донора.

Українська еміграція — явище переселення українців поза межі України. Феномен української діаспори як частини світового українства є унікальним явищем нашої культури, нашої історії. Масові переселення українців за кордон починаються у другій половині — наприкінці ХІХ століття. Українці, як недержавний етнос протягом тривалого часу, були схильні до еміграції з країн, в межах яких проживали у різні історичні періоди. Чимало визнаних діячів української культури: Михайло Грушевський, Іван Огієнко, Іван Багряний, Богдан Лепкий, Володимир Винниченко, В'ячеслав Липинський, Олександр Кошиць, Анатоль Курдидик, та інші — у різний час змушені були покинути Україну і тривалий час (або й до кінця життя) жити «на еміграції».

Соціально-економічні (і політичні) негаразди незалежної України (з 1991 року) обумовили постійну трудову українську еміграцію за сучасності.

Українські емігранти схильні до асиміляції в країнах проживання, найчастіше перше покоління (власне емігранти) є білінгвами.

Подекуди українці-емігранти істотно змінюють демографічну ситуацію в країні проживання — у Португалії, куди почали виїжджати лише наприкінці ХХ століття, українці зараз становлять третю за чисельністю національну меншину. Роблять і значний внесок в економіку та культуру «нової» батьківщини українці Канади.

Прийнято виділяти чотири хвилі української еміграції.