4. Концепція демографічної політики і основні напрямки регулювання демографічних процесів в Україні в сучасних умовах.

Проведений аналіз сучасної демографічної ситуації, а також її динаміки протягом останніх років свідчить про наявність в Україні поряд із соціально-економічними проблемами глибокої демографічної кризи, більш інертної та практично некерованої, негативні наслідки якої для подальшого розвитку країни важко передбачити.

Статистичні порівняння з іншими країнами свідчать, що за основними показниками природних змін населення – народжуваності, смертності, природного приросту – Україна стоїть не тільки після країн Заходу, але й республік колишнього СРСР. За рівнем народжуваності вона посідає передостаннє місце серед них та країн Європи, за смертністю населення – 2-е місце серед країн континенту, за рівнем дитячої смертності її показники входять у першу сумну десятку показників для європейських країн, за очікуваною тривалістю життя (67 років) – 109-е місце у світі.

Загрозою для перспектив розвитку нації стають обсяги й темпи депопуляції, тобто абсолютного зменшення населення внаслідок перевищення кількості померлих над кількістю народжених. Втрачені в Україні традиції багатодітності призвели до того, що сумарний показник народжуваності, тобто кількість дітей, що може народити кожна жінка упродовж усього репродуктивного періоду свого життя, становить набагато менше, ніж потрібно хоча б для нульового відтворення населення (для розширеного відтворення населення необхідно мати 2,2-2,4 дитини). Падіння життєвого рівня, що триває, невирішеність екологічних проблем, загострених наслідками Чорнобильської катастрофи, соціально-психологічний дискомфорт – все це примушує більшою мірою, ніж раніше, обмежувати розмір сім'ї. Процес зниження народжуваності характерний для багатьох розвинених країн світу, нині це загальна тенденція демографічного розвитку. Але є та межа зниження народжуваності, яку не можна переступити, оскільки за нею – процес депопуляції набуває незворотного характеру. Україна сьогодні підійшла до цієї межі.

Крім того, різко зменшилася кількість шлюбів, зростає число розлучених, удівців і особливо удовиць, збільшується частка бездітних і одно дітних родин, а це ще більше погіршує демографічні перспективи держави.

В Україні постійно зростає рівень смертності населення. Спостерігається особливо висока смертність чоловіків у працездатному віці, яка перевищує смертність жінок в аналогічному віці майже вчетверо. Відбувається зростання смертності населення від інфекційних та паразитарних хвороб, що є ганебним явищем для цивілізованої країни. Збільшилася смертність від туберкульозу, яка у 2-9 разів перевищила відповідні рівні, наприклад, Польщі, хоча остання має найвищі показники серед розвинених країн. Зростає смертність від факторів, спричинених соціальною напругою. Інтенсифікується вимирання найбільш вразливих груп населення – дітей, жінок, осіб похилого віку.

Головною ознакою сучасної демографічної кризи є те, що в Україні відбуваються негативні зміни не тільки у кількості, але й у якості населення. Під час обстеження стану здоров'я населення виявилося, що рівень загальної захворюваності в Україні – один із найвищих серед країн на теренах колишнього Радянського Союзу. Поширюються соціальні хвороби. Так, за рівнем захворюваності алкоголізмом і наркоманією Україна перебуває на 2- му місці серед зазначеної групи країн. Існує тенденція значного погіршення здоров'я нинішніх дітей і підлітків. Лише один з чотирьох-п'яти може вважатися цілком здоровим. Проблема поліпшення здоров'я населення сьогодні перетворилася у проблему його елементарного збереження.

На погіршення основ подальшого відтворення населення України вплинули також негативні зміни в його генофонді, що загрожують якісним виродженням українського народу. Цілеспрямоване винищення найосвіченішої, професійно підготовленої частини населення України, її інтелігенції, заможних селян під час політичних репресій і голодоморів 30-40-х років, величезні втрати працездатної частини населення під час другої світової війни, організовані переселення українців до Росії, Казахстану та інших республік колишнього СРСР, зрештою, нинішній відтік інтелекту за кордон, – все це завдало і продовжує завдавати багато в чому непоправної шкоди українській нації.

Техногенне і радіоактивне забруднення атмосфери, ґрунтів, водойм у більшості областей України спричиняє численні мутантні ушкодження генів, які можуть у майбутньому лавиноподібно поширюватись. Наслідком цього стане біологічно зумовлене зниження народжуваності, зростання потворності серед новонароджених, поширення спадкових хвороб і виявлення їхніх нових форм.

Якщо раніше для розвитку і збереження людського суспільства мусили виживати найбільш інтелектуально розвинені та вправні його члени, то нині у зв'язку з погіршенням соціального і природного середовища реальні можливості вижити і залишити після себе потомство зберігають переважно люди фізично здорові, що віддає пріоритет чинникові фізичного розвитку людини над розумовим.

Становлення і розвиток самостійної Української держави передбачає створення армії, здатної забезпечити її обороноздатність при раціональному використанні демографічного потенціалу країни. На жаль, сьогодні склалася така ситуація, коли чисельність сучасних Збройних Сил може визначатися не стільки воєнно-політичною обстановкою та військовою політикою держави, скільки обсягами наявних вікових контингентів населення країни.

Особливо швидке зменшення чисельності призовних контингентів спостерігалося у сільській місцевості. Регіональний аналіз свідчить, що до областей, де зменшується чисельність чоловічого населення допризовного та призовного віку в міських поселеннях, належать західні області України, а також Вінницька і Одеська, а в сільських місцевостях – Харківська, Луганська, Донецька, Київська, Вінницька, Миколаївська, Львівська, Хмельницька і Тернопільська області.

Непокоять тенденції, характер і перспективи розвитку титульного населення України – українців, а саме:

• існує тенденція до кількісних втрат української нації, тобто до зменшення питомої ваги українців і зростання частки осіб інших національностей у складі населення України;

• реєструються нижчі показники демографічного відтворення українського населення щодо деяких національностей, зокрема росіян, молдаван, представників Кавказького і Середньоазійського регіонів, які останніми роками інтенсивно іммігрують до України;

• значний приплив до України осіб з абсолютно відмінними релігійними, етнічними та етичними переконаннями підвищує вірогідність виникнення додаткової соціальної напруженості в державі. Україна все більше стає спільною домівкою для населення республік колишнього СРСР, яке піддається дискримінації, страждає від збройних конфліктів та інших політичних потрясінь;

• відновлюється історична справедливість і щодо репресованих народів, котрі проживали раніше на теренах власне України, – повертаються до місць постійного мешкання кримські татари, кримчаки, німці, вірмени, болгари, греки та ін. Через це в місцях, куди вони повертаються, а також у місцях компактного розселення біженців і вимушених мігрантів можуть виникати очевидні або приховані протистояння з місцевим населенням;

• зміцнення національної самосвідомості українців часто-густо сприймається неукраїнськими національностями, переважно російськомовним населенням України, як прояв націоналізму. Ці побоювання абсолютно безпідставні, оскільки російськомовне населення має достатню кількість шкіл з викладанням російською мовою і відповідні друковані видання. Поступово встановлюється справедливість щодо титульного населення держави.

У концепції демографічного розвитку України на 2005 – 2015 рр. наголошується, що базовим положенням є трактування демографічної політики не як складової соціально-економічної політики, а як її особливої спрямованості, демографічної орієнтації. Мета демографічної політики обумовлена конкретними історичними обставинами життєдіяльності суспільства та співвідношенням поточних і перспективних завдань. Демографічна політика повинна бути спрямована на досягнення довгострокової перспективи відтворення населення з урахуванням регіональних особливостей. Вирішення демографічних проблем потребує, з одного боку, охоплення всіх регіонів заходами профілактики деструктивних демографічних чинників, а з іншого – виділення регіонів з найгострішими проблемами для розробки спеціальних програм.

В останні роки прийнято низку державних документів, орієнтованих на поліпшення демографічної ситуації в Україні, зміцнення сімейно-шлюбних стосунків, формування свідомого батьківства. Це передусім:

- національна програма «Планування сім'ї» (1994 р.);

- програма «Українська родина» (2001 р.);

- національна програма України «Репродуктивне здоров'я 2001 – 2005» (2001 р.);

- Концепція державної сімейної політики (2000 р.);

- Концепція демографічного розвитку України на 2005 – 2015 рр. (проект 2004 р.) тощо.

У 1997 році розпочав свою діяльність в Україні ФН ООН з надання підтримки Національній програмі планування сім'ї. У спільних заходах з українського боку брали участь Міністерство охорони здоров'я, Міністерство освіти, Державний комітет у справах сім'ї та молоді, приватні та громадські організації, засоби масової інформації. За допомогою ФН ООН було створено національну мережу центрів репродуктивного здоров'я та планування сім'ї.

З самого початку своєї діяльності ФН ООН разом з національними партнерами провів дослідження стану репродуктивного здоров'я в Україні. Крім того, за фінансової підтримки ФН ООН та ВООЗ були проведені наукові дослідження репродуктивного та статевого здоров'я підлітків, а також стану сексуального насильства по відношенню до дітей та підлітків.

Діяльність Фонду спрямовано на допомогу Урядові України у:

• створенні системи підвищення кваліфікації та якості послуг медичного й освітнього персоналу задля покращання здоров'я молоді (віком 15-28 років), а також усіх жінок репродуктивного віку;

• зниження кількості абортів та захворювань, що передаються статевим шляхом;

• підвищення рівня використання сучасних контрацептивів;

• зниження материнської смертності та смертності новонароджених.

З цією метою:

• організується професійне навчання, проведення семінарів та конференцій, закупка та безкоштовне розповсюдження в регіонах України контрацептивів;

• придбання діагностичного обладнання та розхідних матеріалів для регіональних центрів планування сім'ї, випуску інформаційних та навчальних матеріалів з питань репродуктивного здоров'я, в першу чергу, розрахованих на молоду аудиторію;

• з метою підвищення ефективності управлінських рішень, розробляється та впроваджується менеджмент-інформаційна система для закладів охорони репродуктивного здоров'я.

Всі ці заходи виконуються спільно з Міністерством охорони здоров'я та Державним Центром соціальних служб для молоді.

Крім цього, ФН ООН разом з програмою ООН-СНІД співпрацюють у галузі профілактики розповсюдження ВІЛ-інфекції, СНІД та захворювань, що передаються статевим шляхом у збройних силах України. Національним партнером в даній програмі виступає Міністерство оборони України. Діяльність спрямовано на підготовку фахівців з питань профілактики ВІЛ-інфекції та СНІД серед офіцерів збройних сил України, які працюватимуть в управліннях виховної роботи військових частин і поширюватимуть знання серед особового складу збройних сил. Перед початком цієї роботи було проведено дослідження поведінки військовослужбовців в Україні стосовно можливості розповсюдження ВІЛ-інфекції, підготовлено звіт з висновками та рекомендаціями, які лягли в основу практичної роботи в армії. Для виконання зазначених заходів ФН ООН надає Міністерству оборони навчальні матеріали та обладнання для професійної підготовки офіцерів.

ФН ООН та Програма ООН/СНІД підтримують також українські державні Центри здоров'я, надаючи змогу підготувати фахівців з розробки освітніх матеріалів для навчання молоді навичок безпечної поведінки, профілактики ВІЛ-інфекції та наркоманії.

ФН ООН забезпечує участь українських спеціалістів у міжнародних заходах з народонаселення та розвитку – зустрічах, конференціях, навчальних семінарах.

ФН ООН надає фінансову та технічну підтримку для навчання журналістів з методик освітлення питань народонаселення та розвитку в засобах масової інформації, проводить підготовку фахівців з попередження сексуального насильства стосовно жінок та дівчат-підлітків та підготовку спеціалістів з надання допомоги жертвам сексуального насильства.

Як позитивний досвід діяльності ФН ООН в Україні, було створено діючу модель взаємодії міжнародних установ з урядовими та неурядовими організаціями, а також з іншими агенціями системи ООН, такими як Програма Розвитку ООН (UNDP), Дитячий Фонд ООН (UNICEF), Програма ООНСНІД (UNAIDS), Агенцією з міжнародного розвитку США (USAID), Британською Радою, міжнародними неурядовими організаціями.

У вересні 2000 року на Саміті Тисячоліття в Нью-Йорку Україна підписала «Декларацію тисячоліття» ООН. Підписуючи цю Декларацію, Україна взяла на себе зобов’язання досягти Цілей Тисячоліття в галузі розвитку в період до 2015 року за шістьма напрямками:

- подолання бідності;

- забезпечення якісної освіти впродовж життя;

- забезпечення сталого розвитку довкілля;

- поліпшення здоров'я матерів та зменшення дитячої смертності;

- скорочення епідемії ВІЛ/СНІДу і туберкульозу;

- забезпечення гендерної рівності.

Цілі Розвитку Тисячоліття для України – це 6 орієнтирів та 13 конкретних завдань на довгострокову перспективу, адаптованих з урахуванням особливостей національного розвитку нашої країни. Задля досягнення визначених цілей та бажаного рівня розвитку, необхідно проводити таку економічну політику, яка покращить достаток усього народу України.

Задля поліпшення ситуації в межах досягнення Цілей розвитку Тисячоліття, Україною задекларовані наступні завдання:

• Зменшити до 2015 року на 17% рівень материнської смертності.

На сьогодні стан здоров’я вагітних жінок в Україні вважається незадовільним: на анемію страждає більше половини вагітних жінок, кожна десята вагітність закінчується самовільним викиднем або передчасними пологами. Основними причинами такої ситуації спеціалісти вважають неправильне харчування через низький соціально-економічний стан сімей, інфекції, які передаються статевим шляхом, штучне переривання вагітності та вплив екологічних факторів. Однак, порівняно з 2001 роком показник материнської смертності знизився на 52%, кількість абортів – на 36%, застосування контрацепції як альтернативи небажаній вагітності збільшилося на 41%.

Починаючи з 1995 року материнська смертність в Україні мала тенденцію до зниження і у 2000 році вона становила 24,7 осіб на 100 тис. народжених живими немовлят. У 2008 році цей показник склав 11,5 осіб., що у 2,6 разів менше ніж у 1991 році, коли цей показник становив 29,8 осіб.

• Зменшити до 2015 року на 17% рівень смертності дітей віком до 5 років.

За останні роки показник малюкової смертності значно зменшився. Якщо у 1993-95 роках цей показник сягав 14,9-14,7 осіб, то у 2000 році він становив 11,9 осіб, у 2003 році – 9,7 осіб, а в 2008 році – 9,4 осіб на 1000 новонароджених живими немовлят.

Показник, на думку експертів, залишається високим, що є наслідком як певних недоліків надання акушерсько-гінекологічної і неонатологічної допомоги, так і низки соціально-економічних причин.

Рівень смертності дітей віком до 5 років становив у 2008 році 12 осіб на 1000 померлих у середньому за рік (у 2001 році – 14,9; у 2004 році – 12,4; у 2005 році – 12,9).

З метою забезпечення безпечного материнства та народження здорових дітей розпочато впровадження сучасних технологій та форм надання акушерської допомоги, серед яких: реорганізація пологових стаціонарів, створення індивідуальних та сімейних пологових залів, підтримка породіллі з боку її родичів та інші.

У всіх обласних пологових будинках створені й оснащені відділення реанімації новонароджених, що дає змогу виходжувати дітей, які народилися з вагою менше 1 кг. Тривають заходи з підтримки грудного вигодовування дітей.

Завдяки цьому в пілотних регіонах України (АР Крим, Волинській, Донецькій, Львівській областях) рівень ускладнених пологів знижено з 70% до 30%, питома вага операції «кесарів розтин» знижена на 40–50%, суттєво зменшено застосування медикаментів при пологах.

20 березня 2008 року у Києві близько 40 представників регіональних та національних засобів масової інформації, експерти агенцій ООН, урядових та недержавних установ зустрілися для обговорення українських можливостей щодо поліпшення здоров’я матерів та зменшення рівня дитячої смертності. Зустріч з пресою відбулася напередодні 7 квітня – Всесвітнього дня здоров’я в рамках проведення національної інформаційно-просвітницької кампанії ООН, присвяченої досягненню Цілей тисячоліття у галузі розвитку (ЦРТ) в Україні.