Співвідношення найважливіших показників якості життя в країнах різного типу, на кінець хх – початок ххі століття

Країни	ВВП на душу населення, дол.	Тривалість життя, рр.	Частка людей, які мають освіту, %
Весь світ	4000	65	Немає даних
Економічно розвинуті країни,	19000	76	99
в тому числі США	22000	76	> 99
Японія	24000	79	= 100
ФРН	20500	75	> 99
Країни з середнім рівнем доходів,	2000	66	75
в тому числі Південно-Західна Азія та Північна Африка	2200	65	60
Латинська Америка	2000	67	83
Країни з низьким рівнем доходів,	330	62	55
в тому числі тропічна Африка,	300	51	48
Південна та Південно-Східна Азія,	300	58	40
Китай	350	70	75

Всесвітній день народонаселення (англ. World Population Day) — міжнародний день, що відзначається 11 липня. Мета дня – привернути увагу до питань народонаселення, програм спільного розвитку, пошуку вирішення загальних проблем. Відзначається за ініціативою ООН з 1989 року на згадку про День п'яти мільярдів — 11 липня 1987 року — день, коли чисельність населення Землі перевищила 5 млрд. осіб.

Питання для самоконтролю

1. Як визначають глобальні проблеми людства?

2. У чому виражається надмірний тиск населення у світі?

3. Які виокремлюють ознаки та наслідки забруднення навколишнього середовища?

4. У чому виражається процес екологізації економічного розвитку в промислово розвинених країнах?

5. У чому сенс міжнародної глобальної проблеми?

6. У чому складність вирішення глобальної проблеми збереження миру на Землі?

7. Що таке демографічна проблема?

8. Які виокремлюють найважливіші проблеми народонаселення, що загрожують украй негативними наслідками?

9. Чим визначаються інтенсивний і екстенсивний способи відтворення населення у світі?

10. Що таке мальтузіанство?

11. Чим характеризується демографічна криза?

12. Що таке парадокси відсталості у сучасному світі?

13. Яким чином можна вирішити демографічну проблему у сучасному світі?

14. У чому сутність проблеми якості життя людини?

Лекція 6

Тема 5: Народжуваність і методи статистичного дослідження, динаміка і структура. Демографічний вибух. План

1. Демографічне поняття народжуваності. Фактори та показники народжуваності.

2. Тенденції рівня народжуваності у світі і регіонах. Демографічний перехід та демографічна революція.

3. Репродуктивна поведінка: поняття та структура. Дослідження репродуктивного населення.

4. Проблеми репродуктивної поведінки в Україні.

1. Демографічне поняття народжуваності. Фактори та показники народжуваності.

Прагнення визначити максимум народжуваності веде свій родовід від засновника демографії Дж. Граунта. Ще в 1682 р. він намагався визначити максимально можливий, говорячи сучасною мовою, загальний коефіцієнт народжуваності. Граунт думав, що на кожну 1000 жителів припадає 300 жінок у віці 15-49 років, здатних народити дитину один раз на два роки. Це дає величину загального коефіцієнта народжуваності, що дорівнює 150%.

Народжуваність – кількісний показник, що відображає загальне число новонароджених протягом певного періоду на конкретно визначеній території. Народжуваність населення — це процес дітонародження в певному поколінні людей або в сукупності поколінь — населенні.

Для характеристики народжуваності використовується система показників:

• загальний коефіцієнт народжуваності (число народжених живими на 1000 жителів, що вимірюється проміле);

• вікові коефіцієнти народжуваності (число народжених живими у матерів певного віку на 1000 жінок того ж віку);

• сумарний коефіцієнт народжуваності, що розраховується як сума однорічних вікових коефіцієнтів народжуваності, поділена на 1000 (тобто з розрахунку на одну жінку), та ін.

Народжуваність — найдинамічніший складник, бо саме вона впливає на зміну природного приросту населення. Загальні коефіцієнти народжуваності прості для обчислення, проте вони не зовсім точно характеризують демографічний процес, бо не враховують вікову структуру населення. Точніші сумарні коефіцієнти, які показують кількість дітей, теоретично народжених однією жінкою протягом життя (умовно — від 15 до 50 років; методика розрахунку цього та інших спеціальних показників відтворення населення розглядається у курсі демографічної статистики).

Народжуваність – масовий статистичний процес дітородіння в сукупності людей, що складають покоління, або в сукупності поколінь – населенні.

Демографічне вживання слова народжуваність має відношення перш за все до числа народжень живих дітей, які дійсно мала жінка. Народжуваність є позитивною стороною відтворення населення, що характеризує появу в населенні нових членів, в той час як смертність є його негативною стороною, що характеризує їх зникнення, вибуття з населення.

Народжуваність як масовий процес слід відрізняти від індивідуальних народжень дітей у окремих жінок або в окремих сім'ях. Народжуваність як процес складається з маси індивідуальних випадків народження, але не зводиться до них. Вона є соціальним процесом, який підпорядковується дії соціальних сил та закономірностей, але розгортається в певних, історично-конкретних межах, що задаються дією біологічних, фізіологічних факторів.

Ці межі, їх існування і визначеність пов'язані з поняттям плідності, що характеризує біологічний потенціал народжуваності, фізіологічну здатність індивіда або шлюбній пари до відтворення потомства (запліднення, зачаття, виношування плоду і народження живої дитини).

Плідність має історично-конкретний характер, вона залежить від наявних у даному суспільстві в даний момент часу соціально-економічних та санітарно-гігієнічних умов. Однак плідність є більш стабільною характеристикою в порівнянні з числом народжень. Останнє являє собою реалізацію плідності, реалізацію біологічного потенціалу народжуваності і є одним з результатів репродуктивної поведінки жінок або сімей, регульованою, в свою чергу, системою відповідних соціальних норм.

Плідність як здатність до народження дітей слід відрізняти від фактичного дітородіння, яке характеризується числом народжених дітей.

Поняття плідності пов'язано з цілим рядом інших понять, які розкривають ті чи інші його боки. Ця сукупність включає в себе поняття стерильності, безпліддя, інфертильності і бездітності.

Під стерильністю за умови нормального статевого життя розуміють нездатність до зачаття. При цьому розрізняють стерильність:

• постійну і тимчасову;

• природну, штучну (контрацептивну) і патологічну;

• абсолютну та відносну.

Постійна стерильність настає у старшому віці, після досягнення менопаузи; у репродуктивному періоді постійна стерильність є наслідком захворювання або операції стерилізації. Тимчасова стерильність має місце в період вагітності та відразу після її закінчення (післяпологова або післяабортна аменорея), вона може бути також результатом застосування контрацепції (протизаплідних засобів).

Поняття плідності, задаючи фізіологічні рамки народжуваності, окреслює одночасно і діапазон дії людської волі, або, в даному разі, репродуктивної поведінки. Саме останнє зумовлює те, що фактичне число дітей у сім'ї виявляється різко відмінним від максимально можливого. Теоретично можливий діапазон плідності досить широкий: від безпліддя до 35 народжень в одноплодних пологах за весь репродуктивний період. У реальності ж рівень плідності набагато нижче.

Вважається, що середня видова плідність людини не перевищує 15-16 народжень на 1 жінку за весь репродуктивний період, тобто за час від менархе, яке в сучасних умовах настає приблизно в 12-14 років (у розвинених країнах дещо раніше, ніж у тих, що розвиваються), до менопаузи, час настання якої – 45 – 55 років. Зрозуміло, окремі жінки можуть народити набагато більшу кількість дітей. Однак такі випадки вкрай рідкісні:

- народження близнюків складає приблизно 1,5-2,5% від загального числа пологів;

- трійню народжують в середньому 1 раз на 10-15 тисяч пологів;

- один випадок народження четверні припадає на 100-200 тисяч пологів;

- п’ятерні народжуються один раз на 50 мільйонів пологів;

- один випадок народження шестірні припадає приблизно на 5 мільярдів пологів.

Максимальне зафіксоване середнє число народжень дорівнює приблизно 12 народженням на одну жінку, яка належить до секти гуттеритів.

Плідність не можна виміряти напряму. Її можна тільки опосередковано оцінити або через вимір здатності до зачаття, або умовно беручи за неї рівень природної народжуваності. Фізіологічна здатність до зачаття характеризує ймовірність зачаття протягом менструального циклу у жінок, здатних до зачаття (тобто вагітні жінки і постійно або тимчасово стерильні виключаються при обчисленні цієї ймовірності). Типова величина здатності до зачаття дорівнює приблизно 0,2, що означає, що 20% жінок, здатних до зачаття, можуть очікувати настання вагітності протягом першого місяця після відновлення цієї здатності та за умови регулярних сексуальних відносин. Зрозуміло, різні жінки мають різну вірогідність зачаття, оскільки у них різні біологічні характеристики і оскільки вони практикують різну частоту статевих відносин.

Щоб забезпечити хоча б просте відтворення населення (цебто нульовий приріст), треба, аби сумарний коефіцієнт народжуваності становив 2,6. У країнах з високою смертністю він повинен бути вищий, у країнах з низькою смертністю (і, відповідно, з більшою тривалістю життя) він понижується. В Україні він дорівнює 2,12; саме стільки дітей має (у середньому) народити жінка протягом життя, щоб у країні забезпечувалося просте відтворення.

Згідно класифікації ООН, «зоною безпеки» щодо природного приросту населення є сумарний коефіцієнт народжуваності на рівні 1,5 дитини на 1000 осіб. При такому і вищому рівнях скорочення чисельності наступних поколінь відбувається досить помірно і, у разі потреби, його можна компенсувати за рахунок міграції.

За такою класифікацією до країн з помірно низьким рівнем народжуваності належать усі країни Північної Європи, всі англомовні країни, а також франко- і голандськомовні (Нідерланди, Бельгія) країни Західної Європи. Їм притаманні більш розвинена сфера послуг і державний сектор, правила сімейного лібералізму (сумісне проживання без оформлення шлюбу, народження дітей поза шлюбом, більше число розлучень), пізній вік народження першої дитини.

До країн з низьким рівнем народжуваності належать усі розвинені східно-азійські країни, всі південноєвропейські країни і всі німецькомовні західноєвропейські країни. В країнах з низьким рівнем народжуваності збереглася модель сім’ї, в якій на жінці лежать основні домашні господарські обов’язки, а чоловік виконує роль годувальника. Ці країни є такими, в яких глибоко вкорінена традиційна система «сімейних цінностей».

Якщо ж вимірювати рівень народжуваності за допомогою модифікованого коефіцієнта фертильності, що враховує зменшення поточної кількості проділь через збільшення їх середнього віку, то, крім тих країн, де фертильність сьогодні офіційно є на рівні 1,8-2,0, відтворення населення спостерігається і в таких країнах як Ісландія, Норвегія, Ірландія, Сербія. В загальному ж підсумку, при таких розрахунках, виявляється, що в 16 країнах Європи з загальним населенням в 234 млн. чол. коефіцієнт фертильності складає 1,8 і вище.

Рис. 20. Кількість народжених на 1000 населення в 2008 році

На рівень народжуваності впливає такий показник як якість життя – це характеристика рівня та умов життя населення.

Якість життя населення даної території визначається рядом економічних, соціальних, демографічних, екологічних, географічних, політичних і моральних факторів.

Фактори народжуваності також можна поділити на

• геодеомографічні фактори –

- статевовікова структура населення;

- тривалість життя;

- природний і механічний рух;

- сімейний склад;

- захворюваність тощо;

• об’єктивні фактори –

- споживання продуктів харчування;

- житлові умови;

- рівень зайнятості;

- розвиток сфери послуг;

- розвиток сфери освіти;

- розвиток сфери соціального забезпечення тощо;

• суб’єктивні фактори –

- задоволення роботою;

- задоволення життєвими умовами;

- задоволення соціальним статусом індивіда;

- задоволення фінансовим становищем сім’ї тощо.

Більшість країн використовують класифікацію показників якості й рівня життя населення, підготовану експертами ООН (1961 р.).

Класифікація Європейської економічної комісії виділяє 8 груп показників якості життя. Найважливішими серед них є:

• споживання продуктів харчування;

• стан здоров’я населення;

• рівень освіти;

• коефіцієнт смертності серед немовлят, що дозволяють проводити порівняння між країнами.

Організація економічного співробітництва і розвитку розробила систему соціальних показників, які охоплюють 8 аспектів життєдіяльності:

• здоров’я;

• розвиток через освіту;

• зайнятість і якість трудового життя;

• відпочинок;

• стан споживчого ринку товарів і послуг;

• стан навколишнього середовища;

• особиста безпека;

• соціальні можливості і соціальна активність.

Соціальний добробут родини є індикатором якості життя, тому після досягнення певного рівня добробуту особлива увага суспільства приділяється психосоціальним і духовним аспектам життя населення.

Одним із показників, котрий в найбільш концентрованому вигляді характеризує якість життя населення, є здоров’я. Здоров’я всього населення є головним показником орієнтованості соціально-економічного та екологічного розвитку суспільства на користь людини і водночас важливим чинником такого розвитку. Виділяють такі чинники здоров’я:

• стан природного середовища;

• рівень споживання та пов’язаний з ним спосіб життя;

• на рівні індивіда впливають також біологічні чинники, включаючи спадковість;

• ряд таких явищ, як загострення житлової проблеми та катастрофічне зниження доходів населення (що у свою чергу призводить до погіршення якісного та кількісного складу харчування та відмови від раніше доступних необхідних послуг), відображається не тільки на кількісних, а й на якісних параметрах захворюваності населення.

Деякі демографи беруть за основу рівень соціально-економічного розвитку суспільства:

• виробничо-господарська діяльність – включає умови праці, охорону праці, забруднення та охорону природного середовища;

• рівень добробуту – включає рівень споживання:

а) товарів (якість продуктів харчування, комфортність житла та ін.);

б) послуг (побутове обслуговування населення, охорона здоров’я, освіта, культура та мистецтво, державне страхування, соціальне забезпечення тощо).

Важливою проблемою демогеографії в Україні є суттєве зниження рівня життя населення. Це сталося внаслідок дії таких чинників:

• збільшення захворюваності;

• зростання дитячої смертності;

• зниження зайнятості та зростання безробіття;

• зменшення коштів на соціальне забезпечення населення;

• низьку забезпеченість житлом;

• складну екологічну ситуацію;

• зростання злочинності.

Соціально-економічний розвиток визначає також рівень життя населення. Складні соціально-економічна та екологічна ситуації привели до падіння рівня життя значної частини громадян України, зростання смертності і захворюваності.

Головною причиною, яка обмежує сьогодні дітонародження в сім’ях, є недостатній рівень матеріального забезпечення. Другою за значенням причиною є складна соціально-економічна ситуація в Україні. На третьому місці опинилися незадовільні житлові умови, поганий стан здоров’я.

Сучасна демографічна ситуація агропромислових регіонів характеризується низькими показниками народжуваності та тривалості життя, високими показниками смертності, в т. ч. і дитячої, деформованою статевовіковою структурою, від’ємним сальдо міграцій. Головна причина цього соціально-економічна:

- занедбаність сіл;

- недостатні інвестиції у його соціальну сферу, у покращення умов життя;

- низька платня за тяжку хліборобську працю;

- незадовільний стан охорони здоров’я та праці та ін.

Тому батьки робили все, щоб сільські діти назавжди поїхали до міста, де був нормований робочий день, стабільна зарплата, благоустрій, безкоштовно надана квартира, «культурні розваги» та ін. Хоча сьогодні спостерігається зворотний процес: люди повертаються із міст в села через затримку зарплат, проживання по 2-3 сім’ї в одній квартирі.

Конкретний інтегральний показник соціально-економічної ситуації, що має безпосередній прямий вплив на здоров’я населення – рівень задоволення потреб людини, що знаходить свій вираз у показниках рівня життя населення. На рівень життя населення істотно впливають:

- зменшення обсягів виробництва, особливо товарів народного споживання;

- подальше підвищення споживчих цін та неадекватне йому зростання заробітної плати трудящих, що працюють в державному секторі економіки, а також пенсій, допомог і стипендій. Причиною цього є зменшення частки національного доходу, використаного на споживання і нагромадження. Отже, існуюча соціально-економічна ситуація спричиняє доволі низький рівень задоволення потреб населення, а отже, і низький рівень життя.

Сучасні методи і засоби обробки даних дають змогу вводити дуже значну кількість факторів.

Одним із найголовніших факторів вважається дохід на одного члена сім’ї. Певний рівень доходу впливає на рівень і структуру потреб і тим самим здійснює вплив на рівень народжуваності.

Можливо, ми вже ніколи не дізнаємося, звідки пішло переконання, що стало масовим забобоном, що для того, щоб мати багато дітей, треба мати гарні матеріальні умови. Спостереження вчених давно, задовго до виникнення статистики та демографії, давали привід для протилежних думок. Відомий, зокрема, вислів великого англійського економіста Адама Сміта у знаменитій книзі «Дослідження про природу і причини багатства народів», опублікованої в Лондоні у 1776 р., через 14 років після праці Д. Граунта: «Бідність … як здається, навіть сприяє розмноженню. Виснажена голодом жінка в гірській Шотландії часто має більше двадцяти дітей, тоді як зніжена дама часто нездатна привести на світ і однієї дитини і звичайно виявляється зовсім виснажена після народження двох чи трьох дітей. Безпліддя, настільки часте серед світських жінок, дуже рідко зустрічається у жінок з нижчих верств народу. Розкіш, може бути, породжує в прекрасній статі пристрасть до насолоди, але, мабуть, завжди послаблює і часто зовсім знищує здатність до дітородіння». Таким чином, великий економіст відзначив зворотний зв’язок між числом народжених дітей і соціальним становищем матерів, але трактував цей зв’язок як різницю у плідності, а не як різницю у бажанні мати дітей. І це не випадково. У його часи число дітей вважалося проявом волі згори, і втручання людей у справи божественні розглядалося майже як богохульство. Навіть говорити про аборти або протизаплідні заходи вважалося непристойним, хоча примітивні методи контрацепції (проти зачаття) існували, а абортів було стільки, що в деяких державах Європи за них суворо карали за судом, аж до смертної кари. Тому багато вчених часто робило вигляд, ніби нічого не знають про цю сторону суспільного життя.

Франція була першою країною, в якій народжуваність почала скорочуватися в кінці XVШ ст., причому саме за рахунок її внутрісімейного обмеження. Ця ж країна стала першою, де громадські діячі та вчені виявили занепокоєння з приводу загрози депопуляції і спробували зрозуміти причини падіння народжуваності. Однак наукові дослідження факторів народжуваності розгорнулися лише на рубежі XIX-XX ст., коли розвиток перепису населення, поточної статистики природного руху населення та системи показників народжуваності і шлюбності підготували інформаційну базу для досліджень. Одними з перших таких досліджень були роботи французького статистика Жака Бертільона. У них вчений розглядав диференціальну народжуваність, тобто систематичні розбіжності в рівнях народжуваності між соціальними групами. У 1890 р. він опублікував результати статистичного дослідження відмінностей в рівнях народжуваності мешканців чотирьох європейських столиць.

Сучасні дослідники вважають за доцільне зазначити, що, з одного боку, підвищення матеріального рівня життя населення може сприяти підвищенню народжуваності. З іншого ж боку, у населення відповідно зростають потреби, і утворений надлишок іде на їх задоволення. Крім того, у більш розвинутому суспільстві перед батьками постає потреба не виростити якнайбільше дітей, а підготувати спеціаліста з кваліфікацією, не нижчою від власної, бо економіка розвивається і потребує кваліфікованих працівників. Таким чином, підвищується «вартість» дитини. В країнах же з менш розвинутою економікою й екстенсивним господарством велика кількість дітей є запорукою забезпеченої старості. Але, мабуть не можна визначити механізм прямого впливу добробуту населення на народжуваність, який призводив би до зниження народжуваності при зростанні добробуту. Така залежність можлива лише як паралелізм між добробутом та іншими факторами. Більш висока народжуваність серед бідняків не може зумовлюватись тільки низьким доходом. В цілому ж, не стільки бідняки мають стимул до зростання народжуваності, скільки інші групи населення – до її зниження. Діють чинники віку при взятті шлюбу, рівня освіти, рівня зайнятості, тощо. Неабияке значення має той факт, що діти перестали бути страховкою для батьків у період хвороби і старості. При наростанні економічного добробуту в країні, зростання потреб населення може обганяти (і обганяє) можливості їх задоволення, що також призводить до зниження народжуваності.

Цікава точка зору польського демографа Г. Смолинського. Він вважає, що зрстання доходів сім’ї збільшує вплив факторів, що обмежують дітонародження. У його моделі розвитку населення діють два фактори: фактор А – прагнення до дітонародження; фактор В – обмеження прагнення до дітонародження (зниження життєвого рівня батьків з появою дитини). Ці фактори знаходяться в оберненій залежності. Фактор В діє при будь-яких обставинах, однак за умов низького життєвого рівня він не може протистояти впливові фактора А, зрівноважити його. В цьому випадку потреби задовольняються на рівні прожиткового мінімуму. Коли життєвий рівень високий, дія фактора В значна.

Ще одним із показників рівня життя населення є витрати на оплату послуг, зокрема житлово-комунальних. Зростання частки цих витрат зумовлене швидкими темпами підвищення цін і тарифів на оплату всіх без винятку видів послуг. Зрозуміло, що фінансова підоснова рівня життя населення спотворена і не забезпечує задоволення навіть елементарних потреб населення.

Дуже важливим фактором, який впливає на рівень народжуваності, є частка міського населення в регіоні. Дослідження показують, що під впливом урбанізації коефіцієнт народжуваності знижується. Репродуктивна поведінка міських і сільських мешканців суттєво відрізняється. Місто і село значно відрізняються за характером та складністю виробництва. Історично склалося так, що в сільському господарстві багатодітність була необхідна для виконання трудомістких робіт, бо діти навіть у молодшому віці допомагали дорослим. У містах такої потреби немає, крім того, більш висока економічна активність жінок призводила до зниження народжуваності у міських поселеннях. Підготовка та навчання працівника промисловості вимагають більше часу, ніж підготовка сільськогосподарського працівника, тому в селі жінка може за короткий проміжок часу відновити свою кваліфікацію, в місті ж це пов’язано з деякими труднощами. У великих містах народження першої дитини часто зміщується на вік 25-29 років. Такий стан, на думку багатьох демографів, відображає наступну закономірність: чим крупніше місто, тим вищий рівень освіти і зайнятість жінок у суспільному виробництві, але нижчий рівень народжуваності.

Процес урбанізації створює досить значні проблеми соціального, економічного та демографічного характеру регіонального розвитку:

- по-перше, надмірне зростання великих міст порушує збалансоване відтворення загальної кількості жителів, погіршує статевовіковий склад сільського населення;

- по-друге, високий рівень розвитку території спричиняє виникнення захворюваності, оскільки безпосередньо пов’язаний з прискоренням ритму життя, збільшенням стресових ситуацій, зростанням кількості механізмів, приладів та технічних пристроїв, які є факторами травматизму, та іншими явищами. Встановлено, що при рівні урбанізації до 20 %, чим вона є вищою, тим вища захворюваність, при зростанні рівня урбанізації з 20 до 75 % спостерігається зниження захворюваності, і при збільшенні частки міського населення вище 75 % показники захворюваності зростають. Така залежність пояснюється особливістю зміни способу життя населення, рівня соціально-економічного розвитку, якісних та кількісних параметрів медичного обслуговування при зростанні частки міського населення. Зростання до певної міри урбанізації покращує названі параметри, що відображається на зниженні захворюваності. Однак, високі значення рівня урбанізації території породжують негативний прояв інших факторів ризику (соціально-економічні, екологічні).

Необхідно особливо відмітити і такий фактор, як рівень освіти жінок. У великій кількості досліджень відмічається істотний обернений вплив цього чинника на народжуваність. Із підвищенням освітнього рівня матерів зменшується середня кількість дітей. Бажання отримати вищу чи спеціальну освіту відсуває терміни вступу в шлюб і тим самим знижує народжуваність. Крім того, жінки з високим освітнім рівнем прагнуть мати більше вільного часу для задоволення своїх духовних потреб, і тому в більшій мірі обмежують кількість дітей. Варто відмітити, що вказана залежність спостерігається як у містах, так і в сільській місцевості. Однак в сільській місцевості різниця в рівнях народжуваності в залежності від освіти жінок найбільш значна.

Наступним чинником є житлові умови. Відмічається низький або й зворотний зв’язок між забезпеченістю житлом та народжуваністю. Це пояснюється тим, що народження кожної дитини (принаймні третьої) значно збільшує величину сім’ї (в 1,5-2 рази), тоді як поліпшення житлових умов конкретної сім’ї відбувається рідше і на меншу частку. Проблемою є забезпечення житлом населення у містах. Так, у 2004 р. на одного жителя України в середньому припадало 21,5 м² загальної площі, причому 20,1 м² – у міських поселеннях і 22,6 м² – у сільській місцевості. Недостатня забезпеченість житловою площею знижує інтенсивність народжуваності. При цьому на народження першої дитини житлові умови впливають значно менше, ніж на народження другої та третьої, котре частіше відбувається після покращення житлових умов.

Зайнятість населення також має неоднозначний вплив на народжуваність. З одного боку, у людини скорочується вільний час для занять із дітьми, і тому вона не схильна до народження наступної дитини. З іншого – зайнятість сприяє підвищенню матеріального рівня населення, а відтак і можливості забезпечення дітей. Особливо потрібно наголосити на зайнятості саме жінок. Зайнятість жінок у суспільному виробництві – один із найсуттєвіших факторів, що впливають на народжуваність. Проблема жіночої зайнятості пов’язана із нестачею вільного часу для виховання дітей у працюючих жінок, втратою певної частини доходу у зв’язку з припиненням роботи по вагітності та пологах. Окрім того, існує тісна залежність між зайнятістю жінки та її віком. Встановлено, що економічна активність жінок з віком зростає. Найвищою вона є у віковій групі 40-49 років. Економічна активність жінок падає пропорційно зростанню кількості дітей, а також протягом перших десяти років після вступу в шлюб, тобто тоді, коли жінка має малолітніх дітей.

Причини, через котрі жінка виходить на роботу:

• внутрішні – жінка готувалась до роботи, хоче використати свої спеціальні знання, не задоволена тим, що вона займається тільки домашнім господарством, не хоче залежати від чоловіка, нарешті, впевнена в корисності та необхідності її праці для суспільства;

• зовнішні – бездітність, фінансовий стан, хвороба чи інвалідність чоловіка.

Дослідження показують, що визначальну роль відіграють зовнішні причини, особливо прагнення підвищити життєвий рівень сім’ї. Серед причин, через які жінка залишається в домашньому господарстві, одне з перших місць займають: велика кількість дітей в сім’ї, а також відсутність підходящої роботи, стан здоров’я.

Жінки займаються підвищенням своєї кваліфікації в більшості випадків у віці 30-40 років. Такий стан пояснюється, можливо, тим, що жінкам 20-30 років важко поєднувати піклування про малолітніх дітей з підвищенням своєї кваліфікації. Зацікавленість у підвищенні кваліфікації зростає із збільшенням доходу жінок. Вищий дохід дає можливість ширше користуватися різного роду послугами, тобто залишити більше часу для сім’ї та для себе. А це є однією з умов задоволеності роботою. Але у жінок з вищим доходом підвищується робоча напруга, до котрої додається нервова перевантаженість, пов’язана із підвищеною відповідальністю за роботу.

Сьогодні жінка поставлена перед дилемою – мати більшу кількість дітей чи працювати, і в більшості випадків жінка вирішує це питання на користь роботи. До того ж переважна більшість молодих людей вважають правильним обмежити величину сім’ї однією, максимум двома дітьми. До основних причин небажання жінок мати більше дітей в сім’ї належать:

- значні грошові витрати на дітей;

прагнення до швидкого підвищення життєвого рівня незалежно від зайнятості жінок;

- погані житлові умови;

- труднощі у вихованні дітей;

- небажання особистих жертв;

- страх перед пологами.

Таблиця 18.