2. Тенденції рівня народжуваності у світі і регіонах. Демографічний перехід та демографічна революція.

Народжуваність разом із смертністю та міграцією визначають динаміку приросту населення регіону.

Таблиця 19.

Загальний коефіцієнт народжуваності у 1985 – 2000-х pp.

Регіон	Коефіцієнт народжуваності (у %)
Весь світ	27,1
Африка	44,7
Латинська Америка	29,1
Північна Америка	15,0
Азія	27,6
Європа	13,0
Австралія та Океанія	20,1

Дослідження, проведені в останні роки у деяких країнах Африки, Азії та Латинської Америки, показують, що там, де рівень економічного і соціального розвитку більш низький, де більшість населення безграмотне, народжуваність дуже висока, хоча у багатьох з них проводиться політика по регулюванню народжуваності, і навпаки, на лице її зниження при прогресивних економічних перетвореннях. Тому у більш розвинених регіонах коефіцієнт народжуваності становить 14,6%, у менш розвинених – 31,0%.

Найвищі показники народжуваності у країнах, що розвиваються, особливо в Африці. Рекорд належить Кенії, де сумарний коефіцієнт народжуваності становить 8,00. В Йорданії він дорівнює 7,4, у Сенегалі — 7,2, у Мексиці — 6,2. Найнижчі коефіцієнти притаманні Європі: Угорщина — 1,8, Австрія — 1,4, ФРН — 1,3. У Японії цей коефіцієнт становить 1,7, у США— 1,8. Тобто у розвинутих країнах світу клалась дуже напружена демографічна ситуація.

Хоча пік зростання у 2,2% на рік у 1963-му скоротилася майже вдвічі, якщо й надалі населення світу ростиме вздовж теперішньої кривої, то воно досягне 9 млрд. до 2042 року.

Рис. 21. Зміна чисельності населення регіонів світу

Кількість населення Землі постійно зростає внаслідок розширеного відтворення. До другої половини XVII ст. збільшення чисельності населення відбувалось повільно, із початком розвитку капіталізму пришвидшилося, а в другій половині XX ст. набуло «вибухоподібного» характеру.

Оцінюючи характер змін, багато дослідників гадають, що на відміну від ранніх етапів історії, коли головну роль у виробництві грали такі характеристики населення як чисельність, вік, стать, в сучасних умовах, коли вирішальною у виробництві стає професіональна та наукова структура населення, відбувається якісний стрибок, котрий інколи називають демографічний перехід або навіть – демографічна революція. Відмінною особливістю демографічної революції являється подолання деякого паралелелізму демографічного і соціально-економічного розвитку, який існував в минулому. Мова йде про якісні зміни в смертності і в народжуваності.

Демографічна революція – різка зміна якісного (статевовікового, етнічного тощо) складу населення у результаті інтенсивного природного приросту певних категорій населення. Демографічна революція у США призвела до того, що згідно з даними Американського бюро з перепису населення, вперше за всю історію Штатів, афроамериканці вже не є найбільшою національною чи расовою меншиною США.

Іспаномовних у США тепер 37 мільйонів, а негрів – лише 36. Тобто, білі американці складають 70% населення США – 199,3 мільйона; іспаномовні латиноси – 13%; афроамериканці (чорношкірі) – 12,7%; вихідці з Азії – 4% або 12,7 мільйона. Усього населення США складає 284,4 мільйона осіб. Лишень за 2000-2002 роки кількість іспаномовних у США зросла на 4,7%, негрів – на 2,4%. Окрім того, темпи еміграції з країн Латинської Америки, зокрема Мексики, просто шалені. У таких найбільших мегаполісах Каліфорнії як Лос-Анджелес і Сан-Дієго, Флориди – Маямі, переважне іспаномовне населення. На півдні США іспанська стала не другою, а офіційною, обов'язковою мовою для юристів, полісменів і всіх працівників сфери обслуговування.

Між іншим, деякі вчені гадають, що термін «демографічна революція» взагалі можна не використовувати до сучасної стадії демографічних процесів у глобальному масштабі, оскільки, наприклад, у відсталих країнах хоч і проходять якісні зміни в динаміці смертності, але вони майже не зачіпають поведінку населення відносно народжуваності.

Більш часто вживається термін «демографічний перехід», котрий адекватно відображає існуючу стадію динаміки народонаселення під дією соціально-економічного розвитку. Цей демографічний перехід залежить від таких факторів як темпи індустріалізації, урбанізації та зростання життєвого рівня, розвитку охорони здоров'я, соціального забезпечення та навчання, ступеню емансипації жінок.

Демографічний перехід — концепція, що застосовується в сучасній демографії для пояснення типів відтворення населення. Цей термін запропонував 1945 р. американський демограф Ф. Наутстайн.

Наприкінці XIX ст. було встановлено, що рівні народжуваності та смертності людей зумовлюються не біологічними законами, а соціальними умовами. Залежно від соціально-економічних умов життя людей, співвідношення показників народжуваності, смертності та природного приросту складається по-різному. Для населення країн, що перебувають на низьких рівнях економічного розвитку, характерні високі показники народжуваності і смертності, а відтак — низький природний приріст. Епідемії та стихійні лиха ще більше погіршують ситуацію. Із початком тих чи інших суспільно-економічних перетворень поліпшується якість життя, кращим стає медичне обслуговування, і це сприяє істотному зменшенню показників смертності. З розвитком процесів індустріалізації та урбанізації починають зменшуватися і показники народжуваності. Кожному з етапів перебігу цього демографічного переходу притаманна своя ситуація у відтворенні населення.

Вирізняють чотири фази демографічного переходу, кінцева межа якого — стабілізація населення:

- в першій фазі, яку до середини XX ст. завершили промислово розвинені країни, зниження коефіцієнту смертності випереджає зниження коефіцієнту народжуваності, завдяки чому коефіцієнт природного приросту населення зростає до найвищого значення;

- у другій фазі коефіцієнт смертності знижується далі та досягає найменшого значення, але коефіцієнт народжуваності знижується ще швидше, і приріст населення поступово сповільнюється;

- для третьої фази характерне підвищення коефіцієнту смертності, обумовлене демографічним старінням, з одночасним сповільненням зниження народжуваності. Врешті-решт коефіцієнт народжуваності наближається до рівня простого відтворення населення, а коефіцієнт смертності залишається нижчим від цього рівня, оскільки вікова структура ще не стабілізована і має побільшену частку вікових груп із низькою смертністю;

- у четвертій фазі коефіцієнт смертності підвищується, зближуючись з коефіцієнтом народжуваності, процес демографічної стабілізації закінчується. Економічно розвинені країни у 80-х pp. були близькі до завершення третьої фази демографічного переходу, тоді як більшість країн, що розвиваються, знаходяться в першій — на початку другої фази.

Друга фаза являє собою демографічний вибух. Країни Європи пройшли його ще у XVIII–XIX ст. разом з індустріалізацією. Країни, що розвиваються, вступили в цю фазу лише в 50 – 60-х рр. XX ст.

Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростання світового населення. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це приводить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвитку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення перевищує 1,8—2,0%.

Сучасні високі темпи росту чисельності населення земної кулі значною мірою визначаються темпами його збільшення в країнах, що розвиваються, Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу. Оскільки на ці країни припадало 9/10 загального приросту населення Землі, це спричинило глобальний демографічний вибух. Середньорічний приріст населення у другій половині 1960-х рр. сягав 21%, а в країнах, що розвиваються, 30–45% і навіть більше. Із соціально-економічним розвитком країн Латинської Америки, Східної і Південно-Східної Азії природний приріст їх населення поступово зменшувався (зараз 16–17%), а деякі з них (Китай) упритул підійшли до 3 фази демографічного переходу. Економічно розвинені країни на цій фазі знаходились вже у середині ХХ ст., згодом сюди увійшли тодішні соціалістичні країни Європи.

Демографічний вибух — явище тимчасове; з розвитком демографічного переходу порушена узгодженість типів народжуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворення населення поступається місцем основному, і демографічний вибух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли він. як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що розвиваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подолання перехідного характеру відтворення населення. Процес демографічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до стану, характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що розвиваються, — не раніше середини XXI ст.

Генерація X – вислів, що використовується для опису покоління людей, що народилося після піку демографічного вибуху, який стався по Другій світовій війни, особливо в Північній Америці. Точні демографічні межі «Генерації X» не визначені: особи, що народилися між 1963 – 1975 роками, вважаються «Людьми Х» («Gen X'ers»), хоча більшість використовує цей термін для опису всіх тих, кому було близько двадцяти років протягом 1990-х років. Термін використовується в демографії, соціальних науках і маркетингу, хоча найбільш часто його використовують у популярній культурі. Вплив покоління на поп-культуру почався в 1980-х і сягнув найбільшої сили в 1990-х роках.

Хоча вислів «Генерація X» з'являється ще в 1960-х роках, він був популяризований Дугласом Коплендом у романі 1991 року «Генерація Х: Казки для Акселерованої Культури» (Generation X: Tales for an Accelerated Culture), у якому Копленд описав муки тих, хто народився приблизно між 1960 і 1965 роками, хто, невірно віднесений до покоління Демографічного Вибуху, не відчував зв'язку з його культурними іконами. У баченні Копленда, X у Генерації X відносився до безіменності покоління, що прийшло до усвідомлення свого існування як окремої групи, однак почувалося карликом, затіненим поколінням Вибуху. Потому термін став більш загальним, описуючи більшу кількість людей. Він був присвоєний поколінню, що ішло слідом за дітьми Вибуху, і став використовуватися маркетологами протягом 1990-х років, щоб позначити потенційних покупців, яким на той час було близько двадцяти років.

«Генерація X» також описується як покоління, що складається з людей, які були підлітками в 1980-х роках. Це визначення не включає найстарших і наймолодших людей Х, яких позначають іншими термінами. Кемерон Кроув, кінорежисер, будучи учнем коледжу у 1980 році, провів дослідження нового покоління коледжу, яке було першим, що вивчало В'єтнамську війну просто як черговий урок історії і нічого більше. Це нове покоління не боялося призову до армії, що був скасований, коли вони були у початковій школі. Вони також слухали нову музику, new wave, і мали своїх рок-зірок, які були на вершинах чартів у пізніх 1970-х — The Pretenders, The Cars, Blondie і Devo. Кемерон Кроув назвав свою книгу, видану в 1981 році, «Швидкий Плин Часу в Ріджмонт Хай» (Fast Times at Ridgemont High), за яким у 1982 році вийшов однойменний хітовий фільм. Ті, хто був у коледжі на початку 1980-х, були першими Людьми Х, описаними Кемероном Кроувом. На жаль, ці перші люди Х також мали своїх перших — вони були першими, хто мав відвідувати коледж на початку ВІЛ/СНІД-епідемії. ВІЛ почав з'являтися на перших сторінках газет у 1983 році, нагадуючи поколінню Х, що «вільне кохання» ("free love"), яким насолоджувалися студенти коледжу покоління Вибуху, було в минулому. Або ж як один з Людей Х це підсумував: «Покоління вибуху мало секс, наркотики і рок-н-ролл (sex, drugs and rock-and-roll). Ми маємо ВІЛ, неоконсерватизм і new wave».

Головними рисами молодих людей початку 1990-х рр. Були:

• відсутність оптимізму і впевненості у завтрашньому дні;

• самовпевненість;

• абсолютний нігілізм;

• відкидання всіх колишніх догм.

Вони цінували гучну музику, яка була сповнена агресії і повної свободи самовираження. Це був підсумок, навіяний панк-роком 1970-х і геві-металом 1970-х і 80-х років. Культовим гуртом стала «Нірвана», що грала в стилі ґрандж.

Інший опис Покоління X торкається періоду переходу (1945 – 1990 рр.) від закінчення Другої світової війни і відмови від колоніального імперіалізму до падіння Берлінської стіни і кінця Холодної війни. Перехід від колоніалізму до глобалізації виділяють для того, щоб відділити Людей Вибуху від Baby Busters, підпокоління Генерації Х, яке сформоване найпершими Людьми Х.

В 2000-му році Організація Об'єднаних Націй оцінила зростання населення на рівні 1,14% в рік, що складає 75 млн. людей. Це менше, ніж пікове значення у 86 млн. людей у 1987 році. Швидкість росту населення на всій Землі поступово зменшується від 2,19% в 1963 році, але в окремих регіонах, зокрема на Близькому Сході та в Африці на південь від Сахари, рівень росту залишається високим.

В результаті росту населення, що перевищує можливості регіону, виникає перенаселення. З іншого боку, такі області можна розглядати також як недонаселені, оскільки населення в них не вистачає для підтримки економічної системи.

ООН стверджує, що темпи росту населення швидко зменшуються через демографічний перехідний період. Вважається, що населення Землі досягне максимального значення 9,22 млрд. в 2075 році.

Статевовікова структура населення – важливий економіко-демографічний показник, який дає змогу прогнозувати кількість населення і, відповідно, трудові ресурси.

Перший великий прорив тут відбувся на рубежі 50-х і 60-х років, коли вдалося одержати комбіновані контрацептивні засоби для внутрішнього вживання — гормональні таблетки, пігулки й ін., у подальшому все більш удосконалювані. Усе це призвело до того, що в 60-х pp. у світі відбулася справжня сексуальна революція, яка викликала найгостріші протиріччя в поглядах і, відповідно, полеміку і боротьбу думок. У першу чергу, вони торкнулися питання абортів. У християнському світі проти штучного переривання вагітності категорично виступила католицька церква. Ще в 1987 р. Ватикан видав спеціальну «Інструкцію» з цього приводу, а на Каїрській конференції 1994 р. знову висловився настільки ж різко. Проти абортів і взагалі планування родини виступає і більшість мусульманських країн. Усього ж у світі щорічно здійснюють приблизно 60 млн. абортів.

Інформації про поширення демографічної політики в сучасному світі не завжди можуть бути зіставлюваними. Так, за одними даними, у розвинутих країнах різні форми контролю народжуваності застосовують близько 70% жінок репродуктивного віку, у країнах, що розвиваються, — 50%. За іншими даними, більш-менш активну демографічну політику здійснює приблизно половина всіх країн світу. За третіми, — лише з 1970 до 1993 р. число подружніх пар у країнах, що розвиваються, які використовували різні форми планування родини, збільшилося в 10 разів (з 40 млн. до 400 млн.), а число самих цих країн зросло до 130. За четвертими даними, кількість учасників планування родини до 2000 р. у Східній і Південно-Східній Азії перевищила вже 300 млн., у Південній Азії — 100 млн., у Латинській Америці — 75 млн. родин. Як бачимо, важко визначи­ти, якою мірою ці відомості відповідають або суперечать одна одній; але в цілому вони свідчать про те, що поширення демографічної політики набуває усе більшого розмаху.

У країнах, що розвиваються, які ще перебувають на стадії демографічного вибуху, основна мета полягає в зниженні коефіцієнтів народжуваності і природного приросту населення.

Народжуваність зменшується в результаті:

• популяризації і поширення контрацептивів;

• санітарної освіти;

• консультування з питань планування родини;

• пропаганди переваг малодітної родини;

• стимулювання малодітності за допомогою різного роду економічних і адміністративних заходів;

• у деяких країнах не тільки дозволяють, але й усіляко вітають добровільну стерилізацію чоловіків і жінок.

Найбільш яскравий приклад здійснення демографічної політики являють собою країни Азії, що розвиваються. Там вона охоплює переважну більшість жителів. У першу чергу, це стосується країн з найбільшою чисельністю населення — Китаю, Індії, а також Індонезії, Пакистану, Бангладеш, Малайзії, Таїланду, Філіппін. Досить активну демографічну політику здійснюють також у країнах Латинської Америки та в деяких країнах Північної Африки. Однак, в інших частинах світу, особливо в мусульманських країнах, вона поки що не одержала поширення. Про це можна судити, зокрема, за показниками застосування засобів контрацепції. За статистикою ООН, середній показник застосування контрацептивів для всіх країн, що розвиваються, дещо перевищує 1/2 (мова йде про кількість тих родин, які застосовують контрацептиви), а для найменш розвинутих— 1/5. Першим за цим показником є Китай (майже 85%). У Таїланді, В'єтнамі й Шрі-Ланці він сягає 65—75%, у Малайзії й Індії — 50 — 60%, у більшості країн Латинської Америки — 50 — 75%. На іншому полюсі перебувають країни Західної і Центральної Африки і деякі країни Південно-Західної Азії, де частка таких родин звичайно не перевищує 10%; в Афганістані вона складає всього 2%, а в Ємені — 7%.

Свідома бездітність (англ. Childfree, чайдфрі) — це принципове небажання мати дітей, не зважаючи на таку можливість (тобто, не йдеться про людей, які безплідні, відкладають народження дітей на пізніший термін або не мають твердої позиції в даному питанні). Сам термін прийшов з англійської мови, як, втім, і звичай об'єднуватися в групи людей, які не тільки не хочуть заводити дітей, але і відстоюють своє право їх не мати. Чайлдфрі руйнує культурні та соціальні стереотипи.