Питання для самоконтролю

1. Що розуміють під смертністю населення?

2. Як формулюється закон смертності Ґомпертца-Мейкгама?

3. Які показники характеризують смертність?

4. Що розуміють під депопуляцією?

5. Які виокремлюють основні причини смертності?

6. Чим розрізняються основні причини смертності у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються?

7. Чим пояснюється вищий рівень смертності серед чоловіків порівняно з жінками?

8. Які виокремлюються основні причини зростання рівня смертності працездатного населення?

9. У яких країнах створена найкраща суспільна система охорони здоров’я?

10. Яке місце займає Україна за рівнем розвитку суспільної системи охорони здоров’я?

11. Які основні тенденції рівня смертності у світі?

12. Яке місце займає Україна за рівнем смертності у світі?

13. Що таке максимальна тривалість життя?

14. У чому сенс поняття старіння населення?

15. Яким чином пов’язані рівень смертності населення та середня тривалість життя?

16. Скільки років становить середня тривалість життя у світі?

17. Скільки років становить мінімальна і максимальна тривалість життя у світі?

18. Що розуміють під «навантаженням» працездатного населення?

19. Яким чином та чому відбувається ревізія пануючих економічних оцінок старіння населення у розвинутих країнах?

20. Які заходи стосовно забезпечення активної участі людей похилого віку у житті суспільства містить Політична декларація Другої світової асамблеї з проблем постаріння населення?

21. Якими темпами відбувається процес постаріння населення України?

22. Які регіони України належать до найбільш старих та найбільш молодих?

23. Як відрізняються та чим визнаються темпи зменшення міського та сільського населення?

24. На які групи за сумарним коефіцієнтом народжуваності розподіляються області України?

25. Яка структура смертності за причинами смерті в Україні?

26. На які групи в залежності від смертності населення можна поділити реґіни України?

Змістовий модуль ііі.

Демографічна криза в україні

ЛЕКЦІЯ 8

Тема 7: Демографічна криза в Україні та шляхи її вирішення. Значення демографічної складової у соціально-економічному і культурному розвитку планети

План

1. Демографічна політика: визначення, методи ефективність. Сімейна політика.

2. Історія демографічної політики.

3. Сучасна регіональна демографічна політика у світі. Діяльність ООН і інших міжнародних організацій в області народонаселення.

4. Концепція демографічної політики і основні напрямки регулювання демографічних процесів в Україні в сучасних умовах.

1. Демографічна політика: визначення, методи ефективність. Сімейна політика.

Демографічна політика – це цілеспрямована діяльність державних органів і інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення, покликана зберігати або змінювати тенденції динаміки чисельності, структури, розселення і якості населення.

Вона покликана впливати на:

- формування бажаного для суспільства режиму відтворення населення;

- збереження або зміну тенденцій у сфері динаміки чисельності і структури населення, темпів їх змін, динаміки народжуваності, смертності, сімейного складу, розселення, внутрішньої і зовнішньої міграції;

- якісні характеристики населення.

Вона розглядається як органічна частина соціальної політики, специфічна за своїми цілями і частково за методами їх досягнення, але узгоджена з іншими сферами, такими, як регулювання умов зайнятості і праці, а також рівня життя і соціального забезпечення населення, освіти, охорона здоров'я тощо.

Демографічна політика ґрунтується на комплексі різних заходів: економічних, правових, виховних і пропагандистських. Ефективність демографічної політики можна визначити як досягнення поставленої мети у короткий термін з мінімальними економічними витратами. Розрізняють загальну, генеральну та довгострокову ефективність.

Суб’єкт демографічної політики – держава як засіб впливу на відтворення населення в потрібному для суспільства напрямі.

Об’єкт демографічної політики – складні і важкозавбачувані демографічні процеси – народжуваність і смертність, заходи щодо оптимізації їх співвідношення з точки зору досягнення найтривалішого періоду активної творчої діяльності і середньої тривалості життя людини. Більшість існуючих у сфері демографічних відносин явищ: шлюбність, розлучуваність, міграція – були і залишаються, в основному, особистою справою індивіда, подружньої пари, сім’ї. Тому управління демографічною поведінкою не може спиратися на будь-яке адміністрування, примус чи заборони.

Цілі демографічної політики зазвичай зводяться до:

• формування бажаного режиму відтворення населення;

• збереження або зміни тенденцій в області:

- динаміки чисельності і структури населення;

- темпів їх змін;

- динаміки народжуваності;

- смертності;

- сімейного складу;

- розселення;

- внутрішньої і зовнішньої міграції;

- якісних характеристик населення.

Цілі можуть бути задані у вигляді цільової вимоги (словесний опис цілей), цільового показника або системи показників, досягнення яких інтерпретується як реалізація цілей демографічної політики. Серед показників, апробованих у практиці різних країн, найрідше зустрічається власне чисельність населення (наприклад, в КНДР — не перевищити чисельність в 1200 млн. чоловік в 2000 р. або в Румунії часів Н. Чаушеску — досягти чисельності в 30 млн. чоловік). Країни, що розвиваються, як цільовий показник найчастіше вибирають зниження темпів зростання населення за певний період, зниження загального або сумарного коефіцієнта народжуваності. У всесвітньому плані дій в області народонаселення (Бухарест, 1974) і в Рекомендаціях по його подальшому здійсненню (Мехіко, 1984) країнам з високим рівнем смертності пропонувалося використовувати як цілі демографічної політики досягнення певних рівнів середньої тривалості життя або зниження дитячої смертності. У розвинених країнах для регулювання притоку іноземців практикуються імміграційні квоти — обмеження на в'їзд і натуралізацію іноземців.

Демографічна політика не може і не повинна підміняти собою соціальну і економічну політику. Спроби вирішувати соціально-економічні проблеми заходами демографічної політики ніколи не приводили до бажаних і ефективних результатів.

Основні напрями демографічної політики включають:

• державну допомогу сім'ям з дітьми;

• створення умов для поєднання батьківства з активною професійною діяльністю;

• зниження захворюваності і смертності;

• збільшення тривалості життя;

• поліпшення якісних характеристик населення;

• регулювання міграційних процесів, урбанізації і розселення;

• соціальну підтримку інвалідів, немолодих і непрацездатних і тому подібне.

Ці напрями повинні бути узгоджені з такими важливими сферами соціальної політики, як:

• зайнятість;

• регулювання доходів;

• освіта;

• охорона здоров'я;

• професійна підготовка;

• житлове будівництво;

• розвиток сфери послуг;

• соціальне забезпечення.

Структура демографічної політики, як і будь-якої іншої політичної діяльності, включає два найважливіших і взаємозв'язаних компоненти: визначення і виклад системи цілей і розробку і реалізацію засобів для їх досягнення.

Демографічна політика являє собою комплекс заходів:

До числа економічних заходів, спрямованих:

на стимулювання народжуваності, зараховують:

- оплачувані відпустки і різні допомоги при народженні дітей;

- допомоги на дітей залежно від їхньої кількості, віку і складу родини — за прогресивною шкалою;

- різні позички, кредити, податкові та житлові пільги та ін.

на зниження народжуваності спрямовані заходи, що створюють переваги для малодітних родин.

Адміністративно-правові заходи включають:

законодавчі акти, що регулюють:

- вік одруження;

- розлучуваність;

- здійснення абортів;

- застосування контрацептивів;

- майновий стан матері і дітей у випадку розпаду родини;

- умови зайнятості і режим праці працюючих жінок-матерів;

- внутрішню і зовнішню міграцію і тому подібне.

Виховні і пропагандистські заходи спрямовані на:

- формування суспільної думки, норм і стандартів демографічної поведінки;

- визначення ставлення до давніх і сучасних традицій і звичаїв відтворення населення;

- політику планування родини (внутрісімейне регулювання дітородіння);

- статеве виховання й освіту молоді та ін.

Вплив демографічної політики на демографічні процеси в суспільстві може бути:

• прямим (обмеження законодавчим шляхом міграції, оформлення шлюбів чи народження дітей, планування підготовки спеціалістів);

• непрямим (підвищення рівня життя, залучення населення до створення умов для збільшення кількості дітей у сім’ї, пропаганда тих чи інших професій).

Принципова особливість демографічної політики полягає в дії на динаміку демографічних процесів не прямо, а опосередковано, через людську поведінку, через ухвалення рішень у сфері шлюбу, сім'ї, народження дітей, вибору професії, сфери зайнятості, місця проживання. Заходи політики впливають як на формування демографічних потреб, що обумовлюють специфіку демографічної поведінки, так і на створення умов для їх реалізації. Особливу складність демографічній політиці як частини соціального управління додає необхідність враховувати і погоджувати інтереси різних рівнів:

- індивідуальних, сімейних, групових і суспільних;

- локальних, регіональних і загальнодержавних;

- економічних, соціально-політичних, екологічних і етнокультурних;

- найближчих, середньострокових і довгострокових.

Демографічну політику не можна розглядати у відриві від аналізу динаміки чисельності, структури і розселення населення. Конкретна демографічна ситуація, її тенденції і перспективи обумовлюють і певний характер і цільову спрямованість політики.

Цілі і системи заходів з регулювання відтворення населення визначаються:

• пануючими ідеологічними концепціями;

• особливостями соціальної системи, що склалася;

• типом державного управління;

• рівнем економічного розвитку і ресурсними можливостями;

• якістю життя;

• культурними і релігійними нормами і традиціями.

Для обґрунтування політики важливо постійно вивчати й оцінювати демографічну ефективність і наслідки заходів, що здійснюються. Одним з головних її напрямів є розробка політики, яка буде оптимальною з точки зору відтворення населення, врахування джерел засобів існування, становища жінки, типу стосунків між подружжям.

Найбільш поширений і близький по вживанню термін — політика народонаселення. Нерідко ці поняття використовують як тотожні, як синоніми, не надаючи їм різного значення. У широкому сенсі демографічна політика іноді ототожнюється з політикою народонаселення, у вузькому сенсі – розглядається як одна з її складових, разом з регулюванням умов праці працездатного населення і умов життя всього населення. У найважливіших теоретичних монографіях 70-х – 80-х рр. також пропонувалося розмежовувати вказані поняття, розглядати одне як частину іншого.