- •Демографія
- •Дніпропетровська державна фінансова академія
- •Демографія
- •6.030505 «Управління персоналом та економіка праці»
- •Передмова
- •Модуль 1. Демографія як наука. Світові демографічні проблеми
- •2. Предмет та задачі демографії.
- •3. Демографія як система демографічних наук.
- •4. Методи демографії.
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 2
- •Населення світу за регіонами
- •Список країн світу, відсортований за населенням на 2006-2009 роки
- •2. Структура населення. Показники співвідношення статей. Вікові групи та контингенти. Статевовікові піраміди.
- •Структура населення деяких регіонів світу за статтю
- •Структура зайнятості населення різних країн світу
- •3. Історія переписів населення у світі.
- •4. Переписи населення, їх і основні принципи проведення. Програма перепису населення, її основні розділи і питання.
- •Розробка Основа
- •Використання даних, отриманих за результатами переписів населення має кілька напрямків.
- •5. Всеукраїнський перепис населення 5 грудня 2001 року
- •Перелік ознак Всеукраїнського перепису населення 2001 року для домогосподарств
- •Перелік ознак Всеукраїнського перепису населення 2001 року
- •Показники вікової структури найчисленніших етнічних груп населення України, 2001 р.
- •Співвідношення чоловіків і жінок в Україні за віковими групами за даними переписів населення, що відбулись у 1959-2001 рр.
- •Віковий склад населення України за даними переписів населення 1959-2001 рр., %
- •Кількість населення в Україні у віці 100 років і більше
- •Рівень зайнятості населення працездатного віку в Україні станом на 5 грудня 2001 року
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 3-4
- •2. Природний рух населення.
- •Відтворення населення світу (згідно з даними оон, 2003р.)
- •Природний рух населення деяких країн світу на кінець хх – початок ххі ст. (на 1000 чоловік).
- •3. Механічний рух населення.
- •4. Міграційні процеси в Україні.
- •Розподіл жителів України за місцем народження, % (за переписами 1989 та 2001 рр.).
- •Перша хвиля
- •Друга хвиля
- •Третя хвиля
- •Четверта хвиля
- •Східна діаспора
- •Західна діаспора
- •Українська діаспора (2009 рік)
- •Питання для самоконтролю
- •Змістовий модуль іі. Основні демографічні проблеми сучасного людства лекція 5
- •Тема 4: Антропогенна криза, її симптоми та прогнози. Основні демографічні проблеми сучасного людства
- •Причини деградації земель в різних регіонах світу
- •2. Демографічний перехід від екстенсивного до інтенсивного типу відтворення населення як результат соціального прогресу.
- •3. Тенденції відтворення населення у світі. Демографічне старіння населення.
- •Співвідношення найважливіших показників якості життя в країнах різного типу, на кінець хх – початок ххі століття
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 6
- •Тема 5: Народжуваність і методи статистичного дослідження, динаміка і структура. Демографічний вибух. План
- •1. Демографічне поняття народжуваності. Фактори та показники народжуваності.
- •Коефіцієнти множинної кореляції, отримані за методом примусового включення показників (ступінь впливу факторних ознак на сумарний коефіцієнт народжуваності)
- •2. Тенденції рівня народжуваності у світі і регіонах. Демографічний перехід та демографічна революція.
- •Загальний коефіцієнт народжуваності у 1985 – 2000-х pp.
- •Причини:
- •3. Репродуктивна поведінка: поняття та структура. Дослідження репродуктивного населення.
- •4. Проблеми репродуктивної поведінки в Україні.
- •Питання для самоконтролю
- •Лекція 7
- •Тема 6: Проблема «старіння» людства. Смертність населення: методи статистичного дослідження, динаміка і структура План
- •1. Демографічне поняття смертності. Середнє очікування протяжності життя.
- •Вибірковий перелік професійних захворювань
- •2. Тенденції та фактори рівня смертності і середньої протяжності життя у світі.
- •3. Проблема старіння людства.
- •Вікова структура, %
- •4. Проблема старіння населення в Україні
- •Питання для самоконтролю
- •Змістовий модуль ііі.
- •Основні елементи політики народонаселення:
- •2. Історія демографічної політики.
- •3. Сучасна регіональна демографічна політика у світі. Діяльність оон і інших міжнародних організацій в області народонаселення.
- •11 Липня відзначається Всесвітній день народонаселення, який з'явився у календарі оон у 1989 році.
- •4. Концепція демографічної політики і основні напрямки регулювання демографічних процесів в Україні в сучасних умовах.
- •Основні напрями державної демографічної політики в Україні:
- •Питання для самоконтролю
- •Які основні елементи складають політику народонаселення?
- •Лекція 9
- •Тема 8: Порівняльна характеристика темпів приросту. Прогнозування розвитку народонаселення в Україні. Шлюб і сім’я. Міграція населення. План
- •1. Роль демографічного прогнозування у соціальному і економічному розвитку. Демографічні прогнози оон.
- •Прогнозоване зростання чисельності населення світу
- •Населення Євросоюзу в 2020 році. Прогноз Євростату
- •2. Тенденції демографічного розвитку України (структура населення за шлюбним і сімейним станом, народжуваність, смертність, старіння населення, міграція населення).
- •Кількість чоловіків і жінок у віці 16 років і старші, які перебувають у зареєстрованому або незареєстрованому шлюбі, в Україні за даними переписів населення, %
- •Народжуваність в Україні
- •Прогноз основних параметрів режиму смертності населення України до 2026 р.
- •Основні параметри демографічного прогнозу, тис. Осіб на початок року
- •V. Очікувані тенденції міграцій населення
- •Питання для самоконтролю
- •Список використаної літератури Основна література
- •Додаткова література
- •Електронні ресурси
- •Демографія
2. Історія демографічної політики.
Необхідність підтримувати певні пропорції між населенням, ресурсами і навколишнім середовищем завжди усвідомлювалася як важливе і складне управлінське завдання. Демографічна політика має давню історію і багатий досвід практичної реалізації: від заснування стародавніми греками колоній для розселення швидко приростаючого населення або встановлення привілеїв тридітним сім'ям римськими імператорами до політики «одна сім'я — одна дитина» в сучасному Китаї.
Виникнення античної держави з її законами, з суспільною нерівністю і економікою, побудованою на праці рабів з її украй низькою продуктивністю, зумовило зародження і розвиток демографічної політики як державної політики. Розробляючи і реалізовуючи закони, що упорядковують життя і співіснування мільйонів людей, держава прямо або побічно регулювало і демографічну поведінку індивідуумів і сімей. Так, в одному з якнайдавніших правових актів — звід законів вавилонського царя Хаммурапі (приблизно 1760 р. до н.е.) — 68 статей з 282 було присвячено сімейному праву. Зростання чисельності населення стародавніх держав у сприятливі роки, коли війни і стихійні лиха, епідемії і неврожаї не скорочували населення, примушувало до контролю його зростання шляхом стимулювання розосередження населення аж до примусової еміграції.
Уже в IV-V ст. до н.е. відчувалося перенаселення в невеликих старогрецьких містах-державах, що спричинило вимушену еміграцію надлишку населення і приймало форму періодичного заснування колоній. Грецьку колонізацію Середземномор'я і Причорномор'я (а витоки її йдуть до VIII в. до н.е.) можна, мабуть, вважати першою формою цілеспрямованого регулювання чисельності і розміщення населення. Переселення жителів з густонаселених районів в малонаселені землі для підтримки «оптимальної» пропорції між кількістю землі, продовольством і населенням пропонувалося в V ст. до н.е. старокитайським філософом Конфуцієм (551-479 рр. до н.е.) і його послідовниками як ефективний державний захід.
Проблема обмеження чисельності населення, небезпека надмірного зростання народонаселення, яка періодично поставала в державах античного світу, знайшла віддзеркалення у висловах і роботах видатних грецьких мислителів того часу: Сократа (бл. 470-399 до н.е.), Платона (427-347 рр. до н.е.) і Аристотеля (384-322 рр. до н.е.).
Великий вплив на формування поглядів на політику в області відтворення населення справляли релігійні доктрини, що цілком замінювали як регулятори поведінки правові норми. Християнство засуджувало аборт і дітовбивство, але заохочувало стриманість. Релігійні доктрини Сходу, що переважали в Китаї, Індії, Персії, в цілому схвалювали продовження роду і дітородіння, але в буддизмі (і у меншій мірі в індуїзмі) обітниця безшлюбності вважалася високим духовним ідеалом.
Економічні умови, що в середні віки змінилися, сприяли появі у селян стимулів до великої сім'ї — виховання дітей коштувало дешево, а робоча сила в господарстві була потрібна, тим більше, що податками обкладалося, як правило, тільки доросле населення. Ставлення до чисельності населення, до сім'ї визначалося високим рівнем смертності, епідеміями, що забирали сотні тисяч життів. У XVII ст. Франція однією з перших в Європі починає проводити політику заохочення зростання населення. Її мотиви обумовлювалися і ученням меркантилізму, і демографічною ситуацією. Франція зазнала великих втрат в 30-річній війні з Німеччиною (1618-1648 рр.), а також втрачала населення через значну еміграцію, викликану релігійними переслідуваннями гугенотів.
До середини XVIII ст. посилилися економічні передумови популяціонізму, пов'язані з розширенням мануфактурного виробництва і збільшенням попиту на робочу силу. Це підтримувало подальше розповсюдження ідей бажаного зростання населення. Вони знайшли своє віддзеркалення в працях великих французьких просвітителів Ж.-Ж. Руссо (1712-1778 рр.), Ш. Монтеск’є (1689-1755 рр.), Д. Дідро (1713-1784 рр.), в працях Гельвеція, Моо, Юма і інших мислителів.
Лише Вольтер (1694-1778 рр.), мабуть, критично ставився до ідей про зростання населення, співвідносячи проблему населення з проблемами добробуту і духовного розвитку.
Багато російських державних діячів і учених XVII-XIX ст. підтримували ідею збільшення населення. У кріпосній Росії існував закон, за яким кожна сім'я платила податок («тягло»). Звідси виникала зацікавленість держави у ранніх шлюбах, оскільки збільшення числа нових сімей забезпечувало притік нових прибутків у казну. Ранні шлюби і висока народжуваність схвалювалися церковними догматами, що формували установки і поведінку населення.
Найбільш цілісний і систематизований виклад необхідних і можливих заходів політики населення в Росії був представлений в трактаті М.В. Ломоносова «Про збереження і розмноження російського народу» (1761 р.). Він пропонував прийняти заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для народження дітей у шлюбі і поза ним, на скорочення дитячої смертності, на припинення еміграції. Заходи були як культурно-освітнього характеру, так і адміністративно-правового (перегляд церковних правил і звичаїв).
За імператриці Катерині II (мабуть, не без впливу трактату Ломоносова, як і не без впливу того, що здійснювалося у Франції, а раніше — в Римі) були скасовані «вінцеві пам'яті» (по суті, мито за вінчання), полегшений вступ до шлюбу вдовам і дружинам засланців, при виборах на громадські посади перевагу почали надавати тим, у кого більше дітей. Указ Катерини від 1774 р. повелівав не вінчати малолітніх з дорослими дівами. Указ 1784 р. Синоду наказував в проповідях схиляти народ до прихильного ставлення до позашлюбних дітей. Були засновані будинки для підкидьків і незаконнонароджених.
Майже всі прогресивні діячі Росії того часу (державознавці, медики, філософи і письменники) розділяли популяціоністські позиції (А.П. Волинський, А.Н. Радіщев, В.Н. Татіщев і ін.). У той же час історик і публіцист М.М. Щербатов вважав швидке збільшення сільського населення одним з чинників розповсюдження .бідності в Росії.
На рубежі XVIII-XIX ст. на зміну популяціонізму прийшла інша, протилежна доктрина, що доводить необхідність заборони зростання населення. Вона отримала назву «мальтузіанство» за іменем свого творця Томаса Роберта Мальтуса (1766-1834 рр.). Економічною передумовою антипопуляціонізму був активно здійснюваний промисловий переворот. Він вів до появи зайвих робочих рук і ротів, накопичених через надмірну кількість населення.
Мальтус, запозичуючи ідеї англійця М. Хейла і італійця Дж. Ортеса про зростання населення в геометричній прогресії і ряд інших економічних ідей і теорій, пояснював причини виникнення бідності і пауперизму перенаселеністю і безрозсудним розмноженням робочого класу, висловлювався за попередження надлишку населення, зокрема розповсюдження в народі норм християнського аскетизму, утримування від вступу у шлюб і приборкання «інстинкту розмноження».
Наприкінці XIX ст. знов з'являються передумови для відродження популяціоністських ідей. Економічна і географічна експансія, що супроводжувала боротьбу за розділ світу на сфери впливу, підвищила роль чисельності населення як чинника сили, можливості створення великої армії. Низька народжуваність в багатьох країнах Європи і зниження приросту населення сприяли тому, що демографічні проблеми стали предметом обговорень на засіданнях парламентів.
Відомий французький демограф Жак Бертільон. (1851-1922 рр.) оголосив теорію Мальтуса «ганебною», вимагав законодавчими методами впливати на збільшення народжуваності. Розвиток поглядів на демографічну політику в XX ст. відбувся в Італії і Германії. Експансія, боротьба за життєвий простір були стрижнем геополітики італійського і німецького фашизму, яка принесла незліченні біди народам Європи, привела до втрат десятків мільйонів людей, загиблих в другій світовій війні.
Популяціоністська демагогія складала важливу ланку ідеологічного арсеналу фашизму. Італійським дуче Муссоліні була написана брошура «Чисельність як сила», в якій він доводив, що висока народжуваність відрізнятиме фашистський народ від інших європейських народів і вказуватиме на його життєздатність, на його волю до продовження життєздатності в століттях.
Політика населення Гітлера, подібно до політики Муссоліні, диктувалася двома міркуваннями: 1) велике населення було необхідне для задоволення зростаючої потреби в «гарматному м'ясі»; 2) демографічний компонент був важливою складовою частиною «расової теорії».
Для демографічної «освіти» в Германії була величезним тиражем випущена пропагандистська брошура «Вимираючий народ». У мільйонах екземплярів цієї брошури всі помилки списувалися на епоху лібералізму і марксизму. Були заборонені протизаплідні засоби і аборти, рекламувалася і заохочувалася позашлюбна народжуваність.
Фашизм на довгі роки скомпрометував ідеї демографічної політики, які і зараз нерідко пов'язують тільки з тоталітаризмом (фашизмом або комунізмом), з його агресивністю, що потребує мільйонних армій для затвердження своїх ідеологій серед інших територій і народів.
Історія демографічної політики демонструє, що вона була слабким інструментом і не могла помітно впливати на відтворення населення. Суспільно-економічні умови, як правило, зводили нанівець всі зусилля демографічної політики, якій відводили нерідко помилкову роль головних ліків для лікування хворих економік і соціально-політичних систем.