Література
1. Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика.-М.: Центр экономики и маркетинга, 1996.-208с.
2. Азоев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы.-М.:ОАО Типография «Новости»,2000.-256 практика.-М.: Инфра-М, 1996
3. Ансофф И. Стратегическое упрпавление: Сокр. пер. с англ. / Науч. ред. и авт. предисл. Л.И. Евенко. – М.: Экономика, 1989. – 519 с.
4. Антикризові заходи в „Самсунг Электроникс” // Компаньйон – 2000 - № 3 – с. 50-52
5. Василенко В.А., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління. Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2003. – с. 396
6. «Экономическая стратегия фирмы». Учеб. пособие / Под ред. А.П. Градова – 3-е изд., испр. – СПб.: Спец. лит., 2000 – 589 с.
7. В.Д.Макарова, С.А.Кузнецова.Стратегiчний менеджмент: Курс лекцiй. М.:ИНФРА-М; Новосибiрськ:Сибiрська угода,1999.
8. Осипова Л.В., Синяєва И.М. Основі комерческой деятельности. Практикум. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 215 с.
9. Портер М. Международная конкуренция – М.: Международные отношения, 1993. – 208с.
10. Сумець О.М. Стратегія підприємтсва. Теорія, ситуації, приклади: Навч. посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 320 с.
11. Томпсон А.А., Стрiкленд А.Дж. Стратегiчний менеджмент. М.,1998
12. Фатхутдинов Р.А. Конкурентноспособность: економика, стратегия, управление.-М.:ИНФРА-М, 2000.
7. Стратегічний потенціал підприємства
Потенціал підприємства визначають як сукупність биробничих потужностей і ресурсів, можливостей, запасів інших цінностей, і навіть природних умов, що можуть бути використані для досягнення певних цілей. Виходячи з визначення можна зробити висновок, що ресурси є однією зі складовою потенціалу підприємства. Але сама по собі їх наявність не є гарантом досягнення будь-яких цілей. Тому другою, не менш важливою складовою потенціалу виступають здібності підприємства мобілізувати ресурси у ході здійснення комплексу дій.
У свою чергу стратегічним потенціалом підприємства називають граничні можливості по досягненню глобальних і локальних стратегічних цілей у відповідних умовах зовнішнього середовища. Звичайно, що мінливість попиту та пропозиції, цін на енергоносії та інші зміни у макросередовищі України ведуть до нестабільності системи стратегічних цілей. Таким чином, здібність підприємства до декомпонування, гнучкості у використанні ресурсів набуває важливого значення в сучасних умовах.
7.1. Складові стратегічного потенціалу
При формуванні та використанні потенціалу підприємства проводиться його структуризація. Тобто його декомпонування на складові і встановлюються їх функції та зв’язки.
Існує кілька можливих підходів до структуризації потенціалу підприємства:
Блочно-модульна структуризація.
Функціональна структуризація.
Блоково-модульна структуризація потенціалу заснована на взаємодії шести складових. Кожна грань площини куба – це підсистема, а саме площина AFKB – «Система управління», ABCD – «Ресурси», BKLC – «Функції», площина EFKL –«Персонал», ADEF – «Компетенції» і площина DELC – «Культура». В кожній підсистем виділено три основні складові, які мають стратегічне значення. Вони охоплюють основні стратегічні компоненти підприємства і дозволяють досягти поставлених цілей, та найбільш повно характеризують внутрішній стан підприємства (рис 7.1)
Рис. 7.1. Блоково-модульна структуризація потенціалу підприємства
Розглянемо кожний з 6 блоків потенціалу підприємства. В сучасній економічній теорії виділяють блок системи управління. В управлінському блоці формулюється місія, розробляється стратегія розвитку, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться задачі. Блок системи управління містить кілька підсистем:
планування – націлена на виявлення майбутнього потенціалу успіху;
координація – розробка стратегії підприємства згідно поставлених цілей та наявних ресурсів;
контролю – виконує функції перевірки ефективності здійснення планів і рішень і постійного контролю за вірогідністю планових передумов.
Особлива увага приділяється функціям персоналу. Даний блок містить три складові:
аналітична функція – містить у собі наукові дослідження та розробки і є основою для виробництва того чи іншого ресурсу або продукції;
виробнича функція – охоплює безпосередньо діяльність, пов’язану зі здійсненням виробничого процесу;
комунікаційна функція – діяльність спрямована на взаємодію з ринком. Вона виконує функції розробки та застосування комплексу маркетингових інструментів впливу на ринок (просування, стимулювання, ціноутворення, товарна політика). Разом з тим за допомогою комунікаційної складової забезпечується надходження інформації про зовнішнє середовище, яка необхідна для управління на етапі планування та розробки стратегічних цілей[9, с. 5-18].
Наступний блок - ресурсів. В економічні літературі він представлений різним набором модулів. Згідно блочно-модульної структуризації у складі ресурсів виробничої системи виділяють кадрові, інформаційні, фінансові та матеріальні. Але такий підхід упускає з розгляду цінні організаційні ресурси та нематеріальні активи. Тому найбільшого поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів:
технічні ресурси (виробничі потужності, обладнання, матеріали і т. ін.);
технологічні ресурси (виробничі технології, конкурентоспроможні методи виготовлення, наукові розробки й ін.);
кадрові ресурси (професійно-кваліфікаційна структура, соціально-демографічний склад працівників, трудовий та інтелектуальний капітал);
інформаційні ресурси (наявність системи збору і обробки інформації, каналів її поширення, можливості удосконалення інформаційної бази і т.ін.);
організаційні ресурси структури виробництва та системи управління (гнучкість керуючої системи, організаційна техніка і ін.);
фінансові ресурси (стан активів і пасивів, стан власного та позикового капіталу, наявність кредитних ліній і т.ін.) [6, с. 21].
Наведене вище угрупування можна доповнити іншими складовими, такими як просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території підприємства, особливості розташування об’єктів нерухомості, комунікацій, можливості розширення й ін.).
В сучасних умовах конкурентне становище підприємства за інших рівних виробничих, організаційних і фінансових умов визначається також ще й діловою репутацією підприємства, наявністю позитивного іміджу. Все більше правомірно розглядати, як невід’ємний елемент системи ресурсів, так звану корпоративну (організаційну) культуру, яку надалі слід виділити в окремий блок.
Узагальнюючи вищевикладене, блок ресурсів підприємства включає наступні складові (рис. 7.2).
Рис. 7.2. Ресурсні складові потенціалу підприємства
Наступним стратегічним компонентом потенціалу підприємства є Персонал, який має в наявності наступні складові:
склад – визначений штатним розкладом список працівників;
мотивація – розробка та використання підприємством ряду заходів (матеріальних, емоційних, соціальних тощо) з метою поліпшення якості та продуктивності роботи;
розвиток – систематичні заходи щодо підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, їх професійного росту.
Однією з головних складових потенціалу підприємства є Компетенції персоналу. Цей блок складається з наступних компонентів:
кваліфікація – професійний рівень підготовки персоналу на підприємстві, який відповідає певним видам робіт;
креативність – здатність персоналу до розробки нових технологічних, організаційних та інших рішень щодо втілення їх у процесі діяльності персоналу;
гнучкість – вміння персоналу пристосовуватися до будь-яких внутрішніх та зовнішніх змін на підприємстві.
Компетенції відносять до так званих інтелектуальних ресурсів, до яких ще включають патенти, ліцензії, „ноу-хау”, унікальні НДПКР тощо. [4, с. 65-68]. Природа інтелектуальних ресурсів така, що їх використання не амортизує, а збільшує їхню вартість. Отже, головна їх відмінність від інших видів ресурсів – це здатність до самозростання чи капіталізація. Тому вони безумовно є інтелектуальним потенціалом і носять стратегічний характер. [2, с. 27-29]
Останнім з 6 складових є блок Культура, в якому виділяють: норми, цінності та поведінку. Перераховані вище складові являють собою сукупність морально-психологічних та соціально-організаційних факторів, які впливають та формують моральний клімат у колективі підприємства.
Наведена блоково-модульна структурізація потенціалу підприємтсва дає уявлення про його складність, як об’єкту стратегічного управління. Не вдаючись в особливості стратегічного управління, зауважимо лише, що його загальною ціллю є забезпечення ефекту сінергізму. Іншими словами, слід створювати умови, за якими взаємодія складових потенціалу підприємства буде забезпечувати більшу результативність, ніж їх діяльність поодинці.