23.Історія приголосних [р’] та [ц’] в українській мові. Походження фонем /ф/, /дз/.

Приголосний [р] у давньоруській мові відомий як твердий і м’який. Зокрема він палаталізувався перед твердими губними, задньоязиковими та фарингальним [h]: верба, вьрхъ. Найраніше, очевидно, зазнав депалаталізації [р] перед голосними заднього ряду [а] та [у], що відбивають ще давньоруські пам’ятки: приобращєть. Цей процес охопив не всі говори, що лягли в основу української мови, а лише частину їх, а саме ті, на основі яких сформувалися українські північні діалекти. Він був спільним з про білоруськими говорами давньоруської мови й поширився потім у північноукраїнських та білоруських на всі позиції, в яких уживався [р]. вже на укр.грунті ствердів [р] також у багатьох Пд-Зх говорах укр. мови, причому в ряді з них, зокрема в наддністрянських та в переважній частині бойківських, після твердого [р] перед голосними [а] та [у] у процесі його депалаталізації розвинувся звук [j]: косар, косара. У Пд.Сх. говорах приголосний [р] ствердів лише в позиції перед колишнім слабким [ь], що занепав перед наступним приголосним, та перед губними, задньоязиковими та фрикативним [h]: гірко (горько). Укр. мова зберегла пом’якшену вимову африкати [ц]: кінець, криниця. Лише перед [е] вона таку вимову втратила. Вимовляється твердий [ц] також у словах іншомовного походження та у вигуках і словах звуконаслідувальних. Проте з погляду м’якості-твердості [ц] народні говори не виявляють однорідності. У деяких з них відбулась депалаталізація [ц], наприклад у лемківських, гуцульських, буковинських, окремих подільських, Пн. частині правобережно- і лівобережнополіських. Діалектну депалаталізацію [ц] давньоукр. Пам’ятки відбивають починаючи з XV ст. спільнослов’янська африката [dz], що розвинулася з [g] а спільнослов’янському мовному грунті, ще в ранній період втратила проривний компонент і змінилась у [z]. Проте в укр.мові виник новий звук [дз], хоча вживається він відносно у небагатьох словах. Розвинувся він на місці початкового [з], ймовірно, внаслідок дисиміляції його з прийменником [з]: з звоном – з дзвоном. У деяких словах приголосний [дз] звуконаслідувального походження; зрідка він вживається і в словах іншомовного походження. Африкату [дз] писемні пам’ятки староукр. мови засвідчують досить часто: дзвонокь (1627 р.) Фонеми ф у давньоруській мові не було. Поява її пов'язана з уживанням запозичень із грецької (Филиппъ), а потім і з інших мов. Чужий звук ф — важкий для творення. Уже давні пам'ятки мов укр. і білорус. народностей відбивають заміну ф іншими приголосними або звукосполученнями: Хролъ, Ходоръ, Хведоръ, Пилипъ. У сучасних укр. і білорус. мовах і деяких говорах рос. мови у давніх запозиченнях на місці ф уживається в, п, т, х або сполука хв, кв, укр. Гапон, Пилип, Трохим, Хома, Текля, картопля, квасоля, хвіртка. Пізніше у рос. мові після занепаду зредукованих ъ, ь з'явилася передумова для появи губно-зубного приголосного ф, який виник у вимові перед глухими і в кінці слова внаслідок оглушення в: траф-ка, кроф'.