5.Основні положення концепції історії української мови ю.Шевельова.

Історію української мови Шевельов поділив на шість періодів:

• протоукраїнський — VII-ХІст.,

• давньоукраїнський — ХІ-XIVст.,

• ранньосередньоукраїнський — XV—XVIст.,

• середньоукраїнський — середина XVI— перші рокиXVIIIст.,

• пізньосередньоукраїнський — XVIIIст.,

сучасний — від останніх років XVIII ст. до сьогодні.

концепція вченого-мовознавця, славіста, доктора філософії академіка Юрія Шевельова — українська мова безпосередньо виділилася з праслов'янської мови. Після розпаду праслов'янської мови у «східних слов'ян» сформувалося п'ять діалектів, два з них — києво-поліський та галицько-подільський — утворили українську мову.

6.Наслідки праслов’янських процесів у звуковій будові української мови. Африката [dž].

Африката [дз]. Спільнослов’янська афтриката [dz]що розвивається з [gj] на спільнослов’янськомумовномуґрунті, ще в ранній період втратилапроривний компонент і змінилась y [z]: •nodzё - nozё. Проте в українській мові виник новий звук [дз], хоча вживається він у відносно небагатьох словах. Розвинувся він на місці початкового[з], імовірно, внаслідокдисиміляції йоro з прийменниковим [з]: з звоном —► здзвоном, з зеркалом —. З дзеркалом. У деяких словах приголосний[дз] звуконаслідувального походження (дзижчати, дзюрчати, дзеленькати); зрідка він вживається і в словах іншомовногопоходження: дзбан (польск. dzban). Африкату [дз] писемні пам’ятки староукраїнської мови засвідчують досить часто: дзвонокъ (Бер. Лекс. 1627, 42), дзвонъ (Син. Сл. XVII, 110).

9. Фонетичні умови переходу початкового *[je] в *[о].

Процес зміни початкового [jе] в [о] розпочався з утрати протези [j]. Для давньоруської мови вживання в абсолютному початку слова голосного [e] було не властиве. Внаслідок цього артикуляція [e] в такій позиції почала змінюватись. Він поступово став лабіалізуватися й переходити в [о з двома крапками], [о з одною крапкою], а далі й у звичайний [о], голосний заднього ряду середнього підняття. Зміна початкового [jе] в [о] не позначилася на характері фонологічної системи спільно східнослов'янської мови. Вона спричинилася лише до деякого звуження у вживанні фонеми [j] у позиції перед [e] та розширення функціональних можливостей фонеми [o] в позиції абсолютного початку слова.

7.Час, причини та наслідки розвитку повноголосся.

Повноголосся — характерна для східнослов'янських мов наявність сполучень -оро-, -оло-, -ере-, -еле- у позиції між приголосними на місці старослов'янських ра, ла, ръ, лъ. Вперше термін«повноголосся» вжив український мовознавецьМихайло Максимович1880року в праці«Исследование о полноголосии». Однією з найважливіших східнослов'янських ізоглос є повноголосся, під яким розуміється звукосполучення [ого], [olo], [ere], [ele]у позиції між приголосними, що умовно пошвйдеться через torol, tolot,teret, telet1. Східнослов'янське повноголосся розвинулося з давніших звукосполучень tort, tolt,tert, teil.Звукосполучення [or], [ol],[er], [er]; між приголосними у спільнослов’янській мові являли собою дифтонги, різні за своїм характером у різних діалектах, що зумовлювалося не­однаковими способами вираження в них тривалості складу. У мові східних слов’ян, яка успадкувала від спільнослов’янської в дифтонгах [or], [оЇ], [er], [eЇ]довгі сонорні, втрата ними складотворчої властивості супроводжувалася розвитком після [r], [l]короткого голосного, що поступово перейшов у голосний повного творення: tort->torъt->torot, tolt ->tolъt->tolot, tert->terьt->teret;nop. д.-рус. корова, борона, молотъ, молодъ, береза, черезъ, берегъ, укр. корова, борона, молот, молодий, береза, через, берег. У говорах південних слов’ян, а також старочеських І старо-словацьких, тобто в тих. у яких довгота складу в tort, tolt?tert, telt зосереджувалася на голосному, короткий сонорний. втрачаючи складотворчість, не виділяв після себе голосного; уникнення і закритого складу відбулося в них шляхом перестановки голосного в цьому звукосполученні примочу довгий [o]змінився в [a]; пор. ст.-сл. крава, брана, млатъ. младь, брегь, бреза, млеко, пленъ. шлемъ; болг. крава, брада, млат, бреза, плен, мляко, шлем; с.-х крава, брёда, млат, брёза, плён, млёко, шлём; чеськ krava, brada, mtat, brёzina(березовий гай). plen, mleko, слов krava, mlat. breza. Mlieko. Розвиток східнослов'янського повноголосся припадає на кінець VIII — першу половину IX ст. Доказом того, що до цього часу повно голосних звукосполучень ще не існувало, становлять лексичні запози­чення VII—VIII ст. з східнослов'янських діалектів до угро-фінських мов. які послідовно зберігали давні неповноголосні звукосполучення, наприклад: фін. varpu. ест. varblane— ст.-сл. врабии. д-рус. воробии. рос. воробей: фін. karsta— д.-рус. короста: фін. talkoo— д.-рус. толока;карельськ. paltlina— д-рус. полотьно; фін. varttina,ест. varten—д.-рус. веретьно. та ін. Неповноголосні звукосполучення від­повідно до пізніших повноголосних відбивають і ранні запозичення до балтійських мов: лит. skavarda, karvojus. (cerpe— д.-рус. сковорода. коровай, черепъ. Про те, що з кінця VIII — початку IX ст. процес розвитку повноголосся у мові східних слов’ян уже відбувався, свідчать запозичення таких слів, як король,що походить від ім'я франкського короля, пізніше імператора Карла Великого (768—814), топоніма Тьмуторокань — з тюркського taman— targanта ін. Договори східних слов'ян з греками, ідо належать до першої полонини X ст., повноголосні спо­лучення засвідчують досить пасто, як-от баронеша, боронима, волочимъ. золото, поздорову, полонєныи,полонюникъ,(договір 912 p.). Володиславль, вороты,волости, городъ,золотникъ, паволока, Передъславинъ(договір 945 p.). Найдавніші східнослов'янські писемні пам'ятки відбивають повноголосся дуже широко: новъгородъ,володимера(ЄО. 1056 -1057. 294), перегънжвъ(Там же, 265). полонъ(Ізб., 1073, 63), поросжтє(Там же, 251), бєрєма, вєрєдихъ(Ізб., 1076, 96), верема(Тамже. /85зв.). ворога(Там же. 239), бэлгородъскый(Нап. Софії Київ., бл. 1091. 45). Однак другий голосний [о], [е] у сполученні torot, tolot, teretщедовгий час. принаймні до XII ст. включно, мав якісні відмінності по­рівняно з етимологічними [o]. [е]. Саме тому він. крім як у додаткових умовах, не подовжився у зв'язку а занепадом у наступному складі [ъ] та [ъ] і не підпав на українському грунті подальшим змінам, як давні [о] та [е]: пор. морозъ —->мороз, молотъ—->молот, берегъ—->берег, але снопъ—->сніп, печь —->пін.