4.2.2. Морфометричні характеристики басейну річки

Основні морфометричні характеристики річкового басейну:

1. Площа басейну(F, км²) – площа, яка обмежена вододільною лінією.

2. Довжина басейну(L, км) – це відстань по прямій (по ламаній або медіані) від гирла річки до найвіддаленішої точки басейну (рис. 3).

3. Ширина басейну(B_сер, В_max, км):

Середня ширина басейну(B_сеp, км) – це відношення площі басейну (F) до його довжини (L, км):

В_сер= F/L

Максимальна ширина басейну(В_max, км) визначається як довжина прямої, перпендикулярної до довжини басейну в його найширшому місці (рис. 2).

Рис. 3. Довжина басейну річки: а – по прямій лінії; б – по медіані; в – по лама- ній лінії

Важливою характеристикою басейну є розподіл площі басейну по висотах місцевості – гіпсографічна крива, що показує, яка частина площі басейну (у км²або %) розташована вище будь–якої заданої позначки місцевості.

4. Коефіцієнт асиметрії басейну(а) характеризує нерівномірність розподілу лівобережної та правобережної площ:

а = F_лів–F_пр/ F_бас

5. Коефіцієнт розвитку вододільної лінії басейну(m) характеризує конфігурацію річкового басейну і являє собою відношення довжини вододільної лінії (S) до довжини кола круга (S^/), площа якого дорівнює площі басейну (F) і обчислюється за такою формулою:

m = S/S^/= S/2√ПF = 0.282 S/√F

6. Похил басейну(I, ‰) визначається за такою формулою:

I = H₁–H₂/L,

де Н₁, Н₂– абсолютні відмітки поверхні басейну відповідно у верхній і нижній його частинах, м; L – довжина басейну, м.

4.2.3. Фізико-географічні й геологічні характеристики басейну річки

До числа найголовніших фізико-географічних і геологічних характеристик річкового басейну відносяться:

1) географічне положення басейну на континенті, яке подається у вигляді географічних координат його крайніх точок;

2) географічна зона (зони) чи висотні пояси;

3) геологічна будова, тектоніка, фізичні й водні властивості підстилаючих ґрунтів, гідрогеологічні умови;

4) рельєф, який характеризується через похил;

5) клімат (характер циркуляції атмосфери, режим температури і вологи повітря, кількість і режим атмосферних опадів, випаровування);

6) ґрунтово-рослинний покрив, який характеризується даними про частку площі басейну (%), зайнятої лісами і ґрунтами того або іншого типу;

7) характер річкової мережі;

8) наявність і особливості інших водних об’єктів – озер, боліт, льодовиків.

Кількісно частку лісів, озер, боліт можна визначити за допомогою коефіцієнтів лісистості, озерності й заболоченості (k) за формулою:

k = f/ F,

де f – площа, зайнята лісами, озерами або болотами; F – уся площа басейну.

Суттєве значення в сучасних умовах має господарська діяльність. При цьому необхідно розрізняти штучне перетворення поверхні басейну (вирубка лісів, оранка сільськогосподарських угідь тощо) та штучне перетворення гідрографічної мережі басейну і режиму річок (спорудження гребель і водосховищ, каналів ставків тощо).

4.2.4. Річка і річкова мережа

Кожна річка має витік, гирло, русло, довжину, ширину, площу басейну, глибину, падіння, рівень, швидкість течії, витрати води, певний хімічний склад води.

Витік річки – місце зародження річки, зазвичай відповідає місцю, із якого з’являється постійне русло річки. Річка може утворюватися від злиття двох річок. Тоді її початком вважається місце злиття цих річок. Визначення початку річки часто має умовний характер, тому що іноді річка у верхній частині своєї течії приймає притоку більш багатоводну, ніж вона сама. Витоком може бути джерело, болото, озеро, льодовик. Якщо річка витікає з озера, то її початок можна визначити досить чітко, чого не можна зробити, коли вона витікає з болота.

Течію кожної річки можна умовно поділити на три частини: верхню, середню і нижню. У верхній течії річка характеризується здебільшого більшими похилами і більшими швидкостями течії та значним розмивом свого русла. В середній частині похили водної поверхні і швидкості течії зменшуються, водність збільшується, ерозійна діяльність потоку стає більш слабкою. В нижній частині течії переважно відкладаються продукти розмиву, що принесені з верхніх частин басейну.

Гирло річки– місце, де річка впадає в іншу річку, озеро або море. Інколи річка закінчується в тому місці, де вода повністю розтікається по поверхні суші, витрачаючись на випаровування і просочування в ґрунт, або ж її повністю забирають на господарські потреби. Місця, де такі річки припиняють свою течію, називаютьсліпими гирлами.

Морфометричні характеристики річкової мережі:

Довжина річки(L) – це відстань від витоку до гирла.

Звивистість річкихарактеризується коефіцієнтом звивистості (К) – це відношення довжини річки (L) на даній ділянці до довжини прямої (L) між кінцевими точками річки на цій ділянці:

К = L/L.

Ширина річки(В) – відстань між урізами двох берегів.

Протяжність річкової мережі– це сумарна довжина усіх річок у межах басейну.

Густота річкової мережі–довжина річкової мережі, що припадає на квадратний кілометр певної території і характеризується коефіцієнтом густоти (Д, км/км²) – це відношення сумарної довжини річкової мережі на даній ділянці (L, км) до величини цієї площі (F, км²):

Д=L/F.

Густота річкової мережі по території України змінюється у широких межах. Значною густотою мережі відзначаються гірські райони – Карпати (1,49 км/км²) та Кримські гори (0,61 км/км²). Цей показник на височинах коливається від 0,21 (південно-західні відроги Середньоросійської височини) до 0,55 км/км²(Подільська височина); на низовинах він переважно дорівнює 0,13–0,16 км/км².

Густота річкової мережі по характеру малюнка може бути деревоподібною (або центричною), прямокутною, доцентровою та ін.