додаткові робочі дані, які вдалось зібрати. Геокодування дозволяє на базі цієї інформації створити карту місцезнаходження клієнтів. За допомогою інструментарію ГІС цю інформацію можна використати різними способами: від побудови маркетингових стратегій до виділення окремих цільових класів клієнтів або створення маршрутних карт і інструкцій з проїзду, оптимального планування доставки замовлень, продукції клієнтам тощо (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Використання геокодування для оптимальних маршрутів

2.3.6. Узагальнення даних

При створенні нового просторового об’єкта в процесі моделювання слід визначити його атрибути, тобто пов’язати його з таблицею даних. Об’єкт може створюватись як шляхом укрупнення, так і на основі розбивки більш великого на дрібніші об’єкти.

При об’єднанні (композиції) дрібних об’єктів, що мають табличні дані, у великий потрібно задати правила обчислення атрибутів аналогічних даних для створюваного нового об’єкта. Такі процедури ГІМ називають узагальненням даних вихідних об’єктів. У процесі узагальнення обчислюються дані для створюваного об’єкта залежно від заданого методу відношень атрибутів. Більшість ГІТ містять такі опції узагальнення даних при об’єднанні об’єктів:

• сума – значення атрибутів, що відповідають вихідним об’єктам, додаються, і сума присвоюється новому об’єкту:

At(M) At(Ai),

i 1,...k,

де k – кількість вихідних об’єктів;

51

•середнє – обчислюється середнє значення атрибутів вихідних об’єктів

іприсвоюється атрибуту нового об’єкта:

At(M) At(Ai)/k,

i 1,...k;

• зважене середнє – різні значення для вихідних об’єктів множаться на різні коефіцієнти (ваги) р. Ваги можна брати з будь-якого числового поля таблиці або обчислювати за значенням характеристики просторового об’єкта (наприклад, використовувати його площу або периметр, які можуть бути відсутніми в таблиці:

At(M) pAt(Ai)/k,

i 1,...k;

• значення – атрибуту нового об’єкта присвоюється зазначене значення Z:

At(M) Z;

• без змін – атрибуту нового об’єкта присвоюється значення, що відповідає вихідному об’єкту:

At(M) At(A).

При декомпозиції просторових об’єктів використовують процедури роз’єднання даних:

–пусто – видаляє значення, яке відповідає змінюваному об’єкту;

–значення – зберігає значення, яке відповідає змінюваному об’єкту;

–пропорційно розміру – віднімає із значення (що відповідало змінюваному об’єкту) частку, пропорційну розміру вирізаного фрагмента.

Розглянуті процедури легко реалізуються в системах баз даних, електронних таблицях, пакетах статистичної обробки у вигляді стандартних функцій, тому формалізованого опису не потребують.

2.3.7.Побудова тематичних карт на основі аналізу та обробки атрибутивних даних

Тематичне картографування в ГІС має на меті виявити закономірності просторового розподілу атрибутивних (тематичних) ознак об’єктів. При створенні різноманітних карт, картосхем, картодіаграм використовується не метрична, а топологічна модель території (сусідство, зчленування, форма, характер розподілу таксонів за градаціями тематичної ознаки). Схему створення тематичних карт подано на рис. 2.7.

На практиці при створенні тематичних карт доволі часто використовуються дані дистанційного зондування Землі (ДЗЗ), а тематичне картографування

52

виконується безпосередньо після класифікації (дешифрування) зображення. Групи пікселів кожного класу перетворюються на векторні примітиви, які максимально повно доповнюються відповідною атрибутивною інформацією.

Рис. 2.7. Схема створення тематичних карт

Залежно від мети картографування одержані шари векторних об’єктів можуть бути подані у вигляді окремих тематичних карт – рослинності, ґрунтів, ландшафтів, порушення території, прояву екзогенних процесів тощо. Тематична карта реалізує поставлену мету у вигляді певної моделі, створеної на основі аналізу ознак реальних об’єктів (дешифрування космічних знімків). Як приклад на рис. 2.8–2.10 подано тематичні карти, створені шляхом інтеграції технологій ДЗЗ і ГІС.

Рис. 2.8. Вихідний космічний знімок і тематична карта

ерозійних процесів, що отримана на його основі

53

Рис. 2.9. Мозаїка вихідних космічних знімків і ландшафтна карта, що одержана на її основі

Рис. 2.10. Накладання тематичної карти, моделі забруднення і космічного знімка

У процесі створення карт, у тому числі й тематичних, припустиме використання будь-якої інформації, якщо вона задовольняє певні критерії та стандарти.

Одним із критеріїв застосування просторово-часових даних у ГІС є точність – близькість результатів, розрахунків або оцінок до істинних значень (або значень, прийнятих за істинні). Наприклад, точність горизонталі в цифровій базі даних, отриманої на основі дигіталізації по карті, можна оцінити її порівнянням з горизонталлю на вихідній карті.

Розглянемо декілька показників точності в ГІС, а саме точність обчислення, точність виміру, точність подання.

Точність обчислення визначається кількістю значущих цифр після коми, точність виміру – кількістю значущих цифр при вимірах, точність подання – кількістю розрядів, що описують координатні дані.

54

Точність обчислень і вимірів неадекватна точності подання. Велика кількість значущих цифр не завжди гарантує точність обчислень або вимірів.

Точність обчислень у ГІС є суттєвим чинником, зазвичай вона набагато перевищує точність самих даних. Більш того, набір спеціальних методів і алгоритмів у низці випадків дозволяє підвищити точність первинних вимірів.

Точність входить до комплексу даних, який визначає дуже важливий показник – якість даних.

У багатьох країнах розроблено національні стандарти для цифрових картографічних даних, що застосовуються при оцінці точності цифрових даних. Стандарт виділяє декілька компонентів якості даних:

–позиційну точність;

–точність атрибутів;

–логічну несуперечливість;

–повноту;

–походження.

Позиційна точність виражається ступенем відхилення даних ГІС про місце розташування від істинного положення об’єкта на місцевості. Зазвичай точність карт приблизно визначається товщиною лінії, або 0,4 мм. Це відповідає 10 м у масштабі 1:25 000.

Для перевірки позиційної точності використовують незалежні більш точні джерела, наприклад, карту більш крупного масштабу, систему глобального позиціонування (GPS) тощо.

На підставі відомого в статистиці правила "перенесення помилок" можна оцінити точність, знаючи помилки, що вносяться різними джерелами. Наприклад, при створенні цифрової моделі мали місце такі помилки – 1 мм у вихідному матеріалі, 0,4 мм – на карті, призначеній для цифрування, 0,1 мм – при цифруванні. Тоді загальна погрішність буде дорівнювати:

12 0,42 0,12 1,08 мм.

Точність атрибутів визначається близькістю значень атрибута до його істинного значення. Атрибути можуть з часом змінюватись набагато частіше порівняно з позиційними даними.

Залежно від типів даних точність атрибутів може бути виміряна різними способами. Для безперервних атрибутів (поверхонь), наприклад, у полігонах Тиссена, точність виражається як помилка вимірів. Для атрибутів категорій об’єктів, наприклад, класифікованих полігонів, точність залежить від того, чи є категорії прийнятними, достатньо докладними і визначеними, і від того, яка імовірність наявності в даних грубих помилок.

Точність атрибута може бути різною в різних частинах карти, тому набагато корисніше розраховувати просторову варіацію імовірності помилки в класифікації, ніж користуватися узагальненими статистичними показниками.

Поняття логічної несуперечливості пов’язане з несуперечливістю даних у базах даних. В середовищі ГІС це поняття поширюється на внутрішню

55