відображення написів. Крім того, текстовий умовний знак характеризується кутом нахилу або лінією, вздовж якої повинний бути укладений напис.

На рис. 1.16 подано фрагмент типової топографічної карти, що демонструє застосування різних умовних знаків.

Рис. 1.16. Фрагмент топографічної карти, що демонструє застосування різних умовних знаків

Однією з особливостей умовних знаків, що використовуються традиційною картографією, є те, що їх вибір і розміщення на карті недостатньо формалізовані (дуже багато залежить від індивідуальних особливостей і досвіду картографа). Саме тому, а також через технічні складності програмування, більшість поширених ГІС володіють досить обмеженими можливостями відображення умовних знаків. А це не дозволяє створювати карти у повній відповідності з чинними стандартами складання картографічних матеріалів.

1.5. Правила використання умовних знаків

Правила використання умовних знаків для позначення об’єктів і явищ, поєднання умовних знаків, перетворення одних знаків на інші в процесі картографічної генералізації складають важливі розділи граматики мови карти.

В посібниках з картографії зазвичай виділяють 10 способів формування композицій знаків картографічних зображень, які можна порівняти з формулами правильного виразу змісту мовними картографічними засобами.

1. Спосіб значків застосовується для вказівки місця розташування об’єктів, що не виражаються в масштабі карти (на топографічних картах це, наприклад, значки дерев, що стоять окремо, шахт, церков, будинків тощо, на

24

дрібномасштабних картах – значки родовищ корисних копалин, населених пунктів, туристичних об’єктів тощо). За свою формою значки можуть бути геометричними (круги, квадрати, трикутники, прямокутники, в тому числі структурні, зі змінюваними розмірами тощо), буквеними (одна або дві букви назви зображуваного об’єкта або явища) і картинними, що нагадують рисунком позначувані об’єкти. У будь-якому разі сенс полягає у вказівці просторової локалізації об’єктів відносно обраної системи відліку і їх взаємного положення.

2.Спосіб лінійних знаків використовується для передачі об’єктів і явищ лінійної протяжності, які не виражаються за своєю шириною в масштабі карти (наприклад, для річок, доріг, кордонів).

3.Спосіб ізоліній призначений для характеристики рельєфу Землі й інших явищ суцільного поширення по земній поверхні, що мають числовий (кількісний) вираз, – температура, осади, тиск тощо.

Ізолініями (від грец. "ізос" – рівний, однаковий) називаються криві,

що з’єднують точки з однаковим кількісним (числовим) значенням.

Залежно від того, яке явище характеризують ізолінії (висоту рельєфу, температуру повітря, кількість опадів, атмосферний тиск, швидкість вітру тощо), вони будуть називатись по-різному: ізотерми (від грец. "терме" – теплота) – лінії, що з’єднують на карті точки з однаковими температурами; ізогієти (від грец. "гієтос" – дощ) – лінії, що з’єднують точки з однаковою кількістю опадів; ізобари (від грец. "барос" – вага, тяжкість) – лінії, що з’єднують точки з однаковим атмосферним тиском; ізогіпси (від грец. "гіпсос" – висота), або горизонталі, – лінії, що з’єднують точки земної поверхні з однаковою висотою; ізотахи (від грец. "тахос" – швидкість) – лінії, що з’єднують точки з однаковою швидкістю вітру, тощо.

4.Спосіб якісного фону застосовують для виділення однорідних у якісному відношенні ділянок земної поверхні за природними, соціально-економіч- ними або політико-адміністративними ознаками. Способом якісного фону, наприклад, показуються держави на політичній карті світу або райони на картах адміністративного поділу областей, країв (регіонів), республік, вік гірських порід на геологічній карті, типи рослинності на карті рослинності тощо.

5.Спосіб локалізованих діаграм використовують для відображення якихось кількісних характеристик явищ суцільного поширення в конкретних точках (пунктах), наприклад, річний хід температури, кількість опадів по місяцях або розу вітрів по метеорологічних станціях.

6.Точковий спосіб застосовують для показу масових явищ, розосереджених по території (населення, посівних або зрошуваних площ, поголів’я тварин тощо). При цьому певна кількість об’єктів (одиниць) явищ, що підлягають картографуванню, позначається фігурками (зазвичай точками-кружка- ми однакового розміру, які визначаються відповідно до цієї кількості). В результаті утворюється наочна пластична картина поширення явища, на якій виділяються міста його концентрації і розсіювання.

За кількістю точок можна визначати розміри (кількість об’єктів) явища.

25

7.Спосіб ареалів застосовують для відображення області розповсюдження якогось явища (не суцільного за полем карти), наприклад, рослин, тварин тощо. Графічне оформлення границі і площі контуру ареалу може бути різноманітним, що дає можливість багатогранної характеристики явища.

8.Спосіб знаків руху призначений для показу різних просторових переміщень (перельотів птахів, маршрутів подорожей, міграцій населення, перевезення вантажів, морських течій тощо). Для зображення графічних знаків руху використовуються вектори (стрілки) і стрічки (смуги). За допомогою стрілок і стрічок можна показати шлях, спосіб, напрямок і швидкість переміщення явища, а також деякі інші характеристики (потужність і інтенсивність потоків).

9.Спосіб картодіаграми зазвичай використовується для показу у вигляді діаграм кількісних (статистичних) характеристик явищ у межах окремих територіальних одиниць. Спосіб широко застосовується для аналізу й обробки статистично-економічних показників, наприклад, об’єм виробництва, запаси деревини, структура земельного фонду тощо.

10.Спосіб картограми застосовують зазвичай для порівняння відносних показників (і інтенсивності) певного явища, приурочених до територіальних одиниць у цілому. Таким чином, наприклад, показують середню щільність населення на 1 км2 за адміністративними одиницями, середню лісистість областей тощо. Цей спосіб, як і попередній, широко використовується при аналізі статистичних показників [5; 7; 13; 86; 98].

1.6. Застосування картограм і картодіаграм у ГІС

Картограма – спосіб картографічного зображення, який застосовується для показу відносних статистичних даних шляхом заповнення контурів територіального розподілу колірними заливками різного тону або штрихуваннями різної щільності згідно з прийнятими інтервальними шкалами.

Побудова тематичних карт і картодіаграм з використанням просторової основи у вигляді точкових, лінійних та полігональних об’єктів і пов’язаних з ними записів з табличних баз даних є однією з найбільш поширених функцій ГІС.

Картограма застосовується у тих випадках, коли виникає потреба візуалізувати територіальний розподіл певної статистичної ознаки між окремими районами для виявлення закономірностей цього розподілу.

На картограмі розподіл досліджуваної ознаки за територією зображується умовними знаками (точками, штрихуванням, кольором, текстурою), що відповідають певним інтервалам значень величини цієї ознаки. Ці умовні знаки покривають контур кожного району.

Картограми бувають фонові і точкові. На фонових картограмах розподіл досліджуваного явища на території зображується різними кольорами або

26

фарбуванням територіальних одиниць одним кольором різної інтенсивності

(рис. 1.17).

Рис. 1.17. Приклад використання	Рис. 1.18. Картограма
картограми для демонстрації забруднення	розподілу районів за
атмосферного повітря	врожайністю зернових

За допомогою картограм можна передати інтенсивність явищ у межах адміністративних або природних кордонів (наприклад, щільність населення, захворюваність, смертність, народжуваність, забруднення тощо). У цьому разі явище начебто "розмивається" по всій території картографування і може іноді призводити до хибних візуальних ефектів, наприклад, за наявності на карті малих і дуже малих адміністративно-територіальних утворень.

Часто замість фарбування застосовується штрихування різної інтенсивності або напрямку. Такі картограми використовуються для зображення рівня відносних і середніх величин певних даних за територіями. Наприклад, є дані про врожайність зернових по 10 районах області (рис. 1.18): врожайність до 20 ц/га мають три суміжні райони, 20–30 ц/га – чотири суміжні райони, понад 30 ц/га – три суміжні райони.

Чим інтенсивніше явище, тим густіше штрихування (більша кількість точок) або темніше забарвлення. Така картограма наочно показує географію врожайності зернових культур за районами. Чим більше груп, тим точніше зображення, але кількість груп створює строкатість, знижує наочність. Тому на практиці доцільніше застосовувати не більше чотирьох-п’яти тонів градацій густоти штрихування.

Найчастіше картограми складають за квадратами прямокутної сітки координат, що є зручним для комп’ютерної обробки.

Перевагою картограм є простота їх побудови та сприйняття. До недоліків відносять відсутність можливості показу відмінностей в інтенсивності явищ всередині одиниць територіального поділу, створення неправильного враження про рівномірність розподілу явища та зміну його інтенсивності на кордонах.

27

Картодіаграма – карта, яка за допомогою діаграмної фігури показує сумарну величину певного статистичного показника в межах кожної одиниці нанесеного на картодіаграму територіального розподілу, наприклад,

кількість населення за областями, площу орних земель, вирубки лісу тощо. Картодіаграма – це поєднання діаграми з картою. Як образотворчі знаки

в картодіаграмах використовуються ті або інші фігури, що розміщуються на контурі карти. Картодіаграми дають можливість графічно зобразити більш складні статистико-географічні співвідношення, на відміну картограми. Так, за допомогою картодіаграми можна подати просторову специфіку в структурах досліджуваних статистичних сукупностей, особливості кожного району як єдиного цілого тощо.

При побудові картодіаграми пов’язана з об’єктом інформація візуалізується у вигляді картографічних знаків, що відображують якісні або кількісні характеристики кожного об’єкта.

Як діаграмні знаки в картодіаграмі часто використовують різні геометричні фігури, особливо кола як найбільш прості і зручні фігури для демонстрації порівнюваних кількісних показників на карті (рис. 1.19).

Рис. 1.19. Приклад застосування картодіаграми

Процедура побудови тематичної карти або картодіаграми зазвичай реалізується за допомогою спеціального програмного модуля, що викликається за допомогою пункту меню.

28