Для більш наочного подання рельєфу застосовують метод горизонталей

укомбінації зі способом відмивання або із гіпсометричним методом.

Воснові способу відмивання покладено принцип згущення тіней при збільшенні крутості схилу. Відтінення схилів проводиться сірою або коричневою фарбою. Горизонтальні поверхні залишаються білими.

Сутність гіпсометричного способу полягає у забарвленні висотних шарів: вище 200 м – коричневою фарбою (за принципом "чим вище, тим темніше"), а нижче 200 м – зеленою фарбою ("чим нижче, тим темніше"). Спосіб застосовується на картах масштабом 1: 1 500 000 і дрібніше.

Крім горизонталей на топографічних картах і планах також зображуються висотні позначки.

6.2.5. Подання рельєфу за допомогою позначок

Зображення рельєфу горизонталями доповнюється підписами абсолютних висот, характерних точок місцевості, деяких горизонталей, а також числових характеристик деталей рельєфу – висоти або глибини, ширини (рис. 6.27).

Рис. 6.27. Зображення рельєфу за допомогою позначок

Сьогодні існують різноманітні способи виготовлення рельєфних карт і навіть глобусів (рис. 6.28).

Рис. 6.28. Зображення рельєфу на карті та глобусі

135

Найдосконалішою є пластикова карта, де рельєф видавлений з виготовленої форми під спеціальним пресом. Такі карти наочно передають зображувану місцевість і досить широко використовуються в процесі навчання. Однак рельєфні карти не дуже зручні у вжитку, вони не можуть бути відтворені в книзі, їх неможливо згорнути або покласти в кишеню, взяти у подорож. Крім того, вони не настільки природні, як це може здаватись на перший погляд. Справа в тому, що на рельєфній карті вертикальний масштаб повинен бути завжди значно більше горизонтального. Щоб переконатися в цьому, виконаємо нескладні розрахунки.

Наприклад, для більшості території Чернігівської області середня різниця абсолютних висот на карті масштабу 1:100 000 не перевищує 100 м, що становить у масштабі карти всього 1,0 мм. Зрозуміло, що таку величину буде досить складно візуально розрізнити. Щоб рельєфна карта була наочною, потрібно збільшити її масштаб щонайменше в 10 разів, тобто зробити його 1:10 000. У цьому масштабі 100 м складуть 1,0 см, що вже дозволить відчути рельєф поверхні.

Очевидним є те, що чим менший масштаб карти, тим більш істотного збільшення вимагає вертикальний масштаб порівняно з горизонтальним. Особливо великі викривлення спостерігаються на рельєфних глобусах. Такий посібник спотворює уявлення про земну поверхню. Якщо до наведеного додати порівняно велику вартість виготовлення рельєфних карт, то можна зрозуміти, чому вони не такі популярні, як звичайні карти.

Пластичне зображення рельєфу на карті можна також отримати, використовуючи світлотіньові горизонталі (спосіб Пауліні або освітлених горизонталей). Зацікавленість до цього способу, що був запропонований ще в XIX ст., проявляється і сьогодні. У 1980 р. в СРСР була випущена карта "Рельєф дна Світового океану" в масштабі 1:25 млн, на якій він отримав застосування. На цій карті (рис. 6.29) на блакитному фоні океанів і морів горизонталі, обернені на північний захід, показані світлими, а обернені в протилежний бік – темними (синіми). Залежно від експозиції схилу товщина горизонталі змінюється.

Рис. 6.29. Світлотіньові горизонталі

136