55Режим охолодження і теорія заморожування сперми

У практиці тваринництва нині користуються короткотривалим зберіганням спер- ми при температурі 2–5 °C (бугаїв – до 72 год., баранів – до 24 год., жеребців –до 48 год.), короткотривалим зберіганням при температурі 16–20 °C (кнурів – до 72 год.) і тривалого зберігання – у парі рідкого азоту при –196 °С.

Короткочасне зберігання сперми при температурі танення льоду (2–5 °С) Після розрідження і півгодинного витримування сперми при кімнатній температурі, її розфасовують у флакони (ампули, пробірки і т. п.) і ставлять на зберігання у холодильник при температурі 4 °С чи у термос з льодом.

Зберігання сперми при кімнатній температурі. Наявний у складі розріджувача хелатон при кімнатній температурі інактивує фер- менти і пригнічує обмін речовин у сперміїв. При підігріванні сперми до температури тіла (у геніталіях осімененої самки) поновлюється рухливість сперміїв.

Замороження. Сперма є специфічною біологічною рідиною. У процесі заморожування вона по- винна пройти крізь зону субнормальних температур (20…0 °С), у якій можливий температурний шок; зону низьких температур (від 0° до мінус 50°), – тут можлива кристалізація внутрішньоклітинної води та осмотичні зрушення; зону дуже низьких температур (від –50 до –196°), тобто тверду фазу, у якій хімічні реакції сповільнюються чи зупиняються, процеси старіння та переродження припиняються. Тому необхідними передумовами успішного заморожування сперми є захист сперміїв від холодового удару під час охо- лодження до 0 °С та захист сперміїв від кристалізації внутрішньоклітинної вологи під час заморожування. Цього можна досягти при суворому дотриманні технології розрідження, охолодження та заморожування і забезпеченні стабільної температури у процесі зберігання. Припинення процесів старіння та переродження у замороженій спермі дозволяє зберігати її безмежно довго. Після розморожування життєвість спер- міїв, їх рухливість та запліднююча здатність поновлюються і введені у статеві шляхи самки вони виконують свою біологічну місію.

Для захисту сперміїв від кристалізації води до складу розріджувача вводять кріопро- тектори (гліцерин, лактозу, сахарозу чи рафінозу).

56.Хворобі матки, яйцепроводів і яєчників, що призводять до неплідності

Патологія матки Факторами, що сприяють виникненню захворювань тварин з ураженням матки, є незадовільні умови їх годівлі та утримання впродовж вагітності, на ґрунті яких наступають розлади нейрогуморальної регуляції, що проявляються спочатку порушенням функції матки з наступним розвитком запального процесу.

Хронічний запальний процес у матці – це наслідок незакінченого або неефективного лікування гострого післяродового запалення матки або розладу її скоротливої функції.

Хронічний ендометрит (endometritis chronica). Залежно від характеру ексудату розрізняють катаральний і катарально-гнійний ендометрит, що певним чином визначає ступінь ураження морфологічних структур слизової оболонки стінки матки. Ректальним дослідженням можна виявити потовщення і ригідність стінки, збіль- шені роги матки, наявність в їх порожнині ексудату, флуктуацію.

Хронічний катаральний ендометрит (еndometritis catarrhalis chronica). Тривалий перебіг захворювання обумовлює дистрофічні зміни ендометрію: гіперплазію епітелію ендометрію і залоз, оголення і руйнування стінок залоз, злиття порожнин залоз і утворення кіст. Канал шийки матки ввідкритий і з нього виділяється ек

Хронічний катарально-гнійний ендометрит (еndometritis catarchalis et purule- nta chronica).Проникнення в порожнину матки при хронічному катаральному ендометриті збудників гнійної неспецифічної інфекції (стафілокок, стрептокок, ешеріхія) – основна причина переходу катарального запалення в катарально-гнійне і гнійне.

За присутності гнійної мікрофлори дистрофічні процеси в ендометрії посилюються: епітелій лізується, стінки залоз руйнуються, інфільтрація клітинними елементами наростає, ексудація збільшується. У внутрішньому середовищі матки на- копичуються токсичні продукти.

Субклінічний хронічний ендометрит. Найчастіше зустрічається у корів і сук. В першу стадію збудження статевого циклу після отелення його виявляють у 67 % корів.При запаленні ендометрію і незавершенні інволюції матки у її внутріш- ньому середовищі накопичуються продукти розпаду білків, секрету залоз та мікроор- ганізмів, в тому числі і сірковмісні амінокислоти, що діють токсично на спермії.

Піометра (pyometra). Піометра – ускладнення хронічного гнійного ендометриту, що виникає при закритій шийці матки, при якому в порожнині матки накопичується ексудат. Реєструється переважно у сук і кішок, рідше у корів.

Патологія яйцепроводів

Ураження яйцепроводів виникають самостійно, як результат механічного пошкодження, або, частіше, внаслідок переходу запального процесу із сусідніх органів або при інших захворюваннях. Патологію яйцеводів найчастіше діагностують у корів. Вона може бути одно- або двостороньою.

Запалення яйцепроводів – сальпінгіт (salpingitis)

Перебіг запального процесу може бути гострий і хронічний, а за характером ексудату – катаральний і гнійний. Окремі автори відмічають туберкульозний сальпінгіт.

Патологія яєчників

Від стану яєчників найбільше залежить здатність самиць до відтворення нащадків. Розлади в системі нейрогормональної регуляції гіпоталамус-гіпофіз-яєчники виключають основну функцію яєчників – фолікулогенез і овогенез. Патологічні зміни в яєчниках клінічно проявляються неповноцінним статевим циклом і неплідністю.

- Гіпоплазія яєчників (hypoplasia ovari). Недорозвиток яєчників проявляється порушенням їх функції у статевозрілих самиць.

- Гіпофункція яєчників (hypofunctio ovarii) – стан яєчників, при якому порушується їх секреторна функція.

- Запалення яєчників (oophoritis, ovariіtis). Найчастіше виникає у корів і кобил, перебігає в гострій і хронічній формах. За характером ексудату може бути серозним, геморагічним, гнійним і фібринозним.

- Персистентне жовте тіло (сorpus luteum persistens). Жовте тіло, що не розсмокталося протягом 25–30 днів з часу утворювання (циклічне жовте тіло) чи після отелення (жовте тіло вагітності), називають персистентним. Єдиної думки відносно ролі персистентного жовтого тіла як причини неплідності немає. Вва- жають, що воно обумовлює неплідність

- Атрофія яєчників (аtrofhia ovarium). Атрофію найчастіше діагностують у корів. Вона виникає в одному або у двох яєчниках як незворотний процес і характеризується зменшенням їх об’єму і зниженням або випадінням функції. Не можна плутати чи ототожнювати атрофію із аліментарною гіпотрофією яєчників

- Склероз яєчників (sclerosis ovarium). Захворювання немає широкого розповсюдження і характеризується заміщенням паренхіми коркового шару яєчника сполуч- ною тканиною.

- Новоутворення в яєчниках (neoplasma, tumoris ovariorum). Фіброма, аденома, саркома, карціонома та інші, новоутворення в яєчниках зареєстровані у багатьох самиць свійських тварин, але найчастіше зустрічаються у корів. Серед пухлин яєчників у сук переважають папілома, аденома, аденокарцинома, серозна цистедома, фолікулома або аденома граафового міхурця

Етіологія і патогенез утворення пухлин у яєчниках не мають особливих відмінностей від інших органів. Їх виникнення у корів пов’язують з частою маніпуляцією при ректальному дослідженні

Кіста яєчників (cystis ovariorum).Розрізняють фолікулярну кісту яєчника і кісту жовтого тіла. –

Фолікулярна кіста яєчника – це персистентний фолікул, у якому загинула яйцеклітина, розсмоктався фолікулярний епітелій, а стінка фолікула внаслідок розростання сполучної тканини ущільнилася, потовстішала і перетворилася на капсулу. В одному яєчнику може бути одна або декілька кіст

- Кіста жовтого тіла (лютеїнова кіста) відрізняється від фолікулярної тим, що внутрішня поверхня міхурця частково або повністю вистелена шаром різної товщини лютеїнової тканини. Лютеїнові кісти теж бувають різної величини, наповнені жовту ватою рідиною, що містить прогестерон. Вважають, що кісти жовтого тіла негативно не впливають на ритм і якість статевого циклу.