45.Роль символіки в соціалізації особистості. Родинно- побутова символіка.

Найважливіші етапи життя людини і окремі стадії розвитку сім’ї завжди супроводжувались різноманітними обрядами та звичаями. До традиційної сімейної обрядовості належать обряди, повязані з біологічним циклом існування людини- народженням(пологові звичаї та хрестини), одруженням(шлюб і весілля), смертю(похорон і поминки).

Обряд- узвичаєне, обов’язкове символічне дійство, приурочене до відзначення найбільш важливих подій у житті людини, родини чи людського колективу. Виділяють три типи обрядовості: трудова, сімейна та календарна.

Трудові свята та обряди- органічна складова святково- обрядової культури українського народу. Взаємозв’язок свят і праці має має традиції, що сягають доісторичних часів.

Традиційна трудова обрядовість тісно пов’язана з календарним циклом сільськогосподарських робіт. Усім розмаїттям своїх художніх, емоційних, атрибутивних, пісенно-музичних засобів трудові свята сприяли вихованню у молоді любові до нелегкої хліборобської праці, до землі, прищеплювали своєрідний ‘’кодекс хліборобської честі’’.

Сімейна обрядовість. Сімейне життя українців традиційно супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі відзначали певні етапи життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім’ї, народження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї, смерть когось із членів сім’ї. Основні елементи сімейної обрядовості-родильні, весільні та поховальні й поминальні обряди.

Календарні свята та обряди. Календар свят визначався аграрним устроєм життя. Селяни нерідко замовляли хресний хід і молебень у полі до початку оранки, сівби, перед початком жнив. Відмічали день святого, ім’ям якого був названий місцевий храм.

Участь дітей та молоді у таких обрядових дійствах сприяла не лише засвоєнню норм співжиття, моральних цінностей, а й забезпечувало соціалізацію їх в цілому.

На думку Н.Сейко формами такої символізації перш за все виступають:

а)звукова символізація (навчання рідною мовою чи її вивчення, використання народного фольклору в навчально-виховному процесі тощо.);

б)світлова, кольорова символізація(особливості шрифту рідномовного алфавіту, використання національних кольорів етнікосу тощо.)

в)предметна символізація (використання речово-побутової культури етнонаціональної меншини, національна атрибутика як елемент навчально-виховного процесу).

До образно-символічних засобів української етнопедагогіки відноситься українська народна пісня, казка, байки-натяки, співомовки, побрехеньки, народні загадки, прислів’я, поговірки, коли ненав’язливо, ‘’природно’’, на прикладі алегоричних образів і символів формувався світогляд молодої людини.

У сучасних умовах більше уваги приділяється державній символіці, проте вплив родинно-побутової символіки на виховання молоді, з огляду на побутування сьогодні української виховної системи переважно у родинно-побутовій сфері, є принаймні не менш важливим.

Символіка має широкий ужиток у народному побуті українського народу. Найбільшим зосередженням родинно-побутових символів була українська хата.

Одним із символів родинно-побутового життя українців був стіл, що розташовувався уздовж причілкової стіни і символізував єднальну силу родини, роду. За столом традиційно збиралася уся родина, де вирішувалися важливі питання внутрішньосімейного характеру, аналізувалися результати поточної трудової діяльності кожного члена родини, планувалися завдання на наступний трудовий день, здійснювався безпосередній виховний вплив на підростаючі покоління. Особливою у цьому процесі була роль батька, який, застосовуючи традиційні виховні методики народної педагогіки, надавав потрібного спрямування виховному процесу, коригував поведінку вихованців.

Таким чином, народна педагогіка, використовуючи комплекс українських родинно-побутових символів, створила цілком дієву систему впливу на виховання підростаючих поколінь.

47.основні правила соціалізації в народній педагогіці.

Родинне виховання – перша природна і постійно діюча ланка виховання, яка забезпечувала на протязі століть соціалізацію підростаючих поколінь. Саме у сім’ї закладається основа особистості, формується її моральна самобутність, здійснюється трудова підготовка, фізичне змужніння… Народна педагогіка при виступає інструментом передачі соціального досвіду, норм поаедінки та суспільних традицій. Ідеї народної педагогіки відповідають щоденним потребам спільноти. Характерною рисою народної педагогіки є її колективно- творчий стиль( народні казки, легенди…). Народно-педагогічний досвід концентрувався в усній народній творчості, обрядах, звичаях, через створення особливого дитячого фольклору. Головними характеристиками народної педагогіки Сейко вважає: Колективність форми виявлення ;прагнення максимально педагогізувати оточуюче середовище; громадський контроль за дотриманням соціальних норм і традицій; наявність соціальної пам’яті як засобу передачі соціального досвіду.

Особлива виховна місія батьків та родини культивується такими повчальними словами мудрості нашого народу: «Умів дитину породити умій і навчити»… Кожна родина вважала за честь виховати патріота рідної землі, який усвідомлено захищав би Вітчизну від ворога. Основні задачі родинного виховання: Піклування про фізичне і психічне здоров’я дітей; виховання в дітей глибоких патріотичних почуттів; виховання в дітей любові до добра, правди, справедливості; оргганізація з раннього віку посильної праці; нормування у дітей української національної психології; формування естетичних смаків і почуттів; забезпечення духовної єдності поколінь… Суть родинного виховання визначається змістом який включає такі напрямки: Тілесне виховання, розумове вихов., духовно-моральне. Останнє здійснюється через формування загальнолюдських цінностей: Виховання в дитини гуманізму; через засвоєння народної моралі; святкування родинних свят; вшанування пам’яті померлих родичів

49. поняття інфрмаційне суспільство , його позиивний і негативний вплив на соціалізацію.

Приблизно із середини 20 ст. людство вступило в якісно нову фазу розвитку, де провідними компонентами культури стали знання, інформація, комунікативні технології. Найдоступнішим джерелом інформації на сьогодні виступають так звані нові медіа (Інтернет мобільна телефонія та оновлені інтерактивні радіо і телебачення ) , які становлять собою сучасний інформаційний простір людства, а отже, полегшують доступ до цінностей інформаційного суспільства.

Інформаційне суспільство- це суспільство, яке ґрунтується на інформації. У ньому створюється особливий суспільний феномен- інформаційна сфера-це сукупність інформації, інформаційної інфраструктури, суб’єктів, що здійснюють збір, формування поширення і використання інформації, а також системи регулювання відповідних суспільних відносин.

В процесі медіа соціалізації перебувають всі сфери життєдіяльності людини без винятку:

• Змінюється роль інформаційної сфери;(інфа набуває нового рівня значущості)

• Змінюються форми і характеристики освітнього процесу;(кожен закл має свій інформаційний сайт, за доп якого презентує свій заклад)

• Дозвілля;(ігри)

• Професійної сфери;(можливість власного бізнесу)

Крім того, сучасні медіа істотно впливають на засвоєння соціальних норм, формування ціннісних орієнтацій і найчастіше виступають засобом неформальної освіти і просвіти.

Особливість соціалізації людини у новому медіапросторі полягає в її активності. Індивід перетворюється з соціального об*єкта на суб*єкт.

Проте можливий і негативний вплив.

У індивіда в процесі медіасоціалізації формується залежність від нових медіа. І чим менше людина загартована , тим більше посилюється ця залежність.

Є певна специфіка в адаптації до умов нового суспільства у представників різних вікових груп: діти і молодь вільно володіють технічними новинками і, як наслідок, мають можливість безперешкодного доступу до інформації. Дорослі проходять цей процес адаптації складніше .

Найголовнішим ресурсом розвитку суспільства є люди, їхні інтелектуальні, творчі, духовні, здібності. Завдання суспільства- створити умови для реалізації потенціалу кожної людини за допомогою інформації, знань, інформаційно-комунікативних технологій.