16.Види поселень та їх вплив на соціалізацію.Мале місто і стихійна соціалізація.

А. Мудрик характеризує вплив регіону на соціалізацію через конкретний вид поселення-обмежена територія постійного місця проживання соціально-структурованої спільності людей Мудрик поділяє 4 групи поселень, які можна розглядати через призму впливу на соціалізацію особистості: сільські , міські (малі міста та селища) .

Поселення будь-якого вигляду в процесі соціалізації людини виступає як :

• Матеріальна і соціокультурне середовище.

• Умова , що обумовлює можливість і міру соціальної мобільності і свободи вибору в різних сферах життєдіяльності.

• Система ситуацій , що визначають напрями і способи самовизначення і самореалізації.

• Певний тип свідомості і межа самореалізації.

Мале місто:

Ознаки як чинника соціалізації:

• Кількість жителів (до 50 тис)

• Наявність істр. минулого , що перевищує столітній мінімум.

• Зайнятість населення в сільськогосподарських сферах

• Специфічний соц-психол клімат

Сучасні малі міста зберігають в життєвому устрої багато що від традиційної сусідської общини в якій неможливе анонімне існування людини . Для малих міст характерна відвертість спілкування , відсутність великої соціальної і вікової дистанції між жителями , їх близькість.

Міський спосіб життя як соціологічне і соц-психологічне явище малому місту не властивий ,що відрізняє його роль в соціалізації людини в порівняні з середніми і великими містами.

У підростаючих поколінь малих міст є 2 стратегії вивчення індивідуального майбутнього:

• 1тип-«осілий»-вибір затребуваних в місті професій , прагнення рано вийти заміж.

• 2тип-«емігрантський»-виїхати в більше місто.

У малому місті порівняно з селом є більше можливості для:

• Освітнього і професійного вибору

• Різноманітності занять у вільний час.

• Споживання духовних цінностей

• Соц. творчості , самореалізація самоствердження.

19. Види поселень та їх вплив на соціалізацію. Селище та соціаліз.

А. Мудрик характеризує вплив регіону на соціалізацію через конкретний вид поселення-обмежена територія постійного місця проживання соціально-структорованої спільності людей. Мудрик виділяє 4 групи поселення які можна розглядати через призм впливу на соціалізацію особистості:

-сільські,

-міські,

-малі міста

- селища

. Селище-абсолютно відносно територіально обмежена концентрована форма розселення людей відокремлених від сільського способу життя і не укорінених у міському способі життя,.

типи селищ: робітничі, приміські ,селища великих міст, в яких живуть робітники одного заводу, переселенські, екологічно забруднених територій У селищі немає анонімності.. В селищах підлітки і молодь збиваються у власні групи, які наслідують віяння,про які дізнаються з різних комунікацій. Селище як вид поселення надає своїм жителям більші можливості ніж село для соціальної мобільності. Поселення будь якого вигляду в просеці соціалізації людини виступає як: матеріальне і соціо-культурне середовище, що надає різні умови для його становлення і розвитку, умова, що обумовлює можливість і міру соціальної мобільності і свободи вибору в різних сферах життєдіяльності, система ситуацій, що визначають напрями і способи самовизначення і самореалізації, певний тип свідомості і межа самореалізації.

20. ХАРАКТЕРИСТИКА МІКРОСОЦІУМУ ЯК ЧИННИКА СОЦІАЛІЗАЦІЇ.

Мікросоціум – це спільність, що діє на певній території, включає сім’ю, групи однолітків, різні громадські, державні, релігійні, приватні, виховні і контркультурні організації. Найважливішою характеристикою мікросоціуму є соціально-психологічний клімат. Саме мікроклімат здійснює вплив на стихійну соціалізацію у мікросоціумі. Мікросоціум має такі характеристики: 1)архітектурно-панувальні особливості (історична чи індивідуальна забудова, співвідношення малоповерхової та висотної забудови); 2)функціональна структура (наявність або відсутність місць для ігор дітей та підлітків, можливостей для проведення часу невеликих груп людей різного віку); 3)упорядкованість і розвиненість комунального господарства, насиченість сфери обслуговування; 4)культурно-рукреаційні можливості (наявність і якість роботи навчально-виховних закладів, кінотеатрів, клубів, спортзалів тощо); 5)демографічна (етнічна приналежність).

У мікросолціумі, як середовищі стихійної соціалізації, застосовуються такі механізми соціалізації: стосовно дітей та малоосвідчених людей – традиційні, стосовно підлітків і молоді – стилізований. Відносно соціально контрольована соціалізація (виховання) в мікросоціумі здійснюється в декількох напрямах. По-перше, вона здійснюється різними групами і організаціями. По-друге, відносно соціально контрольовану соціалізацію може здійснювати спеціально створена для цього державна, муніципальна або громадська служба, що має бюджет, штат фахівців і волонтерів, програму і методики роботи з людьми. По- третє, відносно соціально контрольована соціалізація стає реальністю, якщо в мікросоціумі створений так званий виховний простір.

22. Завдання і функції школи у соціалізації.. Структура та етапи шкільної соціалізації.

Школа зі своєю появою починає відігравати провідну роль у здійсненні процесу соціалізації нових поколінь. Це дає можливість визначити провідною функцією школи інтеграцію і спрямування у необхідне русло всіх соціалізуючих впливів, забезпечення їх орієнтації, їх прочитання у контексті цілеспрямованої педагогічної дії. Таким чином, школа стає містком між потребами суспільства у визначеному типі громадянина і життєвими планами молодої людини. Школа розширює можливості дитини в плані її спілкування.

На кожному етапі соціалізації вирішуються свої певні задачі формування соціально зрілої особистості. Лавриченко виділяє 5 етапів шкільної соціалізації: 1дошкільний

2 молодша школа(1-4кл.)

3середня школа(5-9 кл.)

4старша школа(10-11 кл.),

5 соціальний дебют.

Етап молодшої щколи розпочинається з моменту прийняття дитини у школу. Н.Лавриченко визначає цей етап як початок соціального навчання. На етапі початкової школи провідними цілями соціалізації має стати розвиток комунікативних та групових навичок поведінки школярів. Провідними різновидами діяльності на цьому етапі є спілкування та навчання. Період середньої школи – це час соціального навчання. Провідними різновидами діяльності у цей час є навчання та практична дія. Етап старшої школи – період соціальної концептуалізації (Н. Лавриченко). Старший шкільний вік передбачає набуття певного рівня соціальної зрілості, а тому є особливо відповідальним і соціально насиченим. Провідною сферою діяльності на цьому етапі шкільної соціалізації є духовне життя молоді.