8.Теорії стадійності соціалізації

Проблема стадійного розвитку особистості є однією з центральних теоретичних проблем в науках про людину

Розвиток є головним способом існування людини впродовж її життєвого шляху.

В науках про людину існують 2 різних погляди на процес розвитку людини в цілому.

Перший –розвиток людини є безперервним.

Другий-розвиток людини є дискретним,тобто відбувається нерівномірною

Найбільш поширеною є точка зору про стадійний розвиток людини.

Соціалізація – стадійний процес, який починається з народження людини і продовжується все життя

Стадійність означає, що одні періоди розвитку послідовно змінюється іншими

Існують декілька підходів до визначення стадій соціалізації: первинна і вторинна.

Первинна соціаліз. – найближче оточення у якому проживає людина найбільш інтенсивно відбувається у першій половині життя. Вторинна соціаліз. – допомагає набути потрібних навичок.

Один з перших соціалізацію описав Брім молодший.соціалізація дорослих розрахована на те,щоб допомогти людині набути визначені навичкі,соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки

Для успішної соціалізації по Смелзеру необхідна дія 3 факторів:-сподівання

-зміна поведінки

-прагнення відповідати цим сподіванням

Формування відбувається на 3х стадіях:

1)стадія наслідування і копіювання дітьми поведінки дорослих

2)ігрова стадія

3)стадія групових ігор

Піаже наголошує на розвитку пізнавальних структур індивіда .

Еріксон розглядає що вікові стадії на яких людина має певні проблеми

-Від народження і до 1-го року- «довіра –недовіра»

-Від 1-3років –«автономія або сором і сумнів»

-З 3-6р. –«ініціатива або почуття провини»

-з 6-12р.-«працьовитість чи почуття неповноцінності»

-з 12-19-«его-ідентичність або змішання ролей»

-з 20-25-«близькість або ізоляція»

-з 26-64-продуктивність або застій

-з 65р-до смерті-«цілісність або розпач»

Виготський – засновник культурно-історичної теорії розвитку вищих психічних функцій

За Виготським соціалізація має стадійну форму пубертатний. Критерії стадій розвитку:

1. Ситуація розвитку 2. Провідна діяльність 3. Вікове новоутворення

Стабільні періоди тривають по декілька років.

Криза-революційний,стрімкий перебіг подій як за темпом так і за змістом змін що відбуваються.

Періоди стад. роз-ку і кризи у дит.:

-Криза новонародженості

-Немовлячий вік (2 міс-1 р.) криза 1 р.

-Раннє дит.(1-3р.) криза 3р.

- Дошкільний вік(3-7)криза 7.

-Пубертатний вік(14-17)криза17

Вікова періодиз. Ельконіна( вчення про діяльність, що визначає виникнення психологічних

Відносини між людьми передбачать такі діяльності:емоційне спілкування малюка,рольова гра дошкільнят,інтимно особистісне спілкування підлітка.

Є 2 системи відносин, які пізнає дитина: «дитина-предмет» і «дитина-дорослий»

Андрєєва виділяє 3 стадії соціалізації ….

-дотрудову поділяється на 2 періоди:1)рання соціалізація-від народження до вступу його до школи

2)стадія навчання

- трудова –період зрілості людини

-післятрудова охоплює похилий вік

10. людина як об*єкт і суб*єкт соціалізації.

Соціалізація представлена як поєднання пристосування і відокремлення людини в суспільстві. Пристосування відбувається головним чином завдяки тому, що людина є об*єктом соціалізації( хоча вона може пристосуватися і свідомо , виявляє себе суб*єктом) Дюркгейм , розглядаючи процес соціалізації , вважав , що активна позиція у ньому належить суспільству , і саме воно є суб*єктом соціалізації. Тобто , стверджуючи пріоритет суспільства в процесі соціалізації людини , Дюркгейм рзглядав останню як об*єкт впливів соціалізуючих впливів суспільства.

Людина є об’єктом соціалізації, оскільки зміст процесу соціалізації визначається зацікавленістю суспільства в тому, щоб людина успішно пройшла ряд складових соціалізації:

1. статеворольову (гендерну і сімейну) опанувала ролями чол. і жін., створила міцну сім’ю.

2. громадську(участь у соціальному житті)

3. економічну(товарно-виробничі відносини)

4. політичну( кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб його громадяни були законослухняними і володіли політичною культурою)

5. культурну(засвоїла мову, культурні цінності)

Вимоги до людини пред’являють конкретні групи і організації до яких вона належить. Вони формують вимоги відповідно до віку, статі, соціокультурного статусу. Людині потрібно навчитись стати людиною у спілкуванні з людьми. Це і робить її об’єктом соціалізації.

Суб’єктом соціалізації людина стає об’єктивно, тому, що протягом усього життя на кожному віковому етапі перед нею постають задачі. Для їх рішення людина ставить певні цілі.

Мудрик виділяє 3 групи задач, які людина розв’язує на кожному віковому етапі:

1.Природно-культурні – досягнення визначеного рівня фізичного і сексуального розвитку. Підвищена увага до своєї зовнішності, до образу свого фізичного «Я» з’являється у період завершення статевого дозрівання. У одних з’являється прагнення до самовдосконалення, а в інших – до зниження життєвого тонусу. Великою є небезпека неадекватного усвідомлення свого фізичного Я.

2.Соціально-культурні – пізнавальні, моральні, ціннісно-смислові. Ці задачі пов’язані з її участю в сімейному житті, у виробничо-економічній діяльності і т.д. Важливим є вироблення способів подолання труднощів і невдач на роботі, у родині та ін.

3.Соціально-психологічні – становлення самосвідомості особистості – досягнення нею в кожному віці самопізнання, наявність цілісної «Я-концепції»; її самовизначення – знаходження нею певної позиції у різних сферах життєдіяльності; самореалізація – реалізація активності в значимих для неї сферах життєдіяльності; і самоствердження – досягнення суб’єктивної задоволеності, результатом процесу самореалізації.

Всі вікові задачі – об’єктивні, але якщо вони усвідомлюються людиною, то виступають суб’єктивно.

Оскільки людина є творцем свого життя, тому, що сама ставить перед собою ті чи інші цілі, то вона може розглядатися як суб’єкт соціалізації.