3.Фактори і засоби соціалізації

Фактори за Мудриком можна об’єднати в 4 групи:

1. Мегафактори- космос,планета,світ, що впливають певною мірою на соціалізацію всіх жителів Землі.

2. Макрофактори- країна, етнос, суспільство, держава, що впливають на соціалізацію всіх жителів у визначених країнах.

3. Мезофактори- умови соціалізації великих груп людей, що різняться по місцевості і типу поселення, у яких живуть…, приналежності до тих чи інших субкультур. Мезофактори впливають на соціалізацію ще і через мікрофактори.

4. Мікрофактори- впливають на конкретних людей, що з ними взаємодіють – родина і домашнє оточення, сусідство, групи однолітків, виховні організації, різні держ.релігійні і приватні організації, мікросоціум….

Якою виросте дитина залежить від інститутів соціалізації – сукупність різних чинників навколишнього середовища, які складають найблище оточення індивіда, задають зразки поведінки і під впливом яких відбувається процес соціалізації. Провідним серед них є сім'я, система освіти і виховання, ідеологія, ЗМІ. Для дітей – це батьки, однолітки, сусіди, вчителі.

До засобів соціалізації на думку Мудрика можна віднести:

1. Способи вигодовування дитини і догляду за нею

2. Сформовані гігієнічні і побутові вміння

3. Навколишні продукти матеріальної культури

4. Елементи духовної культури

5. Стиль і зміст спілкування, методи заохочення і покарання в родині, в групах однолітків і т.д., що здійснюють соціалізуючий вплив

6. Відносини в основних сферах її життєдіяльності – спілкуванні,грі, навчанні, сімейних, суспільних, релігійних сферах.

4.Складові соціалізації

Термін «соціалізація» хоча і широко використовується але немає єдиного визначення .

З одного боку це можна розглядати як процес входження людини ив соціум ,але людина у процесі соціалізації має не лише пристосуватися але і творчо її переосмислити .

Результатом соціалізації має стати людина соціалізована ,яка досягла певного балансу пристосування і відокремлення і суспільстві.

Складові соціалізації:

-об*активну в результаті якої людина обіймає певну позицію в структурі спільноти

-функціональну ,що обумовлює виконання виконання людиною певних ролей

-нормативну ,що визначає готовність людини діяти для досягнення власних цілей

-міжособистісну,що визначає ставлення оточення до індивіда ,оцінку його взаємодіїх з ним

5. Механізми соціалізації.

Фрейд відокремлює такі механізми:

• Імітація – усвідомлені спроби дитини наслідувати поведінку дорослих і друзів.

• Ідентифікація – засвоєння дітьми поведінки батьків.

• Почуття сорому і провини – негативні механізми, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки.

Москаленко поділяє механізми на три групи:

1. Неусвідомлювані ( навіювання, наслідування)

2. Усвідомлювані( референтна група, авторитет, популярність)

3. Санкції заохочення і покарання, що застосовуються у суспільстві.

Треті Мудрик поділяє на 3 групи:

Психологічні

Соціально-психологічні, що включають в себе імпринтінг( фіксування людиною з малечку на підсвідомому рівні життєво важливих об'єктів, що впливають на неї(прив'язаність до батьків); наслідування—копіювання якого небудь прикладу, зразку; екзестенційний натиск—оволодіння мовою, неусвідомлювані засвоєння норм соціальної поведінки в процесі взаємодії з референтними особами; фасилітація—стимулюючий вплив поведінки одних людей на діяльність інших; ідентифікація—процес ототожнення людиною себе іншою людиною, групою; рефлексію—мисленнєвий процес, спрямований на усвідомлення себе.

Соціально-педагогічні, що у свою чергу включає традиційний( реалізується в умовах впливу сім'ї та найближчого оточення); інституційний( забезпечують накопичення знань і навиків соц.принятої поведінки в умовах взаємодії з різними інститутами соціалізації-дит.садком, школою, ЗМІ); міжособистісні( діють у процесі спілкування з референтними особами, коли дитина намагається копіювати модель поведінки значимих людей); стилізовані(забезпечує прийняття дитиною зразків поведінки, які притаманні певній субкультурі).

Процес зворотний соціалізації, коли людина втрачає засвоєні норми і цінності називіється десоціалізацією. Десоціалізовану людину називають маргіналом—людина, яка втратила соціальні зв'язки і не пристомована до нових умов життя.

6. теорії соціалізації за кордоном.

На сьогодні існує декілька теорій щодо соціалізації особистості. Їх можна умовно розділити на дві великі групи стосовно місця , яке вони відводять людині в процесі соціалізації. Якщо людині відводиться пасивна роль соціалізації то вона розглядається як об*єкт соціалізації, якщо активна то суб*єкт.

Адаптивна концепція соціалізації.

Ця концепція представлена поглядами Парсонса , Дьюї , Кукартца. Метою соціалізації цієї концепції є пристосування людини до існуючих норм , стилю життя. Такий підхід свідчив , що дитинство у цій концепції розглядається не як підготовка до дорослого життя , а саме життя. В результаті соціалізації з позицій адаптивної концепції людина має стати якщо не відданою ідеалам суспільства , то хоч лояльною до них. Недоліком зазначеного підходу є ігнорування ролі економічних, суспільних відносин, а також того фактору, що людина в процесі соціалізації не лише адаптується , але й проявляє свою активність , самостійність, що приводить до зміни норм середовища , в якому перебуває індивід.

Рольова концепція соціалізації.

інтеграція молодого покоління в систему соціальних ролей через засвоєння норм своєї референтної групи. Завданням соціалізації ( Дюркгейм , мід , дарендорф, ленгтон) бачать у засвоєнні сукупності соціальних ролей , які доведеться виконувати у суспільстві. Важливе місце представники цієї концепції відводять грі. Саме у грі дитина не лише засвоює правила поведінки певних соціальних ролей , а й проходить навчання взаємодії у групі. Приймаючи ролі дитина не просто їх копіює, а приміряє, засвоює , надає їм рис індивідуальності. Спонукає дитину діяти як активного суб*єкта соціальної взаємодії.

Критична концепція соціалізації.

Представники (Роджерс, Маслоу) акцентують увагу на тому , що в процесі соціалізації людина не стільки прагне адаптуватись у соціумі , скільки самореалізуватись та самоствердитись.

Когнітивна концепція соціалізації

Головна ідея представників цього напряму полягає в тому ,що у соціалізації дитини провідну рль відіграють когнітивні(пізнавальні) процеси. ПІАЖЕ, КОЛБЕРГ , ТАЛЛМЕН розвиток пізнавальних процесів розглядають головною передумовою становлення особистості. А джерелом мислення якраз виступає соціалізація , під якою піаже розумів спілкування «індивідуальних свідомостей». Саме завдяки розвитку когнітивних процесів дитина здатна засвоїти соц досвід, набути власний, освоїти соц дії. Соціалізованість дитини спирається на її когнітивне дозрівання і рухається від пасивного сприйняття вимог дорослих до розуміння соц вимог як необхідних і добровільних угод між вільними людьми.

Концепція соціального научіння

Розглядає поведінку людини як результат її спілкування з різними людьми в різних ситуаціях , спостереження за ними , наслідування їх , навчання на їхніх прикладах. Прихильники цієї концепції схильні до думки, що нові форми соціальної поведінки набуваються під впливом системи заохочень і покарань. Головним виразником ідеї цього напрямку можна вважати Бандуру – відомого американського психолога. У процесі соціалізації провідну роль відіграють механізми ідентифікації , наслідування , навіювання.

Соціальне научіння відбувається:

• Під впливом реакції оточуючих людей на власну поведінку

• В результаті спостереження за наслідками позитивних і негативних вчинків людей , а особливо однолітків

• Внаслідок прочитаного або почутого про поведінки людей у конкретних обставинах і оцінку такої поведінки з боку оточуючих.

На схожих позиціях до концепції соц научіння стоять погляди Бронфенбреннера. Свою концепцію він назвав екологією людського розвитку.

Мікросистема – це структура діяльностей, ролей і міжособистісних відносин, що переживає дитина у даному конкретному оточенні , з його характерними фізичними і матеріалними властивостями.

Мезосистема –це структупа взаємин двох чи більше середовищ , у яких індивід, активно бере участь ( для дитини це відношення між його домом , школою, і сусідською групою однолітків , а для дорослого – між родиною, роботою і суспільною діяльністю.)

Екзосистема має на увазі одно чи декілька середовищ . що не розглядають підростаючу дитину , як активного учасника. Відбуваються події , що впливають на те , що відбувається в середовищі , яке включає в себе дитину, як активного учасника (для дитини це може бути місце роботи його батьків чи коло їхніх сімейних друзів)

Макросистема визначає сталість форми і змісту попередніх систем (мікро, мезо, екзо) і визначається на рівні культури як цілого разом із системи вірувань чи ідеологією , які лежать в основі такої сталості.

Бронфенбреннер відзначає зменшення провідної ролі сім*ї у соціалізації дитини на сучасному етапі , пояснюючи це глобальними соціальними процесами, самим способом життя суспільства. У дусі теорії соціального научіння закликає: щоб діти росли на моделях поведінки дорослих і ставали на них схожими, вони повинні активніше брати участь у дорослому життя.

Психоаналітична концепція соціалізації

Теорія розвитку особи , розроблена Фрейдом , грунтується на переконанні , що індивід завжди знаходиться на стані конфлікту з суспільством. Згідно Фрейду , біологічні спонуки (особливо сексуальні) протирічать нормам культури , і соціалізація є процесом приборкання цих спонук. Фрейд розглядає три основні компоненти :

• ІД(ВОНО) джерело енергії , направленої на отримання задоволення . це область несвідомого. Існує з перших хвилин життя людини.

• ЕГО (Я) контролює поведінку людини, допомагає особі орієнтуватися на навк світі. Керується головним чином принципом реальності. Здійснює вибір між психічними потребами і подіями реального світу , щоб подолати напругу , пов*язану з ІД.

• СУПЕР-ЕГО(НАД-Я) це ідельний голос совісті , який постійно контролює «я» з позицій суспільної моралі. Це система норм, цінностей, установок , які засвоюються дитиною від батьків в процесі соціалізації.

Таким чином, соціалізація з позиції психоаналітичної концепції приборкання «ВОНО» відповідно до соціальних норм.

Психодинамічна концепція особистості.

У працях Левіна , Хайдера звертає увагу на життєвий простір , під яким розуміється психологічний феномен сприймання, розуміння, інтерпретації оточуючої соц реальності. Кожна людина вдаючись до рефлексії , усвідомлює себе у даний момент , у минулому, майбутньому. Взаємодії особистості з навколишнім світом вирішальне значення має не сама реальність з подіями , явищами , а те , що як людина цю реальність сприймає , яка її життєва психологія. На думку Левіна , в процесі соціалізації дитини дорослі через традиції , школу, сім*ю, організують навколо неї різноманітні бар*єри, впливаючи на сприйняття нею життя. На перших порах це фізичні бар*єри , які обмежують пересування дитини. пОтім включаються соціальні бар*єри , засовані на традиціях , на авторитеті. І зрештою бар*єри які дитина сама перед собою ставить- це система цінностей , які нею уже засвоєнні.

Центральним у концепції Хайдера є прагнення людини пояснити собі поведінку інших людей і виразити до цього своє відношення.

Завдання соціалізації з позиції психодинамічної концепції-впивати безпосередньо на сприйняття людиною життя. Представники концепції «дзеркального я» Куллі, МІД вважають , що особистість формується в умовах численних реакцій людини з навколишнім світом , дивитися на себе очима інших , мислити про себе , як про інших , розуміти поведінку інших.