45. Неродові займенники. Особливості їх відмінювання.

Займенник у старослов’янській мові – це невеликий за обсягом, але строкатий за складом клас слів. Займенники поділяються на дві основні групи: 1. займенники, які не мають граматичного вираження роду; 2. займенники, які мають граматичне вираження роду. До неродових належать особові займенники ( АЗЪ (ЯЗЪ),ТЫ, МЫ, ВЫ, ВҌ, ВА) та зворотній займенник СЄБЄ.

Особливість неродових займенників – поняття граматичного роду в них було не вираженим і тому вони стосувалися усіх трьох родів.

Особливості відмінювання особових займенників:

- паралельно з основною формою АЗЪ у памятках зустрічається фонетичний варіант цього займенника ЯЗЪ, який вживався у південно-західних говорах староболгарської мови, а в Маріїнському євангелії зафіксовано форму ҌЗЪ;

- форми давального відмінка МН, ТН, NЫ, ВЫ – енклітичні, тобто при наголошуванні приєднувалися до попереднього слова. Напр.: ОТЬЧЄ ДАЖДЬ МИ ДОСТОИН@ ЧАСТЬ

- форми знахідного відмінка МА, ТА, НЫ, ВЫ – первинні за походженням, мали власний наголос. Напр.:

Поступово замість цих давніх форм знахідного відмінка вживаються форми родового відмінка МЄНЄ, ТЄБЄ, NАСЪ, ВАСЪ, які пізніше витіснили старі форми.

Зворотний займенник себе відмінювався лише в однині і не мав форми називного відмінка, а доля форм давального СН та знахідного СА була такою ж, як і в особових займенників.

46.Родові займенники. Особливості їх відмінювання.

До родових займенників відносяться :вказівні, присвійні, означальні, неозначені, заперечні, відносні, питальні крім КЪТО, ЧЬТО. Їх спільна ознака – наявність граматичного вираження роду. Вони не тільки вказують на предмет, а й визначають відношення предмета до іншого з погляду мовця.

Вказівні займенники вживалися з урахуванням того, про який предмет йшлося: для вказівки на найближчій предмет використовували займенники СЬ, СН, СЄ; на далекий предмет – ОNЪ, ONA, ONO; без вказівки на відстань – ТЪ, ТА, ТО; при зіставленні – ОВЪ, ОВА, ОВО.

Вказівні займенники у реченні могли ускладнюватися часткою –ЖЄ, -ЖДЄ.

Форма Р.в. ЧЄСО змінилася формою аналогічною до займенник КОГО - ЧЄГО. У формі О.в. ЦҌМЬ відбито результат 2 палаталізації задньоязикових.

Відмінкова парадигма займенника КЫН поєднує форми, утворені від основи *koje – та форми повних прикметників.

Форми двоїни та множини майже не зафіксовано: лише засвідчено форму З.в. ЦҌН, та у Супральському рукописі зустрічаємо форму орудного відмінка КЫНМА.

У відмінюванні родових займенників виділяють три типи відмінювання: займенниковий(найпоширеніший), іменниковий та прикметниковий. У межах займенникового типу розрізняють три варіанти закінчень:

-твердий(ТЪ, ОВЪ, ТАКЪ, САМЪ, НNЪ);

-м’який (ЧНН, НЖЄ, СЬ);

-мішаний (м’який в однині та двоїні, твердий у множині – ВЬСЬ, СНЦЬ).

Займенник ОNЪ поєднує твердий варіант закінчень у початковій формі та м’який у непрямих відмінках. За іменниковим типом змінюються займенники: ~ТЄРЪ, КАКОВЪ, а займенники ТАКОВЪ, СНЦЄВЪ, ТОЛНКЪ, СЄЛНКЪ, ~ЛИКЪ, КОЛИКЪ змішують іменниковий та прикметниковий типи. За зразком повних прикметників змінювався займенник КОТОРЫН.