17. Зредуковані фонеми /ь/, /ъ/ . Сильна і слабка позиція зредукованих.

Характерною особливістю системи вокалізму старослов’янської мови було протиставлення голосних повного творення і зредукованих. Старослов’янські ь, ъ називають голосними неповного творення, або зредукованими. Причиною розрізнення є те, що вимова голосних повного творення не залежала від положення у слові, а звучання зредукованих зумовлювалося їх фонетичною позицією. Фонема /ь/ реалізовувалася голосним звуком між [е] та [і], а /ъ/ - між [о] та [ы].

Зредуковані вимовлялися по-різному залежно від фонетичної позиції у слові: сильної чи слабкої. У сильній звукова сила збільшувалася, а в слабкій зменшувалася. Позицію зредукованих прийнято визначати з кінця слова.

Позиція зредукованих була слабкою:

1. В абсолютному кінці слова: сынъ

2. У ненаголошеній позиції перед складом з голосним повного творення: дъва

3. У ненаголошеній позиції перед складом зі зредукованим у сильній позиції: дьньсь

Позиція зредукованих була сильною:

1. Під наголосом: тьмьнь

2. Незалежно від наголосу перед складом зі зредукованим у слабкій позиції: шьпътъ

18. Складотворчі приголосні старослов’янської мови.

(Південнослов’янські мови (болгарська, сербсько-хорватська, словенська) і близькі до них західнослов’янські (словацька, чеська) здавна мали складотворні сонорні r, l, що підтверджується сучасними формами: у сербсько-хорватській і словенській мовах зберігся складотворчий r (сербсько-хорв. Прст, хрват; словен. Srce, trg (базар); у чеській – r, l (vlna (шерсть), prst, Plzen, Brno); у словацькій – r, l (vrba, vlk, smrt’)

У болгарській мові плавні втратили складотворчість уже в історичний період, вони замінилися сполученнями р, л + ъ: върба, зърно, вълк.

У мовах північно-західних слов’ян (лужицькій, польській, полабській, кашубській) та східних (українській, російській, білоруській) немає складотворних сонорних, їм відповідають сполучення «о, е + р, л» : торг, вовк, верба. )

У старослов’янській мові складотворчими могли бути не лише голосні, а й сонорні р,л. На письмі ці сонорні завжди виступали у сполученнях ръ, лъ, рь, ль. Складність виділення складотворчих сонорних полягає у тому, що ці сполучення мали подвійний вияв:

1.Нескладовий р, л + складовий ъ, ь. Напр.: кръвь, трьхъ, плъть, бръвь. Таким сполученням у сучасних східнослов’янських аналогах відповідає той же порядок складових елементів: голосний стоїть після сонорного – кров, плоть.

2.Складовий р, л + нескладовий ъ, ь. Напр.: гръло, врьхъ, плъкь. У їх сучасних східнослов’янських відповідниках порядок елементів: голосний стоїть перед сонорним – горло, верх, полк.

Складотворчість сонорних у таких сполученнях підтверджується і тим, що пам’ятки фіксують приклади без нескладових редукованих. Напр.. врхоу, срдьцє, цркъвє ( Зогр.. єв.); милосрдова ( Мар. Єв.); тврдъ, съмрті (Син. Пс.).

NB! Якщо у відповідниках ( укр.. рос.) перед р, л з’являється голосний е або о, то у старослов’ян. слові сполука ръ, рь, лъ, ль складотворна.