9. Глаголичні пам’ятки

Київські листки. Це уривки католицької обідні (меси), що підтверджує моравське походження тексту. Збереглося 7 пергаментних аркушів. Було завезено до Києва єрусалимським архімандритом Антоніном у 1862 р. Зберігалася у Київській духовній академії, де й була відкрита в 1874р. І. Серезневським. Видання здійснив І. Ягич у 1900р. у Відні.

Зографське євангеліє. Зберігалося на Афоні Зографського монастиря. Неповний рукопис на 304 пергаментних аркушах. Час написання тексту – 11ст.. Відкрив пам’ятку у 1845р. В. Григорович. У 1860р. євангеліє подарували Олександру ІІ, який передав його Публічній бібліотеці Санкт-Петербурга, де воно й нині зберігається. Видання здійснив у 1879р. у Берліні І. Ягич.

Маріїнське євангеліє назва походить від монастиря св.. Богородиці Марії на Афоні, ду і була відкрита В. Григоровичем 1845р. написано в 11ст найвірогідніше у Македонії і склад. З 173 пергаментних аркушів, у ньому відсутні початок, частина середини і кінець. Видав його І. Ягич у 1883р. у Петербурзі.

Ассеманійове євангеліє. Назву отримало за прізвищем папського бібліотекаря Йосифа Ассемані. Це апракос (збірник єванг. читань за християнським календарем). Написане у 11ст. в Македонії і складається з 158 аркушів. Перше повідомлення про цю пам’ятку зробив Й. Добровський у 1822р., видали її вчені Й. Вайс та Й. Курй у Празі в 1929р

Збірник Клоца. Залишки великої збірки проповідей і повчань, яка склад. з 14 аркушів. 12 аркушів знайшов В. Копітар у бібліотеці графа Клоца у м.Трієнто (Італія) і видав у 1836р.повне видання з коментарями здійснив В. Вондрак у 1893р. у Празі.

Синайський требник. Збірник молитов і служб на всі випадки життя. П. Успенський у 1850р. знайшов його у монастирі св.. Катерини на Синаї, де він зберігається і нині. Це рукопис на 106 аркушах, без початку і кінця. Найкраще видання глаголицею з передачею глаголичного тексту кирилицею здійснено словенським вченим Р. Нахтігалом у 1941-1942рр. у Любляні.

Рильські глаголичні листки. Назва походить від Рильського монастиря в Болгарії складається з двох пергаментних аркушів глаголичного тексту молитвослова, пізніше знайдено ще 2 аркуші та кілька обривків. Видав І.Гошевич у 1956р. в Софії. Відкрив В. Григорович у 1845.

Боянський палімпсест. Знаменитий глаголичний текст, поверх якого писана пам’ятка 13 ст. Боянове євангеліє. Відкрив В. Григорович у 1845 у с.Бояна під Софією. Болгарський вчений І.Добрєв відновив 26 сторінок змитого глаголичного тексту, який виявився фрагментами євангелія, написаного в 11 ст. Боянський палімпсест видав І. Добрєв у 1972р. в Софії.

Празькі уривки. Це два пергаментні аркуші, знайдені у 1855р. у Празі нім. Істориком К. Гефлером. Це пам’ятка моравсько-чеської редакції, видана у 1857р. П. Шафариком та К. Гефлером.

10. Питання про живомовну основу старослов’янської мови.

Для повного об'єктивного опису старослов'янської мови дуже важливим питанням є встановлення мовного ґрунту, на фундаменті якого створювалася перша слов'янська азбука. Багатовікова історія дослідження старослов'янської мови фіксує кілька теорій, згідно з якими той чи інший діалект вважали основою для створення певної графічної системи. Найпоширеніші з них: сербська (Й. Добровський, С. Кульбакін); паннонська (В. Копітар, П. Шафарик); моравська (К. Калайдович, Є. Голубинський); руська

(І. Огієнко); болгарська. Найдостовірнішою і найобґрунтованішою з них є болгарська, яку висунув О. Востоков у праці "Рассуждение о славянском языке" (1820 р.). Головними доказами правильності цієї теорії були такі.

1. Костянтин, як свідчать джерела, розпочав роботу над створенням слов'янської азбуки та перекладами книг ще до моравської місії. Проте він міг орієнтуватися лише на відомий йому з дитинства солунсько-македонський діалект староболгарської мови.

2. За лексичним складом старослов'янська мова найбільш наближена до болгарської.

3. За окремими фонетичними показниками простежується беззаперечна спільність старослов'янської і болгарської мов, чому немає аналогів у інших слов'янських мовах:

— в ж и в а н н я неПОВНОГОЛОСНИХ сполучень

в середині слова між приголосними на місці колишніх

-*ог-, -*о1-, -*ег-, -*е1-; ст-сл. грАДТ., вр-Ьп», глава, м л ’Ько;

болг. град, бряг, глава, мляко;

— спільні сполучення жд, шт на місці колишніх (1, І

перед і: ст-сл. м'кждА, св'кштд; болг. межда, свешт;

— наявність носових голосних ж, а , наслідки яких спостерігаються

у македонських говірках;

— систематичне вживання так званих глухих голосних

•ь, ь, які послідовно вживаються у болгарській мові.

Виходячи з цих та інших чинників, учені дійшли висновку, що старослов'янську мову створено на ґрунті с о л у н с ь к о - м а к е д о н с ь к о г о діалекту староболгарської

мови. На мовній батьківщині старослов'янської мови, в Болгарії, тривав розвиток народних говорів, і, починаючи з XII ст., у пам'ятках засвідчено мову, яка значною мірою відрізняється від давньоболгарської, що стала за основу старослов'янської мови. Мову цього етапу розвитку прийнято

називати середньоболгарською, яка, в свою чергу, стала підґрунтям для сучасної болгарської мови