51. Майбутній час дієслова. Особливості дієвідмінювання.
52. Умовний і наказовий способи дієслова. Особливості дієвідмінювання.
У м о в н и й спосіб старослов'янських дієслів був
представлений двома формами: архаїчною та новою.
А р х а ї ч н и й у м о в н и й спосіб утворювався поєднанням
активного дієприкметника минулого часу на -л
з особовою формою допоміжного дієслова БЫТН у формі,
подібній до простого аориста
Наказовий спосіб
У старослов*янській мові існували прості та описові форми наказового способу.
Прості форми існували для 2, 3 особи однини та для 1, 2 особи множини та двоїни.
Наказова форма також утворювалась додаванням частки – да
(да придет царствие твое)
Відмінювання: Нести
Однина:
2 ссоба—нєси
3 особа—нєси
Множина
1 особа—нєсѣмъ
2 особа—нєсѣтє
Двоїна
1 особа—нєсѣвѣ
2 особа—нєсѣта
53. Активні дієприкметники.
Дієприкметники утворювалися від дієслівних основ, то й зберігали ту саму категорію виду; крім того, вони мали дієслівні категорії стану та обмежено — категорії часу. З прикметником їх об'єднували спільні граматичні категорії роду, числа й відмінка, які залежали від іменника, з яким вони поєднувалися в реченні. За окремими морфологічними показниками та синтаксичними особливостями дієприкметники поділяються на дві основні групи: активні та пасивні.
Активні дієприкметники
Ця група дієприкметників була характерною для спільнослов'янської мови, починаючи з раннього її періоду. Вони мають своє продовження в усіх сучасних слов'янських мовах і бувають дієприкметниками теперішнього та минулого часу. Характерною особливістю уживання їх у старослов'янській мові є те, що вони не пов'язувались за значенням з вираженням теперішнього чи минулого часу і зберігали ці назви лише за традицією.
54. Пасивні дієприкметники
Пасивні дієприкметники не відігравали такої значної ролі в старослов'янській граматичній системі, як активні, і в пам'ятках зафіксовані досить рідко. Пасивні дієприкметники теперішнього часу утворювалися від дієслівних основ теперішнього часу за допомогою суфікса -м- та граматичних показників роду, числа, відмінка.
Пасивні дієприкметники минулого часу вживалися в короткій та повній формах і відмінювалися за зразком коротких та повних прикметників, тобто дієприкметники чоловічого та середнього роду мали відмінкові закінчення іменників *-о основ (типу рабъ, село), а жіночого роду — *-а основ (типу страна).
55. Інфінітив та супін.
Характерною ознакою старослов'янського інфінітива був суфікс -ТН, який приєднувався до інфінітивної основи. Цей давній суфікс інфінітива *-ti вважають залишком одного з вимерлих у спільнослов'янській мові відмінкових закінчень. За походженням інфінітив був віддієслівним іменем і в минулому поєднував показники дієслова та імені, тобто означав водночас і предметне поняття, і процес. При утворенні інфінітива від основ на голосний перед суфіксом фонетичні зміни не відбувалися: бра-ти,ходи-ти. Якщо ж суфікс приєднувався до основи на приголосний, то відбувалися різні фонетичні зміни. Ці зміни відбулися ще на праслов'янському ґрунті, і тому для виділення основи інфінітива слід реконструювати її первинний вигляд.
За морфологічною будовою інфінітив поділяється на дві групи:
1) інфінітив, основа якого дорівнює кореню: бра-ти, зна-ти, спа-ти, рас-ти;
2) інфінітив, основа якого ускладнена суфіксом;
-h-: вид-h-ти, стар-h-ти, сєд-h-ти, гор-h-ти;
-и-: твор-и-ти, вод-и-ти, плод-и-ти, ход-и-ти;
-а-: дрьж-а-ти, крич-а-ти, бhж-а-ти, лъг-а-ти;
Інфінітив передає загальну назву дії без чіткої її характеристики та додаткових ознак. В індоєвропейській мові інфінітив відмінювався за зразком *-і основ, однак поступово втратив систему відмінювання і перетворився на незмінювану форму. Закінчення *-ti більшість учених вважає за скам'янілу форму давального відмінка однини.
Супін. До неособових дієслівних форм належав також супін, що був скам'янілою іменною формою знахідного відмінка однини з основою на *-й. Утворювався додаванням суфікса ТЬ до основи інфінітива: нес-ти - нестъ; видh-ти - видhтъ, лови-ти - ловитъ.
Супін мав значення знахідного мети, тому вживався при дієсловах руху. Іншою характерною особливістю вживання супіна в реченні було те, що він потребував після себе додатка у формі родового відмінка. Форми супіна в старослов'янській мові починали вже занепадати, їх поступово витісняв інфінітив.