- •2.Поняття про індоєвропейську та праслов'янську мови. Періодизація праслов'янської мови.
- •3. Виникнення і розвиток слов’янської писемності. Просвітницька діяльність Кирила і Мефодія.
- •4. Дві слов’янські азбуки, їх походження та особливості.
- •5 Звукове значення літер кирилиці
- •6. Числове значення літер кирилиці
- •7. Діакритичні знаки
- •8. Кириличні пам’ятки
- •9. Глаголичні пам’ятки
- •10. Питання про живомовну основу старослов’янської мови.
- •11.Голосні фонеми старослов’янської мови. Їх класифікація.
- •12. Походження голосних фонем старослов’янської мови.
- •14. Походження приголосних фонем старослов’янської мови.
- •17. Зредуковані фонеми /ь/, /ъ/ . Сильна і слабка позиція зредукованих.
- •18. Складотворчі приголосні старослов’янської мови.
- •19. Зміни праслов’янських дифтонгічних сполук із плавними *r, *l на початку слів.
- •20. Зміни праслов’янських дифтонгічних сполук із плавними *r, *l в середині слів.
- •21. Перше перехідне пом’якшення задньоязикових приголосних.
- •22.Друге перехідне пом’якшення задньоязикових приголосних.
- •23.Третє перехідне пом’якшення задньоязикових приголосних. (Закон Де Кортуена)
- •24.Наслідки сполук з *j.
- •26.Походження носових голосних старослов’янської мови. Їх подальша доля у старослов’янській мові.
- •31.Доля праслов’янських приголосних в кінці слова.
- •32. Зредуковані напружені [ы] та [і].
- •33.Лексико-граматичні розряди слів у старослов’янській мові. Граматичні категорії старослов’янської мови.
- •34. Відміна іменників з колишніми основами на -*а, -*Ја. Склад відміни, особливості відмінювання
- •35. Відміна іменників з колишніми основами на -*o, -*jo. Склад відміни, особливості відмінювання
- •36. Відміна іменників з колишніми основами на -*u. Склад відміни, особливості відмінювання
- •37.Давні основи на* і(коротке)
- •38.Давні основи на *u
- •39. Відімна іменників з колишньою основою на приголосний. Склад відміни, особливості відмінювання.
- •40.Словотвір іменників у старослов’янській мові
- •42. Членні прикметники старослов*янської мови,їх відмінювання. Поняття про прикметник. Творення повних прикметників у старослов’янській мові, їх відмінювання і функціонування.
- •43.Ступені порівняння прикметників у старослов. Мові
- •44. Числівник. Розряд числівників за значенням та будовою, особливості відмінювання.
- •45. Неродові займенники. Особливості їх відмінювання.
- •46.Родові займенники. Особливості їх відмінювання.
- •47.Теперішній час дієслова . Особливості дієвідмінювання.
- •48.Минулий час дієслова . Аорист. Особливості дієвідмінювання.
- •49.Минулий час дієслова. Імперфект. Особливості дієвідмінювання.
- •50. Минулий час дієслова. Перфект. Плюсквамперфект, Особливості відмінювання.
- •51. Майбутній час дієслова. Особливості дієвідмінювання.
- •52. Умовний і наказовий способи дієслова. Особливості дієвідмінювання.
- •53. Активні дієприкметники.
- •54. Пасивні дієприкметники
- •56. Особливості синтаксису старослов`янської мови. Давальний самостійний.
- •58.Службові слова старослов`янської мови.
- •59. Головні і другорядні члени речення.
- •60. Фонетичні ознаки старослов'янізмів. Їх стилістичне використання в сучасній українській мові.
51. Майбутній час дієслова. Особливості дієвідмінювання.
52. Умовний і наказовий способи дієслова. Особливості дієвідмінювання.
У м о в н и й спосіб старослов'янських дієслів був
представлений двома формами: архаїчною та новою.
А р х а ї ч н и й у м о в н и й спосіб утворювався поєднанням
активного дієприкметника минулого часу на -л
з особовою формою допоміжного дієслова БЫТН у формі,
подібній до простого аориста
Наказовий спосіб
У старослов*янській мові існували прості та описові форми наказового способу.
Прості форми існували для 2, 3 особи однини та для 1, 2 особи множини та двоїни.
Наказова форма також утворювалась додаванням частки – да
(да придет царствие твое)
Відмінювання: Нести
Однина:
2 ссоба—нєси
3 особа—нєси
Множина
1 особа—нєсѣмъ
2 особа—нєсѣтє
Двоїна
1 особа—нєсѣвѣ
2 особа—нєсѣта
53. Активні дієприкметники.
Дієприкметники утворювалися від дієслівних основ, то й зберігали ту саму категорію виду; крім того, вони мали дієслівні категорії стану та обмежено — категорії часу. З прикметником їх об'єднували спільні граматичні категорії роду, числа й відмінка, які залежали від іменника, з яким вони поєднувалися в реченні. За окремими морфологічними показниками та синтаксичними особливостями дієприкметники поділяються на дві основні групи: активні та пасивні.
Активні дієприкметники
Ця група дієприкметників була характерною для спільнослов'янської мови, починаючи з раннього її періоду. Вони мають своє продовження в усіх сучасних слов'янських мовах і бувають дієприкметниками теперішнього та минулого часу. Характерною особливістю уживання їх у старослов'янській мові є те, що вони не пов'язувались за значенням з вираженням теперішнього чи минулого часу і зберігали ці назви лише за традицією.
54. Пасивні дієприкметники
Пасивні дієприкметники не відігравали такої значної ролі в старослов'янській граматичній системі, як активні, і в пам'ятках зафіксовані досить рідко. Пасивні дієприкметники теперішнього часу утворювалися від дієслівних основ теперішнього часу за допомогою суфікса -м- та граматичних показників роду, числа, відмінка.
Пасивні дієприкметники минулого часу вживалися в короткій та повній формах і відмінювалися за зразком коротких та повних прикметників, тобто дієприкметники чоловічого та середнього роду мали відмінкові закінчення іменників *-о основ (типу рабъ, село), а жіночого роду — *-а основ (типу страна).
55. Інфінітив та супін.
Характерною ознакою старослов'янського інфінітива був суфікс -ТН, який приєднувався до інфінітивної основи. Цей давній суфікс інфінітива *-ti вважають залишком одного з вимерлих у спільнослов'янській мові відмінкових закінчень. За походженням інфінітив був віддієслівним іменем і в минулому поєднував показники дієслова та імені, тобто означав водночас і предметне поняття, і процес. При утворенні інфінітива від основ на голосний перед суфіксом фонетичні зміни не відбувалися: бра-ти,ходи-ти. Якщо ж суфікс приєднувався до основи на приголосний, то відбувалися різні фонетичні зміни. Ці зміни відбулися ще на праслов'янському ґрунті, і тому для виділення основи інфінітива слід реконструювати її первинний вигляд.
За морфологічною будовою інфінітив поділяється на дві групи:
1) інфінітив, основа якого дорівнює кореню: бра-ти, зна-ти, спа-ти, рас-ти;
2) інфінітив, основа якого ускладнена суфіксом;
-h-: вид-h-ти, стар-h-ти, сєд-h-ти, гор-h-ти;
-и-: твор-и-ти, вод-и-ти, плод-и-ти, ход-и-ти;
-а-: дрьж-а-ти, крич-а-ти, бhж-а-ти, лъг-а-ти;
Інфінітив передає загальну назву дії без чіткої її характеристики та додаткових ознак. В індоєвропейській мові інфінітив відмінювався за зразком *-і основ, однак поступово втратив систему відмінювання і перетворився на незмінювану форму. Закінчення *-ti більшість учених вважає за скам'янілу форму давального відмінка однини.
Супін. До неособових дієслівних форм належав також супін, що був скам'янілою іменною формою знахідного відмінка однини з основою на *-й. Утворювався додаванням суфікса ТЬ до основи інфінітива: нес-ти - нестъ; видh-ти - видhтъ, лови-ти - ловитъ.
Супін мав значення знахідного мети, тому вживався при дієсловах руху. Іншою характерною особливістю вживання супіна в реченні було те, що він потребував після себе додатка у формі родового відмінка. Форми супіна в старослов'янській мові починали вже занепадати, їх поступово витісняв інфінітив.