- •2.Поняття про індоєвропейську та праслов'янську мови. Періодизація праслов'янської мови.
- •3. Виникнення і розвиток слов’янської писемності. Просвітницька діяльність Кирила і Мефодія.
- •4. Дві слов’янські азбуки, їх походження та особливості.
- •5 Звукове значення літер кирилиці
- •6. Числове значення літер кирилиці
- •7. Діакритичні знаки
- •8. Кириличні пам’ятки
- •9. Глаголичні пам’ятки
- •10. Питання про живомовну основу старослов’янської мови.
- •11.Голосні фонеми старослов’янської мови. Їх класифікація.
- •12. Походження голосних фонем старослов’янської мови.
- •14. Походження приголосних фонем старослов’янської мови.
- •17. Зредуковані фонеми /ь/, /ъ/ . Сильна і слабка позиція зредукованих.
- •18. Складотворчі приголосні старослов’янської мови.
- •19. Зміни праслов’янських дифтонгічних сполук із плавними *r, *l на початку слів.
- •20. Зміни праслов’янських дифтонгічних сполук із плавними *r, *l в середині слів.
- •21. Перше перехідне пом’якшення задньоязикових приголосних.
- •22.Друге перехідне пом’якшення задньоязикових приголосних.
- •23.Третє перехідне пом’якшення задньоязикових приголосних. (Закон Де Кортуена)
- •24.Наслідки сполук з *j.
- •26.Походження носових голосних старослов’янської мови. Їх подальша доля у старослов’янській мові.
- •31.Доля праслов’янських приголосних в кінці слова.
- •32. Зредуковані напружені [ы] та [і].
- •33.Лексико-граматичні розряди слів у старослов’янській мові. Граматичні категорії старослов’янської мови.
- •34. Відміна іменників з колишніми основами на -*а, -*Ја. Склад відміни, особливості відмінювання
- •35. Відміна іменників з колишніми основами на -*o, -*jo. Склад відміни, особливості відмінювання
- •36. Відміна іменників з колишніми основами на -*u. Склад відміни, особливості відмінювання
- •37.Давні основи на* і(коротке)
- •38.Давні основи на *u
- •39. Відімна іменників з колишньою основою на приголосний. Склад відміни, особливості відмінювання.
- •40.Словотвір іменників у старослов’янській мові
- •42. Членні прикметники старослов*янської мови,їх відмінювання. Поняття про прикметник. Творення повних прикметників у старослов’янській мові, їх відмінювання і функціонування.
- •43.Ступені порівняння прикметників у старослов. Мові
- •44. Числівник. Розряд числівників за значенням та будовою, особливості відмінювання.
- •45. Неродові займенники. Особливості їх відмінювання.
- •46.Родові займенники. Особливості їх відмінювання.
- •47.Теперішній час дієслова . Особливості дієвідмінювання.
- •48.Минулий час дієслова . Аорист. Особливості дієвідмінювання.
- •49.Минулий час дієслова. Імперфект. Особливості дієвідмінювання.
- •50. Минулий час дієслова. Перфект. Плюсквамперфект, Особливості відмінювання.
- •51. Майбутній час дієслова. Особливості дієвідмінювання.
- •52. Умовний і наказовий способи дієслова. Особливості дієвідмінювання.
- •53. Активні дієприкметники.
- •54. Пасивні дієприкметники
- •56. Особливості синтаксису старослов`янської мови. Давальний самостійний.
- •58.Службові слова старослов`янської мови.
- •59. Головні і другорядні члени речення.
- •60. Фонетичні ознаки старослов'янізмів. Їх стилістичне використання в сучасній українській мові.
56. Особливості синтаксису старослов`янської мови. Давальний самостійний.
До складу зворота давального самостійного входили:
1)Іменник або займенник Д.в.;
2)узгоджений з ним дієприкметник.
Щоб перекласти зворот давального самостійного, потрібно виконати такі трансформації:
1)трансформувати іменник або займенник у Д.в. у підмет;
2)трансформувати дієприкметник у дієслово-присудок;
3)оформити це речення як речення підрядне Д.в. обставини часу(рідше умови)
Подвійні відмінки: називний, знахідний (ва ловьца) , родовий (вась раб (тв. Ь), давальний.
57.Внесок лінгвістів у дослідження старослов`янської мови. Основоположником наукового вивчення старослов'янської мови ввж ають патріарха слов'янської філології, чеського вченого Йозефа Добровського (1753—1829). Його перу належать такі праці: "Глаголиця" , "Кирило і Мефодій — слов'янські апостоли". Праці присвячені глаголиці, алфавіту, який, на думку автора, є пізнішою переробкою кирилиці, що її здійснили далматинські священики. Інша грандіозна постать в історії славістики — один з основоположників європейського порівняльно-історичного мовознавства Олександр Востоков (1781—1864). Його праці "Рассуждение о славянском языке, служащее введением к грамматике сего языка", Перше видання Остромирова євангелія (1843) стали етапними в історії слов'янського мовознавства. У результаті порівняльного аналізу слов'янських мов О. Востоков зумів зробити науковий опис фонетичної системи найдавнішого етапу старослов'янської мови, в тому числі визначити природу носових голосних Найбільший внесок у розвиток слов'янського мовознавства, зокрема дослідження старослов'янської мови, зробив Ігнатій (Ватрослав) - Ягич, хорват за національністю, професор Новоросійського (Одеса), Берлінського, Петербурзького та Віденського університетів. Він увійшов в історію як талановитий організатор і пропагандист наукових досліджень, залишивши нам величезну наукову спадщину, яка нараховує більше 700 робіт. Несправедливо забутим тривалий час був український учений із світовим ім'ям, громадський, політичний і релігійний діяч Іван Огієнко (митрополит Іларіон) (1882—1972) — професор Київського університету, міністр освіти і віросповідань в уряді УНР, професор Варшавського університету. Широке коло його наукових інтересів охоплювало історію церковнослов'янської мови, слов'янську палеографію, історію розвитку друкарства, українську культуру та ін. Значною подією у слов'янознавстві стала публікація праці французького вченого Антуана Мейє "Спільнослов'янська мова".
58.Службові слова старослов`янської мови.
Прийменники старослов'янської мови — широко вживаний клас слів, ш,о послідовно представлений у всіх пам'ятках. За походженням прийменники поділяються на дві групи: перша — це запозичення з індоєвропейської мови, які зазнали певної трансформації на слов'янському мовному ґрунті (лервісні); друга — праслов'янські новотвори найчастіше прислівникового походження (похідні, або нові).
За походженням та морфологічною будовою сполучники
старослов'янської мови поділяються на прості, складні, складені і похідні. П р о с т і сполучники за походженням є найдавнішими і складають групу морфологічно нечленованих одиниць, які втратили зв'язок з тими словами, від яких походять. . С к л а д н і сполучники утворювалися за допомогою зрощення простих сполучників, сполучників з частками або деяких часток, які виконували функцію сполучників.
Частка — це службова частина мови, яка надає слову або реченню додаткового відтінку чи служить засобом творення форм слів та похідних слів. За роллю у слові та реченні частки поділяються на фразові (заперечні та модальні), словотворчі та формотворчі.
Фразові частки: єн, nє, нн, да, жє, бо, оубо, сє.