I спосіб.

Ендогенні величини

Екзогенні величини

Ендогенні – це такі величини, які можна визначити з даного рівняння або системи рівнянь, що складають дану модель.

Екзогенні – це такі величини, які не можна визначити з даної моделі.

На практиці такі величини визначаються статистичним шляхом і називаються параметрами. А в теорії такі величини розглядаються або в алгебраїчному вигляді, або підставляються довільні числові значення.

В графічних моделях ендогенними величинами будуть ті, що позначаються на осях координат. Решта величин буде екзогенними.

P – рівень цін

Y – обсяг національного виробництва

AD – сукупний попит

P, Y – ендогенні величини

M – грошова маса (екзогенна величина)

T – податки (екзогенна величина)

C – державні закупки

i – номінальна ставка %

e – номінальний валютний курс.

II спосіб.

Макроекономічні величини поділяються:

Запаси

Потоки

Запаси – це сукупні величини, що вимірюються на певний момент часу (певну дату).

Потоки – це величини, які вимірюються за певний проміжок часу.

Потоки – це швидкості з якими змінюються запаси.

Відрізняють вхідний та вихідний потік.

Запаси – це накопичені потоки.

Наприклад. Обсяг основних фондів – це запаси.

Введення в дію та вибуття з дії основних фондів – це потоки.

Чисельність зайнятих – запас.

Кількість найнятих та звільнених з роботи – це потоки.

Всі доходи та видатки є потоками.

Держбюджет є потоком.

Державний борг є запасом.

III спосіб.

Макроекономічні величини поділяються: Номінальні

Реальні

Номінальні – це вартісні величини, що вимірюються при поточному рівні цін. Містять в собі вплив інфляції або дефляції.

Реальні величини – це величини, що вимірюються при сталому рівні цін і таким чином очищені від впливу інфляції та дефляції.

IV спосіб.

Макроекономічні величини поділяються:

Фактичні

Очікувані

Заплановані.

На практиці видатки можна планувати більш надійно ніж доходи.

Вцілому величини, які використовуються в макроекономіці є агреговані (сукупні).

3. Історія розвитку макроекономвки.

Однією з таких праць була праця Ф. Кене 1758р. “Економічна таблиця”.

Ф.Кене представив економіку Франції XVIII ст. у вигляді сукупних запасів та потоків.

Ф.Кене все суспільство поділив на 3 класи:

1) власники землі (король, аристократія, церква);

2) продуктивний клас (фермери, всі хто займався с/г);

3) безплідний, непродуктивний клас (ремісники).

Ф.Кене представив економіку у вигляді схеми, в якій ці класи обмінюються між собою потоками грошей та продуктів.

К.Маркс поділив все виробництво на дві великі галузі:

1. Перший підрозділ (виробництво засобів виробництва).

2. Другий підрозділ (виробництво предметів споживання).

Маркс в складі валового продукту виділив 3 вартісні частини:

c + v + m

c – постійний капітал (вартість використаних засобів виробництва);

v – змінний капітал (зарплата);

m – додаткова вартість або прибуток.

Умови простого відтворення:

1) I (v + m) = II c (перший v + m дорівнює другому c )

Ліва частина рівняння - національний дохід, що створюється в першому підрозділі

II c. – фонд відшкодування використаних засобів виробництва II підрозділу.

2) I (v + m) + II (v + m) = II (c + v + m)

Ліва частина рівняння – національний дохід всього суспільства.

Права частина рівняння – фонд споживання продукт. II підрозділу.

При простому відтворенні ввесь національний дохід витрачається виключно на споживання.

3) I (c + v + m) = I c + II c

Ліва частина рівняння – продукти I підрозділу (засоби виробництва).

Права частина рівняння – фонд відшкодування обох підрозділів.

В умовах простого відтворення вся продукція I підрозділу використовується виключно для відшкодування використаних засобів виробництва.

Умови розширеного відтворення:

1) I (v + m) > II c

2) I (v + m) + II (v + m) > II (c + v + m)

3) I (c + v + m) > I c + II c

Маркс першим дослідив економічниї цикл і з'ясував його причину і показав, що капіталізм роз-ся циклічно.

В.Леонтьєв в 30-ті роки XIX ст. розробив модель “Витрати-Випуск”.

X = AX + B + c

X – викор. валового продукту X=, де - валовий випуск першого продукту.

A – матриця коеф. Прямих витрат A=

показує скільки одиниць першого продукту необхідно затратити, щоб випустити одиницю другого продукту.

B – матриця коеф. граничної (прирісної) фондомісткості.

- приріст валового продукту

с – вектор споживання

X – ендогенна величина

решта екзогенні.

Дж.М.Кейнс 1936р. “Загальна теорія зайнятості відсотків та грошей”. Зробив висновок, що ринкова система не спроможна забезпечити стабільний розвиток національної економіки при повній зайнятості, тому необхідним є державне регулювання.